Дім під зоряним небом

Фестиваль «Відкрита ніч» хороший не так тим, що на ньому показують, як тим, як це відбувається. Всю програму так чи інакше можна буде подивитися восени на «Молодості»; а ось настільки концентрованого відчуття свята не зустрінеш, мабуть, ніде. Кіно з вечора до ранку на відкритій терасі, зоряне небо замість даху і опівнічний Андріївський узвіз внизу по схилу — такий антураж попошукати.

Тут, звичайно, той варіант, коли важливі не так призи, як участь. Фестиваль має дійсно добру вдачу — червневій ночі розлиття жовчi протипоказане. Батько-фундатор Михайло Ільєнко готує призи про запас, подрiбнює конкурс на понад десяток номінацій, причому окремі нагороди передбачено для професіоналів і окремі — для студентів. Резони всім відомі — знімати щось вдале хоч на відео, хоч на кіноплівку за нинішніх умов — справа, що межує з героїзмом. Тому ніхто, з хоч трохи обдарованих фільммейкерів, не повинен піти скривдженим.

У професійній частині був єдиний, безперечний фаворит як щодо кількості, так і щодо якості. Сергій Маслобойщиков подав на конкурс три(!) картини — неігрові «Дві родини» і «Lider» та повнометражну «Шум вітру». У першому випадкові питання з переможцем вирішилося саме собою, колізія виникала лише між експериментальністю «Двох родин» (дослідження стосунків двох шляхетських родів — Тарковських і Тобілевичів) і дещо театралізованим реалізмом «Lідеr’а». «Дві родини» виглядали краще в кінематографічному плані. Режисер зумів поєднати свої знахідки з кадрами з фільмів Довженка і Тарковського в єдину візуальну тканину, образно насичену, що вражає саме майстерним освоєнням чужого, могутнього матеріалу і чудовим вбудовуванням його в контекст картини. Все ж, журі віддало перевагу словесним парадоксам великого сценографа Даніїла Лідера, підкріпленим вивіреними кадрами Маслобойщикова. Приз у категорії неігрового професійного кіно дістала відеострічка «Lider». «Шум вітру» зібрав, цілком закономірно, ще більший урожай — приз у конкурсі «Прем’єра одного кадру», приз операторові Богдану Вержбицькому, спеціальна нагорода композиторові фільму Юхиму Гофману навпіл iз Володимиром Губою (документальна стрічка «Катерина Білокур. Послання»). Нарешті, за сукупністю досягнень, — кращим режисером-професіоналом визнали Маслобойщикова.

Певну конкуренцію «Шумові вітру» в ігровій професійній номінації склала короткометражка «Обережно! Пофарбовано!». Основна перевага останньої роботи молодого режисера Сергія Наталушка — виразна, завершена драматургія. Історія про полотно, яке чарівним чином надихає людей, які загубилися в житті на творчість, в фільмі виконано зворушливо й дотепно (чимала заслуга в цьому правильно підібраного акторського складу, де виділяється насамперед Віталій Лінецький).

Не було інтриги в конкурсі студентів-аніматорів. З чотирьох робіт на першість всерйоз претендували лише «Зяблики та інші» Анатолія Лавренишина. Оригінально намальований і смішний «мультик» отримав приз як краща кіноанімація; кращим мультфільмом на відео стала жаліслива «І це все про неї» (режисер — Марина Касавіна). Інші роботи було виконано дуже вже по-учнівському, їх комп’ютерне походження явно прочитувалося.

Мабуть, найгостріша конкуренція розгорнулася в номінації «студентський ігровий фільм», що не могло не радувати — юні інститутські обдарування знімають, незважаючи ні на що. Часто це, звичайно, виливається в незрозумілі, з каламутним зображенням, поганим звуком і любительською режисурою картинки, які справно поповнюють архів кінофакультету. Але, все ж, iз шести претендентів, як мінімум, три були чимось та й примітні — чи то ефектно розказаною історією, чи то парою хороших ракурсів, чи то старанним виконанням. Спеціальний приз «За кисло-солодку політкоректність» дістало п’ятихвилинне відео «Карамелька» (режисер — Олена Маришкіна). Спосіб стабілізації стосунків iз дуже балакучою супутницею життя — за допомогою карамельки — втілено не без розчулення і навіть певної сентиментальності, властивої, скоріше, добротному радянському кіно.

За звання кращого змагалися «Романс» (режисер — Наталя Скрипка) і «Глибокий колодязь» (Роман Бондарчук). Переміг перший — як більш чітко, без надмірностей виконаний. У трьох хвилинах тут умістилася ціла новела — кишеньковий злодій краде гаманець, знаходить там лише дрібну купюру, кидає її вуличній скрипальці, але, коли гроші намагається привласнити інший злодюжка, кишеньковий злодій повертає їх музикантці. Зроблено ритмічно й точно, знято класно, — оператора фільму Андрія Посонського також визнано кращим.

У «Глибокого колодязя» були свої переваги — більш витіюватий сюжет, а, головне, дуже рідкісне не лише в наших студентів, але й узагалі у вітчизняному кіно вміння створювати напружену атмосферу в фільмі. Руйнування буття родинної пари, яка провадить нехитре життя на лоні природи, інтерпретовано як катастрофу, і екологічну, і психологічну. Причому, що важливо, — за допомогою вміло знайдених прийомів відсторонення. Нам не показують, як родина, що втратила свій дім на березі, облаштовується на новому місці, серед міста, в багатоповерхівках — просто на екрані з’являється знімальна група з камерою, що бере інтерв’ю у мешканців цих багатоповерхівок, реальних немолодих жінок. І з їхнiх відповідей стає більш ніж зрозуміло, де тепер доведеться жити молодій родині. Взагалі, варто зазначити, що режисер користується дуже простими засобами — дощ, обличчя, що раптово з’являється у вікні, і подібне — але застосовує їх настільки впевнено, що вони впливають на глядача незалежно від міри його, глядача, професійної ангажованості, чи то буде критик, чи рядова особа в залі.

Що ж до самих глядачів, то призом своїх уподобань вони розпорядилися передбачувано, проголосувавши за «Зябликів» і студентський ігровий фільм «Кому не спиться в глупу ніч» (режисер Володимир Дощук). У цьому випадкові прірва між критиком і «просто публікою» ввижається особливо глибокою. Бо критикові дуже складно зрозуміти, кого, при здоровому глузді і добрій пам’яті, можуть смішити сальні жартики, на яких фільм Дощука побудовано. Очевидно, критик страшенно далекий від народу.

Загалом, «Відкрита ніч» своїм Шостим дублем довела своє добре здоров’я і прагнення до довгого життя. Наполовину студентська, наполовину «доросла», вона завжди буде забезпечена претендентами на її нагороди і завзятою боротьбою між ними. І головне — завжди буде свято. Тому що завжди будуть — Андріївський узвіз, зоряне небо, теплий літній вітер і ранній червневий світанок.