«Знайти шлях до себе»

Роман ТРАЧ: український психолог у Сполучених Штатах

Є люди, життя яких схоже на пригодницький бойовик, де пригоди тіла вигідно поєднані з пригодами духу. Вони на слуху, їхні здобутки закарбовані в світовій і національній спадщині. Таким був Богдан Гаврилишин, якого можна назвати людиною-епохою. А є інші, життя яких мало не менше цікавинок, але які прагнули більше вкладатися в повсякденну працю, без гучних публічних імпрез. І перші, й другі заслуговують на увагу та повагу, а різниця між ними зумовлена радше не рівнем хисту, а індивідуальними психологічними особливостями, бо талановиті люди різні, хоч і рівні в своєму прагненні зробити світ і рідну країну більш досконалим.

9 квітня відзначив свій 94-й день народження герой нашого нарису — український психолог Роман Трач. Його довге життя було багатим на події, і він досі здатен дивувати своєю працездатністю.

Роман Трач народився 1927 року в Коломиї (нині це Івано-Франківська область), у тодішній другій Речі Посполитій. Його батько Станіслав Трач був суддею в Коломиї, а згодом адвокатом у Бурштині. Роман навчався спочатку в Бурштинській польській школі, а потім у Коломийській українській гімназії; вчився легко, мав потяг до нових знань і був, як то кажуть, «відмінником». Він почав читати ще малою дитиною, і відтоді читав вельми багато, і не лише дитячі книжки: коли в гімназії йому трапилася до рук класична книжка Юрія Липи «Призначення України», він для себе переписав її цілком. У гімназії діяла підпільна бандерівська організація, і Роман часом виконував її доручення, хоча до складу ОУН так і не долучився.

Репресії «перших совітів» у 1939 — 1941 роках оминули родину Трачів. Але коли почалася війна Третього Рейху з СРСР, Романового батька заарештували та ув’язнили, але розстріляти не встигли, бо німецька армія вельми швидко наступала. Після війни всю родину (батько, мати, сестра) вислали до Сибіру згідно з легендою НКВД: мовляв, Роман загинув у лавах УПА (він тоді навчався в Лювені). Романів батько писав із заслання скарги, і після смерті Сталіна родині дозволили повернутися до Коломиї. Але ми забігли вперед. Гімназист Трач склав випускні іспити в лютому 1944 року (в ті часи нацисти вже визнали українців «арійським народом», тому в силу поганих для режиму Гітлера обставин не ставилися до них, як до бидла) і з огляду на наближення до Коломиї Червоної армії виїхав до Німеччини. Наприкінці війни він опинився в тій місцевості, яка ввійшла до американської зони окупації і деякий час працював помічником кухаря в американській військовій частині; за ту працю він отримував їжу і платню цигарками, які потім продавав на «чорному ринку». Американці порадили йому повертатися до Радянського Союзу, але він використав свій статус як громадянина другої Речі Посполитої, щоб залишитися на Заході та не йти на неминучу смерть.

Восени 1945 року Роман Трач переїхав до Мюнхена і там почав вивчати психологію одночасно в німецькому Університеті Людвіга-Максиміліана та в Українському Вільному Університеті (УВУ), навесні евакуйованому до столиці Баварії з Праги. В Університеті Людвіга-Максиміліана на студента Трача найбільше враження справили лекції знаного в світі, та, на жаль, досі недостатньо знаного в Україні психолога Філіпа Лерша. В УВУ він теж слухав лекції провідних науковців: педагогіку викладав Григорій Ващенко, філософію — Іван Мірчук, а психологію — Олександер Кульчицький, якого Роман Трач вважає своїм «хрещеним батьком» у психології. За чверть століття саме Кульчицький став науковим керівником докторської дисертації Трача на тему «Проблема особистої автономії в сучасному технологічному суспільстві».

За два роки, згадує Роман Трач, його заощадження вичерпались, і він не міг більше оплачувати свої університетські студії в Мюнхені. Однак незабаром йому пощастило отримати стипендію для навчання в старовинному (від 1425 року) Католицькому університеті міста Лювен у Бельгії. Стипендію надали Ватиканське відділення «Діло на Сході» та Бельгійський комітет допомоги східноєвропейським (власне, українським) студентам, заснований інженером Андрієм Кішкою з ініціативи митрополита Андрея Шептицького. Про зацікавлення студента Трача наукою промовляє хоча б цей приклад: він витратив гроші, зароблені ним важкою працею під час літніх канікул, на поїздку до Амстердама, щоби там на І Міжнародному філософському конгресі послухати доповідь уславленого німецького філософа-антифашиста Карла Ясперса (того, який чи не першим назвав і Третій Рейх, і СРСР «злочинними державами»). Над своєю дипломною роботою «Характерологія Філіпа Лерша» Роман Трач працював у знаменитій французькій Сорбоні, де мав змогу слухати лекції Лакана та Мерло-Понті.

Захистивши диплом у Лювені, Роман Трач виїхав до родичів у Канаду. Він викладав у школі для індіанських дітей, працював соціальним робітником і психологом у психіатричній лікарні, пізніше навчався в університетах у Едмонтоні та Торонто, здобувши там дипломи шкільного вчителя та соціального працівника.

1958 року, невдовзі після весілля — це був студентський шлюб, — Роман Трач і його дружина буковинка Надя переїхали до США і врешті-решт оселилися на західній околиці штату Нью-Йорк — у місті Рочестері на південному березі озера Онтаріо, яке й стало довготривалим осіддям родини Трачів (син Андрій, донька Соня, онуки). Упродовж 35 років Роман Трач викладав психологію в коледжах у Джеймстауні, Освіго та Рочестері; він став також співзасновником американської Асоціації гуманістичної психології.

Роман Трач завжди був активним учасником життя української громади США. У 1970-х роках він став членом президії Світового Конгресу Вільних Українців і головою Світової Координаційної Виховної Ради (шкільна рада при СКВУ). На цій посаді він долучився до підготовки та видання посібника про Голодомор для українських недільних шкіл (а в УРСР у ті роки допускалися лише неясні згадки про голод початку 1930-х, навіть Олесеві Гончару цензура викреслила пряме посилання на цей голод із роману «Людина і зброя», як й інші «неправильні» сюжетні моменти, натомість зробивши його за цей роман лавреатом Шевченківської премії №1).

Роман Трач також очолював Рочестерське відділення організації Americans for Human Rights in Ukraine («Американці в обороні людських прав в Україні»). Саме на його запрошення Джеймс Мейс прочитав у тамтешньому Сент Джон Фішер коледжі лекцію про Голодомор, а радянський дисидент Данило Шумук розповів про своє ув’язнення в радянських концтаборах. У нашому домі в Рочестері, згадує пан Роман, гостювали генерал Петро Григоренко з дружиною та її сином. А ще Роман Трач став кумом Богдана Гаврилишина, а Гаврилишин — його кумом; кожний хрестив дочку іншого — ось так тісно переплелися їхні долі.

1996 року на ХІV Міжнародному конгресі психології в Монреалі професор Трач познайомився з працівниками київського Інституту психології; колеги виявили спільні наукові зацікавлення і домовилися про співпрацю. «Зустріч з українськими психологами, — згадує він, — подіяла на мене як «євшан-зілля»: я знайшов своє нове завдання в житті — працювати для української науки психології». Ще раніше Трач заприятелював із професором Мирославом Поповичем, який у 1990-ті ще не був ані академіком, ані директором Інституту філософії.

Відтоді Роман Трач кілька разів приїздив до Києва, виступав із доповіддю в Інституті психології, спільно з київськими психологами підготував до видання п’ятитомний українсько-російсько-німецько-французький психологічний словник. Разом із професором Інституту психології Георгієм Баллом він уклав тритомну «Антологію гуманістичної психології» (два видання — 2001-го та 2005-го), яку Міністерство освіти і науки України рекомендувало як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. А з працівницею Інституту Валерією Андрієвською Роман Трач видав українські переклади книжок Філіпа Лерша «Пролегомени до психології як людинознавчої науки» (2008) та «Структура особи» (2014) — до останньої він написав передмову. З огляду на цю працю Академія педагогічних наук України 2006 року обрала професора Трача своїм закордонним членом, а 2012-го нагородила його медаллю Григорія Сковороди.

У один зі своїх приїздів до Києва в 1990-ті Роман Трач завітав до редакції наукового щоквартальника «Генеза», який тоді видавали автори цього нарису. Він вельми зацікавився «Генезою», яка єдина в тодішній Україні оприлюднювала фахові статті одночасно з філософії, історії та політології, і погодився долучитися до Редакційної ради журналу як представник редакції в США та Канаді. Повернувшись до Рочестера, Роман Трач опублікував у газеті української громади в США «Свобода» (Джерсі-Сіті) свою захоплену розповідь про «Генезу». В результаті передплатники нашого журналу з’явилися не лише в США і Канаді, а навіть у Австралії. Відтоді в нас зав’язалися щири стосунки з професором Трачем — у одного більш стабільні та тісні, в іншого — в силу об’єктивних обставин — періодично-ситуативні. Один із авторів, працюючи тоді заступником головного редактора журналу «Сучасність», друкував там статті Романа Трача (№2/2002, №7 — 8/2004, №1/2006).

Серед трьох основних течій сучасної американської психології — як-от психоаналіз, експериментальна психологія, гуманістична психологія — професор Трач є прихильником останньої. Про неї він розповідає в своїй книжці «Людинознавча психологія», що опублікована 2019 року в Університетському видавництві «Пульсари» в Києві. Вона відкривається присвятою «Пам’яті великого німецького психолога, мого вчителя Філіпа Лерша». В книжці положення гуманістичної психології перегукуються з думками Григорія Сковороди та Памфіла Юркевича, Едварда Естліна Каммінгса і Джерома Девіда Селінджера, Фрідріха Ніцше та Органа Памука. А епіграфом до першого розділу своєї праці автор поставив слова Германа Гессе: «Кожна людина має тільки одне справжнє покликання — знайти шлях до себе. Завданням людини є знайти суть власного життя і жити його повністю та рішуче».

Усі наукові ступені та титули Романа Трача так просто й не запам’ятаєш: доктор філософії, професор, закордонний член Національної академії педагогічних наук України, член Американської психологічної асоціації (APA), член Асоціації гуманістичної психології (AHP), професор психології Національного університету «Києво-Могилянська академія», заслужений професор психології в Сент Джон Фішер коледжі (США), член Наукового товариства імені Тараса Шевченка в Америці. Проте ці заслужені відзнаки не головне — головне людина, яка їх має, людина, гідна уваги та поваги...

Попри свій вік, Роман Трач має добру пам’ять і ясне мислення, він вельми цікавиться політичним і науковим життям України. Сподіваємося, невдовзі читачі побачать його книжку спогадів, яка готується до видання в Києві та вийде друком у видавництві «Пульсари».

«Знайти шлях до себе»

«Знайти шлях до себе»

Роман ТРАЧ: український психолог у Сполучених Штатах

Є люди, життя яких схоже на пригодницький бойовик, де пригоди тіла вигідно поєднані з пригодами духу. Вони на слуху, їхні здобутки закарбовані в світовій і національній спадщині. Таким був Богдан Гаврилишин, якого можна назвати людиною-епохою. А є інші, життя яких мало не менше цікавинок, але які прагнули більше вкладатися в повсякденну працю, без гучних публічних імпрез. І перші, й другі заслуговують на увагу та повагу, а різниця між ними зумовлена радше не рівнем хисту, а індивідуальними психологічними особливостями, бо талановиті люди різні, хоч і рівні в своєму прагненні зробити світ і рідну країну більш досконалим.

9 квітня відзначив свій 94-й день народження герой нашого нарису — український психолог Роман Трач. Його довге життя було багатим на події, і він досі здатен дивувати своєю працездатністю.

Роман Трач народився 1927 року в Коломиї (нині це Івано-Франківська область), у тодішній другій Речі Посполитій. Його батько Станіслав Трач був суддею в Коломиї, а згодом адвокатом у Бурштині. Роман навчався спочатку в Бурштинській польській школі, а потім у Коломийській українській гімназії; вчився легко, мав потяг до нових знань і був, як то кажуть, «відмінником». Він почав читати ще малою дитиною, і відтоді читав вельми багато, і не лише дитячі книжки: коли в гімназії йому трапилася до рук класична книжка Юрія Липи «Призначення України», він для себе переписав її цілком. У гімназії діяла підпільна бандерівська організація, і Роман часом виконував її доручення, хоча до складу ОУН так і не долучився.

Репресії «перших совітів» у 1939 — 1941 роках оминули родину Трачів. Але коли почалася війна Третього Рейху з СРСР, Романового батька заарештували та ув’язнили, але розстріляти не встигли, бо німецька армія вельми швидко наступала. Після війни всю родину (батько, мати, сестра) вислали до Сибіру згідно з легендою НКВД: мовляв, Роман загинув у лавах УПА (він тоді навчався в Лювені). Романів батько писав із заслання скарги, і після смерті Сталіна родині дозволили повернутися до Коломиї. Але ми забігли вперед. Гімназист Трач склав випускні іспити в лютому 1944 року (в ті часи нацисти вже визнали українців «арійським народом», тому в силу поганих для режиму Гітлера обставин не ставилися до них, як до бидла) і з огляду на наближення до Коломиї Червоної армії виїхав до Німеччини. Наприкінці війни він опинився в тій місцевості, яка ввійшла до американської зони окупації і деякий час працював помічником кухаря в американській військовій частині; за ту працю він отримував їжу і платню цигарками, які потім продавав на «чорному ринку». Американці порадили йому повертатися до Радянського Союзу, але він використав свій статус як громадянина другої Речі Посполитої, щоб залишитися на Заході та не йти на неминучу смерть.

Восени 1945 року Роман Трач переїхав до Мюнхена і там почав вивчати психологію одночасно в німецькому Університеті Людвіга-Максиміліана та в Українському Вільному Університеті (УВУ), навесні евакуйованому до столиці Баварії з Праги. В Університеті Людвіга-Максиміліана на студента Трача найбільше враження справили лекції знаного в світі, та, на жаль, досі недостатньо знаного в Україні психолога Філіпа Лерша. В УВУ він теж слухав лекції провідних науковців: педагогіку викладав Григорій Ващенко, філософію — Іван Мірчук, а психологію — Олександер Кульчицький, якого Роман Трач вважає своїм «хрещеним батьком» у психології. За чверть століття саме Кульчицький став науковим керівником докторської дисертації Трача на тему «Проблема особистої автономії в сучасному технологічному суспільстві».

За два роки, згадує Роман Трач, його заощадження вичерпались, і він не міг більше оплачувати свої університетські студії в Мюнхені. Однак незабаром йому пощастило отримати стипендію для навчання в старовинному (від 1425 року) Католицькому університеті міста Лювен у Бельгії. Стипендію надали Ватиканське відділення «Діло на Сході» та Бельгійський комітет допомоги східноєвропейським (власне, українським) студентам, заснований інженером Андрієм Кішкою з ініціативи митрополита Андрея Шептицького. Про зацікавлення студента Трача наукою промовляє хоча б цей приклад: він витратив гроші, зароблені ним важкою працею під час літніх канікул, на поїздку до Амстердама, щоби там на І Міжнародному філософському конгресі послухати доповідь уславленого німецького філософа-антифашиста Карла Ясперса (того, який чи не першим назвав і Третій Рейх, і СРСР «злочинними державами»). Над своєю дипломною роботою «Характерологія Філіпа Лерша» Роман Трач працював у знаменитій французькій Сорбоні, де мав змогу слухати лекції Лакана та Мерло-Понті.

Захистивши диплом у Лювені, Роман Трач виїхав до родичів у Канаду. Він викладав у школі для індіанських дітей, працював соціальним робітником і психологом у психіатричній лікарні, пізніше навчався в університетах у Едмонтоні та Торонто, здобувши там дипломи шкільного вчителя та соціального працівника.

1958 року, невдовзі після весілля — це був студентський шлюб, — Роман Трач і його дружина буковинка Надя переїхали до США і врешті-решт оселилися на західній околиці штату Нью-Йорк — у місті Рочестері на південному березі озера Онтаріо, яке й стало довготривалим осіддям родини Трачів (син Андрій, донька Соня, онуки). Упродовж 35 років Роман Трач викладав психологію в коледжах у Джеймстауні, Освіго та Рочестері; він став також співзасновником американської Асоціації гуманістичної психології.

Роман Трач завжди був активним учасником життя української громади США. У 1970-х роках він став членом президії Світового Конгресу Вільних Українців і головою Світової Координаційної Виховної Ради (шкільна рада при СКВУ). На цій посаді він долучився до підготовки та видання посібника про Голодомор для українських недільних шкіл (а в УРСР у ті роки допускалися лише неясні згадки про голод початку 1930-х, навіть Олесеві Гончару цензура викреслила пряме посилання на цей голод із роману «Людина і зброя», як й інші «неправильні» сюжетні моменти, натомість зробивши його за цей роман лавреатом Шевченківської премії №1).

Роман Трач також очолював Рочестерське відділення організації Americans for Human Rights in Ukraine («Американці в обороні людських прав в Україні»). Саме на його запрошення Джеймс Мейс прочитав у тамтешньому Сент Джон Фішер коледжі лекцію про Голодомор, а радянський дисидент Данило Шумук розповів про своє ув’язнення в радянських концтаборах. У нашому домі в Рочестері, згадує пан Роман, гостювали генерал Петро Григоренко з дружиною та її сином. А ще Роман Трач став кумом Богдана Гаврилишина, а Гаврилишин — його кумом; кожний хрестив дочку іншого — ось так тісно переплелися їхні долі.

1996 року на ХІV Міжнародному конгресі психології в Монреалі професор Трач познайомився з працівниками київського Інституту психології; колеги виявили спільні наукові зацікавлення і домовилися про співпрацю. «Зустріч з українськими психологами, — згадує він, — подіяла на мене як «євшан-зілля»: я знайшов своє нове завдання в житті — працювати для української науки психології». Ще раніше Трач заприятелював із професором Мирославом Поповичем, який у 1990-ті ще не був ані академіком, ані директором Інституту філософії.

Відтоді Роман Трач кілька разів приїздив до Києва, виступав із доповіддю в Інституті психології, спільно з київськими психологами підготував до видання п’ятитомний українсько-російсько-німецько-французький психологічний словник. Разом із професором Інституту психології Георгієм Баллом він уклав тритомну «Антологію гуманістичної психології» (два видання — 2001-го та 2005-го), яку Міністерство освіти і науки України рекомендувало як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. А з працівницею Інституту Валерією Андрієвською Роман Трач видав українські переклади книжок Філіпа Лерша «Пролегомени до психології як людинознавчої науки» (2008) та «Структура особи» (2014) — до останньої він написав передмову. З огляду на цю працю Академія педагогічних наук України 2006 року обрала професора Трача своїм закордонним членом, а 2012-го нагородила його медаллю Григорія Сковороди.

У один зі своїх приїздів до Києва в 1990-ті Роман Трач завітав до редакції наукового щоквартальника «Генеза», який тоді видавали автори цього нарису. Він вельми зацікавився «Генезою», яка єдина в тодішній Україні оприлюднювала фахові статті одночасно з філософії, історії та політології, і погодився долучитися до Редакційної ради журналу як представник редакції в США та Канаді. Повернувшись до Рочестера, Роман Трач опублікував у газеті української громади в США «Свобода» (Джерсі-Сіті) свою захоплену розповідь про «Генезу». В результаті передплатники нашого журналу з’явилися не лише в США і Канаді, а навіть у Австралії. Відтоді в нас зав’язалися щири стосунки з професором Трачем — у одного більш стабільні та тісні, в іншого — в силу об’єктивних обставин — періодично-ситуативні. Один із авторів, працюючи тоді заступником головного редактора журналу «Сучасність», друкував там статті Романа Трача (№2/2002, №7 — 8/2004, №1/2006).

Серед трьох основних течій сучасної американської психології — як-от психоаналіз, експериментальна психологія, гуманістична психологія — професор Трач є прихильником останньої. Про неї він розповідає в своїй книжці «Людинознавча психологія», що опублікована 2019 року в Університетському видавництві «Пульсари» в Києві. Вона відкривається присвятою «Пам’яті великого німецького психолога, мого вчителя Філіпа Лерша». В книжці положення гуманістичної психології перегукуються з думками Григорія Сковороди та Памфіла Юркевича, Едварда Естліна Каммінгса і Джерома Девіда Селінджера, Фрідріха Ніцше та Органа Памука. А епіграфом до першого розділу своєї праці автор поставив слова Германа Гессе: «Кожна людина має тільки одне справжнє покликання — знайти шлях до себе. Завданням людини є знайти суть власного життя і жити його повністю та рішуче».

Усі наукові ступені та титули Романа Трача так просто й не запам’ятаєш: доктор філософії, професор, закордонний член Національної академії педагогічних наук України, член Американської психологічної асоціації (APA), член Асоціації гуманістичної психології (AHP), професор психології Національного університету «Києво-Могилянська академія», заслужений професор психології в Сент Джон Фішер коледжі (США), член Наукового товариства імені Тараса Шевченка в Америці. Проте ці заслужені відзнаки не головне — головне людина, яка їх має, людина, гідна уваги та поваги...

Попри свій вік, Роман Трач має добру пам’ять і ясне мислення, він вельми цікавиться політичним і науковим життям України. Сподіваємося, невдовзі читачі побачать його книжку спогадів, яка готується до видання в Києві та вийде друком у видавництві «Пульсари».