Злочинець в історичному контексті

Гаазький трибунал виніс остаточний вирок Ратко Младичу

Вирок одному з найбільш кривавих військових лідерів колишньої Югославії Ратко Младичу змусив багатьох замислитися про те, як узагалі ці страшні злочини, масові вбивства та геноцид стали можливими в «мирній Європі» наприкінці 20-го століття? Що, коли і чому пішло не так?
    Ми спробували сформулювати своє бачення контексту подій, які сталися в Боснії та Герцеговині понад 25 років тому.
      ОСТАННІЙ ВИРОК
      Останній гучний вирок Гаазький трибунал виніс 8 червня — командувача силами боснійських сербів генерала Ратко Младича відправили за ґрати на все життя. Міжнародний залишковий механізм ООН для кримінальних трибуналів — орган, який веде справи Міжнародного трибуналу щодо колишньої Югославії після припинення роботи МТКЮ — повністю підтвердив рішення першої інстанції, ухвалене в 2017 році.

Ратко Младича, начальника Головного штабу Армії Республіки Сербської під час війни, з 1992 по1996 р., визнали винним за десятю пунктами обвинувачення. У цьому зловісному списку найбільш масштабними воєними злочинами та злочинами проти людяності є геноцид боснійських мусульман у Сребрениці, а також терор жителів Сараєва артилерійськими та снайперськими обстрілами під час кількарічної блокади міста.

У цих т.зв. «зонах безпеки ООН» було вбито 20 тисяч беззбройних лоюдей — близько 8 тис. у Сребрениці та майже 12 тис. у Сараєво. Ані статус захищених зон, ані присутність миротворців не запобігли масовим убивствам.

Після вироку Младичу, а до того — винесення вироків усім ключовим лідерам боснійських сербів під час війни, в першу чергу тодішньому президенту сербської частини БіГ, Республіки Сербської, Радовану Караджичу — можна було б констатувати: справделивість восторжествувала, кривава сторінка історії Боснії та Герцеговини перегорнута. Але ж ні — залишається безлчч запитань без відповідей.

Головним питанням із цього переліку є: як так сталося, що кілька тисяч людей було вбито в Європі, буквально на очах світової спільноти і «під боком» центрів західного світу? Чому міжнародне співтовариство, в першу чергу — ООН, виявилось настільки безпорадним та безпомічним?

Історія не може бути «переграна», виправлена та змінена. Але аналіз усіх факторів, що призвели до трагедій, є необхідним.

НЕМИРНІ МИРНІ ПЛАНИ

Одним із таких важливих факторів можна вважати іноді дуже контраверсійні мирні плані, які пропонувалися сторонам конфлікту в Босінї та Герцеговині.

Через те, що процес розпаду Югославії тоді вже розпочався, перша мирна угода була запропонована міжнародними посередниками ще ДО початку повномасштабної війни в БіГ.

Цей документ був представлений британським державним діячем Пітером Карінгтоном і португальским політиком, координатором Конференції Європейського співтовариства з питань Югославії Жозе Кутіль’єро, в лютому 1992 року. Згідно з проєктом, що відомий як «план Кутіль’єро», Боснія та Герцеговина мала стати неунітарною державою, розділеною на три частини за національною основою.

Свої підписи під документом 18 березня 1992 року поставили лідери боснійців-мусульман, боснійських сербів та боснійських хорватів, Алія Ізетбегович, Радован Караджич та Мате Бобан. Але через 10 днів Ізетбегович відхилив план, звинувативши його ініціаторів у спробі розколу країни.

Під час судового процесу над командуючим армії боснійських сербів Ратко Младичем, у Міжнародному трибуналі щодо колишньої Югославії в Гаазі Кутіль’єро (свідок захисту) переконував — запропонована карта поділу БіГ була попередньої основою для переговорів в умовах, коли серби і хорвати не хотіли зберігати Боснію та Герцеговину в тому вигляді, в якому вона була, а боснійці-мусільмани — хотіли. За його словами, не йшлося про нові межі чи кордони всередині держави. Але прокурор тоді нагадав, що того ж дня, 18 березня 1992 р., коли була погоджена угода про принципи, на яких базуватиметься спільна держава, у Скупштині боснійських сербів почалося обговорення реалізації етнічного поділу на основі плану Кутіль’єро. У ході дебатів було підкреслено, що серби мають отримати всі райони Боснії та Герцеговини, де вони були в більшості до Другої світової війни, і що ці території повинні стати частиною єдиної сербської держави. Прокурор також навів висловлювання самого Радована Караджича, який свого часу стверджував, що серби погодилися на мирний план Кутіль’єро заради шансу на досягнення стратегічних цілей сербського народу щодо поділу Боснії та приєднання сербської частини республіки до Сербії. За даними прокуратури, Караджич, колишній президент Республіки Сербської, коментуючи мирний план Кутіль’єро, заявляв, що розділення країни на три частини за національною ознакою було б «великим досягненням» і «кінцем Боснії».

Визнавати винним у війні в Боснії та Герцеговині проєкт мирної угоди, звісно, не є правильним. Але цей розділ республіки на національні анклави, візуалізований за допомогою розмальованої в три кольори карти, міг вплинути на сторони конфлікту. Як показали подальші події, всі три учасники протистояння вели війну, в першу чергу, за збільшення контрольованої ними території з одночасним наміром досягти етнічної переваги в контрольованих районах. Думається, і без розшифровки цієї тези зрозуміло, про що йдеться.

АРМІЯ НЕБЕСНОЇ СЕРБІЇ

Інший фактор, який не дуже враховувася під час спроб примирення сторін і сьогодні зазвичай не згадується під час аналізу конфлікту в колишній Югославії, це історично-релігійно-містична мотивація боснійських сербів.

Коли в 1993-му році сербська сторона відхилила черговий мирний план, запропонований міжнародними посередниками, це рішення підтримала Сербська православна церква. Після того, як органи влади Республіки Сербської відмовилися підписувати мирну угоду, митрополит Чорногорсько-Приморської СПЦ Амфілохій сказав, що вони «йдуть шляхом світу» як і «цар Лазар... до Царства Небесного». Цар Лазар — правитель середньовічної Сербії, загинув на Косовому полі в бою з військом Османської імперії.

У липні 1994 року, коли парламент Республіки Сербської почав обговорення чергового мирного плану запропонованого міжнародними посередниками, до депутатів звернулися тодішній єпископ Захумсько-Герцеговинський і Приморський Атанасій і, знову таки, митрополит Амфілохій, із закликом відмовитися від підписання мирної угоди як такої, що не відповідає інтересам сербського народу. У серпні 1994 року єпископ Атанасій, коментуючи проєкт договору, заявив: «Суверенітет Республіки Сербської має бути реалізований, і поки цього не станеться, ми мусимо страждати. Нехай нас бомблять, але ми не можемо підписати вирок, і ми не приймемо мапи Контактної групи, що несуть із собою нове каліцтво сербського народу».

Під час судового процесу у Міжнародному трибуналі в Гаазі Радован Караджич заявляв, що у сербів були «справедливі і святі» причини для того, щоб боротися проти ісламізації колишньої Югославії.

Коли Ратко Младич у день падіння Сребрениці входив у завойоване місто, він святкував перемогу не над боснійцями чи бошняками. На кадрах документальної хроники чутно, як він та його підлеглі кажуть про переможених в тій битві... «турків». «Ось ми в сербській Сребрениці 11 липня 1995 року... Нарешті настав час розрахуватися з турками», — казав Младич на камеру.

Для радикально налаштованих сербів війна в Боснії та Герцеговині є нічим іншим, як продовженням символічної битви на Косовому полі за Сербію, не лише земну, а й небесну.

Прагматичний західний світ не надавав і не надає цим настроям визначального значення. Хоча подібні наративи проявляються і в наші дні, і не тільки в БіГ...

КІНЕЦЬ ВІЙНИ

І, на завершення, не можна не згадати про ще один фактор, який негативно вплинув на розвиток та інтенсивність військового протистояння в Боснії та Герцеговині. Йдеться про нездатність миротворчих сил ООН захистити мирне населення та запобігти ескалації конфлікту. Падіння Сребрениці є хрестоматійним провалом миротворчої місії.

Головний висновок, який можна зробити з боснійського конфлікту та спроб урегулювати його за допомогою миротворців — це те, що у випадку повномасштабної війни за участю повноцінних багатотисячних армій із важкою технікою та артилерією малочисельні та легкоозброєні миротворчі підрозділи не в змозі підтримувати мир та когось захищати.

Тоді аналітики ЦРУ підрахували, що для відновлення миру в Боснії та Герцеговині були б потрібні тисячі миротворців і сухопотні військові операції. Зрозуміло, що світ не був готовий до повномасштабної війни в якості методу примусу до миру.

Але знайшлася альтернатива. На останньому етапі боснійської війни світова спільнота надала негласну згоду на проведення не тільки повітряних ударів НАТО по позиціях сербів, але і сухопутних операцій регулярних сил сусідньої Хорватії. Наприкінці серпня 1995 року, після падіння Сребрениці та чергового масового обстрілу Сараєво, понад 200 військових літаків НАТО, за домовленістю із ООН, розпочинають здйснювати «обмежені удари» по позиціях Армії Республіки Сербської в рамках операції «Обдумана сила». На початку серпня 1995-го хорватські війська проводят на території Хорватії знамениту операцію «Буря», а у вересні хорватські підрозділи з Хорватії та з БіГ, разом із боснійською армією, проводять спільну операцію «Маестраль» — уже на території Боснії і Герцеговини. 11 жовтня, завдяки наступній операції «Південний напрям», хорватські сили зупинилися в 23 км від головного міста боснійських сербів — Баня-Луки.

12 жовтня 1995 року, під тиском міжнародної спільноти, оголошується перемир’я. Керівництво Республіки Сербської нарешті погоджується на підписання мирного плану — Дейтонської угоди.

За Дейтоном, підписаним понад чверть століття тому, Боснія та Герцеговина живе і по сьогоднішній день — розділена за етнічною ознакою, десь політично (в боснійсько-хорватській Федерації Боснії та Герцеговині), а десь і на карті — Республіка Сербська, за яку воював Младич, фактично є державою в державі. Значна частина боснійських сербів і все керівництво Республіки Сербської сьогодні вважає Ратко Младича героєм. І хоча Гаазький трибунал відправив сербського воєначальника за ґрати на все життя, та не факт, що це означає остаточну як вирок поразку тих ідей, за які Младич та його військо колись убили стількох людей.

Під час підготовки статті були використані матеріали з книги «Конфлікти, що змінили світ», «Фоліо», 2020 р.