Як діє «міграційна зброя» Росії в Криму-2

І до чого такий метод соціально-культурної переробки населення може призвести

Закінчення. Початок див. у № 101 — 102 від 9 липня 2021 року

ЗАМІНА НАСЕЛЕННЯ ОКУПОВАНОЇ АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Як зазначають Андрій Клименко та Тетяна Гучакова, офіційна статистика окупаційних органів свідчить, що за роки окупації Кримського півострова станом на 1 січня 2021 до Криму з регіонів РФ прибули на постійне проживання 193 425 осіб. Цей показник не враховує міграцію до міста Севастополь, яке є окремою від Автономної Республіки Крим адміністративно-територіальною одиницею, а також не враховує міграцію з «далекого зарубіжжя», оскільки цей міграційний потік має іншу природу та порівняно незначний розмір: 2014 — 302 особи; 2015 — 693; 2016 — 1922; 2017 — 1430; 2018 — 1365; 2019 — 1490; 2020 — 793 особи. Враховано лише міграцію «з країн СНД», за якою криється переважно міграція з окупованих районів Донецької та Луганської областей.

Із загальної кількості прибульців до окупованої АР Крим: 61,4%, або 118 733, особи — з регіонів РФ; 38,6%, або 74 692, особи — з Донецької та Луганської областей України.

Тобто — на відміну від Севастополя, де, нагадаємо, аналогічний показник дорівнював 33,05% — міграційний приріст населення в окупованому Криму навіть не компенсував його природне скорочення та не забезпечив зростання чисельності постійного населення. Зауважимо, що міграційний приріст постійного населення з регіонів РФ до окупованого Криму має тенденцію стійкого зростання з року на рік.

Природа Кримського міграційного зростання дещо складніша, ніж у Севастополі:

•  по-перше, як і в Севастополі, це потік мігрантів із російських військових та членів їхніх родин, які селяться переважно в Євпаторії, Феодосії та Керчі;

•  по-друге, як і в Севастополі, це також російські пенсіонери з віддалених районів Півночі РФ та Сибіру, які купують квартири переважно в Сімферополі або Ялті та інших приморських містах;

•  по-третє, це представники російського середнього класу, які змінюють місце постійного проживання переважно з огляду на екологічну ситуацію та кліматичні умови;

•  по-четверте, це російські чиновники, переважно силовики, та члени їхніх сімей, для яких не є актуальною наявність шенгенських віз (які неможливо отримати за наявності постійної реєстрації в окупованому Криму).

Звернімо увагу ще на один важливий аспект проблеми: в Севастополі населення просто зростає внаслідок зовнішньої міграції, а в Криму відбувається саме заміна населення — заміщення тих, хто виїжджає, тими, хто приїжджає з-поза меж півострова. Впродовж усіх років окупації в Криму відбувається дуже значний, співставний із зовнішньою міграцією до Криму, виїзд жителів півострова на постійне проживання за його межі. Основу цього потоку становлять кримчани, які виїжджають до регіонів РФ. Цей потік у 2015 — 2029 роках був відносно стабільним: він коливався в межах 15 — 17 тисяч осіб. Але 2020 року окупаційна статистика зафіксувала різке зростання виїзду кримчан на постійне проживання до регіонів РФ — 27 390 осіб. Основа цього потоку — молодь, яка виїжджає для навчання у вищих навчальних закладах. Причина — міжнародні санкції за окупацію та спробу незаконної анексії Криму. Одна з ефективних складових санкційного режиму — невизнання жодних документів, що видає РФ на окупованому півострові, зокрема — дипломів про освіту. Останні визнають тільки в РФ, однак і в Росії компанії, що займаються міжнародними проєктами, вже давно уникають прийому на роботу фахівців із кримськими дипломами.

Із 2017 відновився потік жителів Криму, які виїжджають до материкової України (відповідний показник у окупаційній статистиці «маскується» в рядку «виїзд до країн СНД»). Розміри цього потоку міграції — приблизно 5 тисяч осіб на рік.

2014-го, в перший рік окупації, адекватної статистики міграції щодо виїзду з Криму не велося. Але порівняння міграційних потоків в’їзду та виїзду з Криму (без Севастополя) на постійне проживання за період окупації з 2014 по 2020 наочно ілюструє, як саме відбувається заміна населення. Замість 135 212 кримчан, які виїхали в 2014 — 2020 роках на постійне проживання за межі півострова, до Криму з-поза його меж на постійне проживання офіційно переїхали за цей самий час 201 420 «колонізаторів», тобто до Криму приїхало в 1,5 рази більше, ніж виїхало. Крім того, до цього міграційного балансу слід додати приблизно 70 тисяч жителів Криму, які полишили його за політичними мотивами 2014 року, в перший рік окупації та стали «внутрішньо переміщеними особами» в Україні або емігрантами в різних країнах Європи.

ОЦІНКА РЕАЛЬНИХ ОБСЯГІВ МІГРАЦІЇ З РФ ТА КІЛЬКОСТІ НАСЕЛЕННЯ В ОКУПОВАНИХ АВТОНОМНІЙ РЕСПУБЛІЦІ КРИМ ТА МІСТІ СЕВАСТОПОЛЬ 

Органи статистики зазвичай публікують відомості про постійне населення — тобто частину населення, яка офіційно зареєструвала місце свого постійного проживання в Севастополі та Криму в територіальних органах з питань міграції МВД РФ, незалежно від фактичного місцеперебування (саме про такі офіційні показники йшлося в попередніх частинах).

Однак, зауважують Андрій Клименко та Тетяна Гучакова, існує ще один важливий для мети цього дослідження показник — наявне населення, тобто частина населення, яка перебуває в населеному пункті, незалежно від місця постійного проживання. Такі громадяни за законодавством РФ повинні реєструвати своє місце перебування, якщо вони прибули до населеного пункту на термін понад 90 днів. Однак офіційної інформації про наявне населення, яке зареєструвало своє тривале перебування на території Кримського півострова, у відкритих джерелах немає.

Тим часом оцінки, що висловлюють місцеві жителі в соцмережах, журналісти, експерти з нерухомості та житлового будівництва, чиновники окупаційних адміністрацій, свідчать, що наявне населення міста Севастополь, становить понад 700 тисяч осіб (при зареєстрованому постійному населенні 510 тисяч осіб), про що заявив 28 квітня 2020 року Михаїл Развожаєв на нараді з питань боротьби з коронавірусом президенту Росії Володимиру Путіну.

Наявне населення Сімферополя експертним шляхом оцінюється приблизно в 600 тисяч осіб (при зареєстрованому постійному населенні 362 тисячі осіб).

Ця загадка не є складною, якщо згадати слово «санкції»: наявність у паспорті РФ відмітки про постійну реєстрацію місця проживання в окупованому Криму робить неможливим отримання віз до країн ЄС, США, Великої Британії та інших, що не визнають окупацію та спробу анексії Криму, а також унеможливлює доступ до інших послуг, наприклад, банківських, у цивілізованому світі. Тому не дивно, що десятки тисяч російських громадян, які фактично живуть і працюють у окупованому Криму, зовсім не поспішають змінювати свою московську чи саратовську постійну реєстрацію на кримську.

Передусім у цьому разі йдеться про тисячі й тисячі працівників апарату окупаційних органів виконавчої влади на території Кримського півострова та членів їхніх сімей:

•  орієнтовно 30 територіальних органів федерального підпорядкування (правоохоронних, судових, військових та ін. органів — МВС, ФСБ, слідчий комітет, митниця, прокуратура, прикордонні тощо);

•  орієнтовно 40 територіальних підрозділів федеральних органів виконавчої влади РФ (від податкової служби, казначейства, пенсійного фонду, різних видів нагляду та ін.);

•  35 органів виконавчої влади кримського підпорядкування — 19 міністерств, 8 держкомітетів, 8 служб та інспекцій. Вони мають 445 підвідомчих підприємств і організацій, зокрема заводи, аграрні підприємства, санаторії, заповідники тощо.

Із перших днів та протягом усіх років окупації Росія за допомогою спрямування персоналу з Москви та інших регіонів продовжує методично формувати в Криму й Севастополі свій репресивний і управлінський апарат: силові структури, органи контролю, «наглядачі» в органах республіканської та муніципальної влади окупованої території.

За оцінками, що ґрунтуються на аналізі як публічної, так і інсайдерської інформації, частка чиновників, надісланих із РФ, у підрозділах федеральних відомств РФ у Криму, що підпорядковані безпосередньо Москві, сягає 70%, у відомствах, що підпорядковані Сімферополю, — 50%. Ці показники постійно зростають.

Кримські діячі колабораціоністського «уряду Криму», державні й муніципальні службовці поступово та системно замінюються чиновниками з різних областей РФ, часто з депресивних регіонів європейської частини Росії, зокрема північних, а також із віддалених міст Сибіру.

Починаючи з 2016 року заміщення місцевих кадрів приїжджими поширюється в таких сферах, як освіта й охорона здоров’я — через переїзд до Криму членів сімей російських чиновників та військових, будівельників кримського мосту і траси «Таврида», інженерів військових заводів.

У 2019 році розпочався ще один етап заміни кадрів: наприклад, керівником окупаційної адміністрації курортної столиці півострова — міста Ялта — призначили... колишнього голову Білоріченського району Краснодарського краю РФ. Розуміючи загальну логіку процесів, можна припустити, що з цього розпочалося «заміщення» російськими кадрами керівництва кримських міст і районів.

Якщо узагальнити статистичні дані, розрахунки та оцінки, що були викладені вище, можна зробити висновок:

за роки окупації АР Крим та міста Севастополь наявне населення півострова за рахунок міграції з РФ зросло щонайменше на 1 млн осіб. Отже, розрахунок чисельності наявного (де-факто) населення окупованого Кримського півострова станом на 1 січня 2021 року виглядає таким чином: офіційна чисельність постійного населення Криму без Севастополя 1 901 578 осіб, офіційна чисельність постійного населення Севастополя 509 992 особи, мінімальна експертна оцінка перевищення реальної кількості постійного населення над офіційними даними по містах Севастополь, Сімферополь, Ялта, Алушта, Євпаторія, Феодосія 650 000 осіб. І загалом де-факто постійного населення на окупованому Кримському півострові 3 061 570 осіб.

Таким чином, замість довоєнної чисельності постійного населення Кримського півострова 2 млн 350 тисяч 504 особи маємо справу з де-факто наявним населенням як мінімум у 3 млн 100 тисяч осіб. Звісно, що режим міжнародних санкцій та відсутність постачання на півострів дніпровської води Північно-Кримським каналом виконують дуже суттєву стримувальну роль: без цього кількість російських колонізаторів на захопленому півострові була б значно більшою.

У ДІЮ ВСТУПАЄ «СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНА ПЕРЕРОБКА»

Статистичні дані Андрія Клименка та Тетяни Гучакової свідчать, що колонізація захопленого Криму людністю з інших регіонів Росії створює в Криму сприятливу базу для соціально-культурної переробки населення під російські стандарти мислення і психології, однак це лише перший етап.

Для роботи на другому етапі — власне переробки населення — в Криму створено потужний пропагандистський та репресивний апарат. Це загалом потужна система російських і зросійщених, колишніх кримських, засобів масової інформації, які вивалюють на голови кримчан масу маніпуляцій та неправди про успішне управління Кримом окупаційною адміністрацією, приховують масштаби криз та проблем, які вони не в змозі розв’язати, як забезпечення водою, електроенергією, якісними товарами народного вжитку та продуктами. ЗМІ Криму також системно приховують масштаби репресій окупаційної адміністрації проти кримчан української та кримськотатарської національних груп, репресії за ознаками національності за релігійної приналежності. 

До системи обману (переробки) кримчан входять також політизована, тенденційна система освіти, яка заточена під останні політичні забаганки нинішнього політичного керівництва Росії. Школи та виші Криму спотворюють історію Росії та світу, пропагують російські, вкрай недемократичні форми управління державою, пропаганду російських шовіністичних настроїв, брехні про міжнаціональну та міжконфесійну злагоду в Криму.

У Криму перероблена на російський лад система громадських організацій, і однією з вимог до кожного активіста є визнання Криму російським, виправдання внутрішньої та зовнішньої політики Росії, загальна лояльність до імперської російської ідеології та її управлінського апарату.

На півострові діє потужна система контролю за лояльністю місцевого населення, яка охоплює стеження на робочих і в громадських місцях, в інтернеті й засобах зв’язку, в спілкуванні серед громадян, із якою пов’язана система негайних репресій щодо порушників. 

Загалом із того, як вороже Росія ставиться до Криму і до кримчан, можна зробити висновок, що Крим досі не став власне Росією, що він не ввійшов у Росію, а тільки став однією з російських колоній, які вона використовує як військову базу, а все що там є — від природи до промисловості, аграрного сектора, культурних надбань і всіх кримчан — як військовий трофей, який усіма засобами переробляє під свої стандарти.

ОЛЕКСІЙ РЄЗНІКОВ: Є «МЕХАНІЗМИ ВИДВОРЕННЯ»

Поки готувався цей матеріал, у суспільстві йшла запекла суперечка, чи є механізми, якими б Україна могла б завадити фактично насильницькій колонізації Криму. В суспільній дискусії іноді переважала думка, що оскільки люди з Росії в Криму оселилися за власним бажанням, то згідно з міжнародним правом Україна після деокупації півострова не зможе завадити їм жити в Криму, а відтак бути виборцями, і провідниками інтересів Росії в українському регіоні. Лунала думка: ми ж не можемо бути, як росіяни, і не можемо застосовувати до них методи депортації. Тим паче що ангажовані російські ЗМІ вже з усіх сил поширювали маніпулятивну інформацію, що «українська влада після деокупації планує депортувати пів мільйона жителів Криму».

Днями віцепрем’єр-міністр і міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Олексій Резніков розповів, який юридичний крок планує українська влада щодо людей, незаконно переселених із Росії до Криму, після деокупації півострова. Про це він сказав у ефірі телеканала «Україна 24». А «Радіо Свобода» повідомило, що «адміністративне видворення незаконно прибулих — це цивілізований юридичний крок».

Олексій Рєзніков казав: «Офіційна політика Кремля — завозити туди населення з Росії, минаючи офіційні українські кордони. Відбувається асиміляція, витіснення місцевого населення. За нашою інформацією — пів мільйона. І це суперечить міжнародному праву, відповідній конвенції — це військовий злочин. Тому тут ще буде питання відповідальності. Сьогодні, за нашою інформацією, це 500 тисяч людей, а за деякими офіційними заявами кримської окупаційної влади — від 700 тис. до 1 млн. У нас є різні позиції, аж до депортації, лунають і такі заклики. Я прихильник юридичних процедур під назвою видворення. Це адміністративна процедура. Якщо ці громадяни потрапили в Крим не через «Чонгар», «Каланчак» або «Чаплинку», значить, вони там перебувають незаконно на території України. І наслідки будуть, як скрізь у цивілізованому світі — видворення», — наголосив він.

Нагадаємо, в грудні 2020 року Олексій Резніков у відповідь на питання про те, що київська влада планує робити з російським населенням, яке переселили до Криму для зміни етнічного складу півострова, заявив, що «точно не збирається порушувати чиї-небудь гуманітарні права».

Національний лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв назвав нісенітницею думку Рєзнікова про те, що після деокупації Криму росіян, які незаконно переїхали на півострів, не можна буде виселити. У вересні 2020 року на одному з засідань у ООН постійний представник України при ООН Сергій Кислиця назвав «величезною проблемою» демографічні зміни в Криму. Він переконаний, що Росія намагається витіснити з півострова все проукраїнське населення.