Васала викликали під'їхати

Черговий візит Олександра Лукашенка до Москви завершився підписанням 28 програм і запевненнями про просування у взаємному зближенні й навіть про можливу інтеграцію.

    І тут-таки в російській столиці заговорили про близьке включення й фактично аншлюс Білорусі. Зробимо поправку на пропагандистський характер подібних тверджень. Буквально напередодні так званих виборів до Державної думи із заздалегідь відомим результатом владі вкрай важливо пред'явити підвідомчому народу зовнішньополітичний успіх. Усередині країни таких не спостерігається навіть при найбільшому пропагандистському збільшенні.

    Звичайно, хотілося б чогось масштабнішого. Чи то домовленості з Байденом, то чи розпаду ЄС або НАТО, приростання земелькою колишнього СРСР, але не склалося. І навіть завершення будівництва газопроводу "Північний потік-2" (ND2) не вдалося видати за велике досягнення, оскільки побудувати то збудувати, та ось коли по ньому піде газ і в якій кількості, залишається тільки припускати. Європу загрожують заморозити, сховища в ній напівпорожні, на ринку ціна газу йде вгору, пробиває психологічні рівні, а уряди країн і керівництво ЄС дуже спокійні. Тож, як то кажуть, have pot-luck with us - чим багаті, тим і раді.

    У таких умовах у Кремлі вирішили дотиснути Лукашенка і спробувати створити йому дуже вузький коридор, оскільки очікували його звичайних маневрів. На думку московських планувальників, склалися дуже сприятливі умови для досягнення відомих цілей.

    Економічне та фінансове становище Білорусі дуже складне і є всі підстави вважати, що до кінця поточного і на початку наступного року воно ускладниться ще більше. Санкції й так неабияк вдарили, а тут очікується ще й наступний їхній пакет.

    Із запровадженням американських санкцій білоруські компанії стають токсичними. З ними тепер небезпечно вести розрахунки в доларах. Західні банки не хочуть обслуговувати таких клієнтів, до речі, у будь-якій валюті, а покупці, за наявності вибору, віддадуть перевагу менш проблемним постачальникам. Доведеться давати покупцям великий дисконт, створювати проміжні структури, що зменшує надходження до бюджету твердої валюти.

    Мінську терміново потрібні кредити, оскільки є загроза зупинки найважливіших державних підприємств. Гроші можна отримати тільки в Москві. Були надії на Китай, але Пекін вважає за краще почекати. До того ж у нього з'явився Афганістан. Талібам уже виділили $ 31 млн. На термінову покупку продовольства, і цим справа точно не обмежиться.

    Судячи з усього, Лукашенко знову звернувся за черговим кредитом у $3 млрд., а йому запропонували під'їхати до російської столиці, щоб, принаймні, окреслити умови капітуляції.

    І тут у черговий раз проявився талант білоруського автократа все обіцяти, аби отримати хоч якісь гроші. Зрозуміло, що вже просто так нічого не дадуть, тому треба на щось погоджуватися.

    Москву в першу чергу цікавив спільний оборонний простір. Іншими словами, якісь форми об'єднання російської та білоруської армій. Частиною такого простору має стати розміщення в Білорусі якихось російських контингентів під виглядом навчальних центрів або подібного. Блакитна мрія російських генералів - знову вийти на кордон у районі Бреста і таким чином взяти Польщу й Литву у півкільце. Без цього з Лукашенком узагалі говорити відмовлялися, і йому довелося погодитися.

    Знаючи, з ким має справу, Москва всю запитувану суму не дала. Отримав Лукашенко тільки $ 630 млн, але до них пільгові ціни на газ і нафту. Певне полегшення, але не вирішення проблем. Грошей до кінця року точно не вистачить.

    Путін анонсував відновлення обсягів авіаперевезень між Росією і Білоруссю. "Прийнято рішення скасувати всі ковідні обмеження, що стосуються авіаційного транспорту", ??- сказав він. Проте, це більше для публіки. Улюблене дітище Лукашенка навряд чи відновить весь минулий обсяг перевезень. До того ж доведеться ділити мізерний повітряний пиріг з російськими компаніями, тож це більше для іміджу.

    Звернемо увагу на той факт, що в Москві були підписані програми, раніше їх називали дорожніми картами. Вони є рамковими документами і наповнюватимуться конкретними угодами. І ось тут і розгорнеться справжня битва, оскільки багато речей у Мінську та Москві розуміють інакше і за кожне слово і навіть літери будуть великі баталії. І з виконанням очікуються проблеми і як мінімум зволікання. У цьому Лукашенко майстер.

    Другий дуже важливий факт. Є програма інтеграції валютних систем, принципів стягнення непрямих податків тощо. Ось з інтеграцією валютних систем дуже велике питання. Лукашенко категорично відмовлявся від єдиної валюти Росії та Білорусі. Ця обставина була першим і дуже великим каменем, через який інтеграція зупинилася ще 2007 року.

    І цього разу йому вдалося, принаймні, відтермінувати створення єдиної валюти. Як сказав прессекретар президента Росії Дмитро Пєсков, мова про запровадження єдиної валюти Росії й Білорусі поки не йде, такі перспективи не проглядаються.

    Зі свого боку глава Центрального банку Росії Ельвіра Набіуліна зауважила, що обговорюється гармонізація грошово-кредитної політики. "Дивимося, за якими напрямками будуть гармонізовані наші грошово-кредитні політики, і виходимо з того, що в перспективі Центральний банк Білорусі переходитиме до таргетування інфляції". За її словами, терміни гармонізації залежать від дуже багатьох факторів. Тут Лукашенко стоятиме до кінця. Єдина валюта, а це за визначенням російський рубль, означатиме кінець його влади.

    На зустрічі в Москві було багато сказано про "реальні кроки щодо інтеграції двох братніх країн", тож інтеграційні програми в жовтні напевно урочисто затвердять.

    Питання полягає у виконанні підписаного. У властивій манері Лукашенко відверто саботуватиме виконання тих програм, які йому не подобаються. І їх, як багато хто вважає, більшість.

    І тут ми переходимо в політичну площину. Путін нав'язав білоруському автократові становище васала. Однак васала норовливого й дуже спритного.

    При цьому обидва залежать один від одного. Можливо, що Путін і дуже хотів би якось позбутися обридлого Лукашенка, але під рукою немає підходящої кандидатури. З арештом Віктора Бабарика політичне поле зачищене навіть від проросійських політиків.

    Навколо Лукашенка сформувалася кліка, яка тільки з ним існує, і цей факт неабияк зв'язує руки Москві. Можна, звичайно, піти на державний переворот, але є небезпека внутрішньої дестабілізації з непередбачуваними для Кремля наслідками.

    Білоруська опозиція за кордоном проходить процес інституціалізації і за найменшої можливості готова очолити рух щодо повалення режиму. Очевидно, що прихід до влади в Мінську опозиції поставить хрест на всіх програмах та інших документах, підписаних після серпня 2020 року. І Тихановська й інші лідери опозиції про це попереджали в категоричній формі. Тож тут ніяких ілюзій у Москви немає.

    Залишається тільки одне. Щосили підтримувати Лукашенка і таким чином якось забезпечувати стабільність західного напрямку. Ніхто не знає, як розгортатимуться події в Центральній Азії після захоплення Афганістану талібами. В Індії вже відзначено проникнення їхньої агентури, й це для Москви зловісний знак.

    Так чи інакше, але в Кремлі вважають можливим не поспішати й чекати подальшого розвитку подій. З погіршенням економічного та фінансового становища в Білорусі посилювати залежність Лукашенка та добиватися від нього нових поступок.