В «обіймах» Путіна

Візит Олександра Лукашенка до Москви і відвід російських військ від кордонів з Україною — чого чекати далі?

Тиждень що минає багато експертів в своїх прогнозах оцінювали як знаковий стосовно ситуації навколо трикутника країн — Російської Федерації, України і Білорусі. Так в середу відбулось послання Володимира Путіна Федеральним зборам, в якому президент Росії хоч і приділив більшість уваги внутрішнім питанням, тим не менше не забув пригрозити — «організатори будь-яких провокацій проти РФ пошкодують про це «так, як давно ні про що не шкодували». Від Путіна дехто очікував навіть можливість визнання «ЛНР/ДНР» з подальшим приєднанням до Росії. Лунали порівняння ситуації, що склалася з 2014-м роком, коли президент РФ офіційно попросив дозволу на використання збройних сил на території України, що вилилось в сумнозвісну постанову від 1 березня 2014-го року і анексію Криму. Але нічого винятково сенсаційного в промові Путіна в міжнародному плані цього разу не пролунало. Більш того, наступного дня він навіть вирішив відвести накопичені війська від кордонів з Україною.

Увага ЗМІ зрештою зосередилась на візиті президента Білорусі Олександра Лукашенка до Москви, де він зустрівся зі своїм російським колегою. В останній раз вони очно зустрічалися 22 лютого цього року в Сочі. Тоді темами розмови були економіка, інвестиції та координація зусиль силових відомств.

Не дивлячись на анонсований широкий спектр тематик обговорень, від цієї зустрічі очікували розкриття головної інтриги — чи стане вона озвученням остаточної інтеграції Білорусі і Росії, яку вже називають фактичним аншлюсом.

Всебічний вплив Російської Федерації на Білорусь очевидний, як і беззаперечна залежність Олександра Лукашенка від Кремля особливо після минулорічних подій. Тоді поведінка Лукашенка, який силою розганяв протести, які підтверджували нелегітимність його влади, довела — президент Білорусі є де-факто узурпатором. Більш того, диктатором, який вимушений постійно шукати захисту від іншого диктатора — Путіна. А отже заручником його амбіцій і намірів став, як білоруський народ так і держава Білорусь.

Згідно з офіційною повісткою візиту лідерами країн був обговорений порядок двосторонніх відносин, торговельно-економічна взаємодія, боротьба з пандемією коронавирусу і подальша робота по відновленню транспортного сполучення між Білоруссю і Росією. А також такі загальні і прогнозовані пункти як спільне реагування на загрози та виклики, міжнародній обстановка і ситуація в регіоні. До того Мінськ відвідав російський прем’єр Михайло Мішустін, де  презентував Олександру Лукашенко систему оподаткування та обговорив уніфікацію митних систем Росії і Білорусі. Безумовно, митниця і податкова система — це принципові теми для подальшої інтеграції в рамках союзної держави. Але очевидно, що головну роль в діалозі президентів грають оборона і спецслужби. Щодо останніх, то КДБ Білорусі давно називають майже філією ФСБ. Принаймні їхня спільна робота очевидна. До речі одним з свого роду прологом зустрічі в Москві був так званий «викритий замах» на Лукашенка. Інформація про нього була піддана критиці в суспільстві. Тим не менше Путін в своєму виступі обурився, що Захід не помітив спробу такого «замаху» та «заколоту» в Білорусі.

«Операція з викраденням людей в Москві, які планують помістити Лукашенка з сім’єю в льох в Гомельській області, все це видається самим диктатором за чисту правду, та ще й за участю Путіна, який обговорює це з Байденом по телефону, — це вже не марення, а важкий психічний розлад», — гостро відреагував на своїй сторінці в Фейсбук білоруський політичний і громадський діяч, координатор громадянської кампанії «Європейська Білорусь» Андрій Санніков і резюмував: «Все це настільки убого і тупо, що навіть не смішно».

Як і передбачалось, в числі пріоритетних тем розмови була так звана «союзна» тематика. Лукашенку від Росії потрібні не тільки енергетичні ресурси, але й захист, гарантії власного перебування на троні. Тим більше, що вочевидь стосунки із Заходом у останнього остаточно обірвані. Путіна ж влаштовує білоруський намісник в особі Лукашенка. Наміри Лукашенка зрозумілі — придушити опозицію, будь-який спротив в середині своєї країни для цементації влади в чому йому може допомогти і допомагає Путін в тому числі засобами своїх спецслужб. Наміри Путіна в названому регіоні так само відомі давно — максимально зберегти вплив вздовж західних кордонів Росії та подальша експансія. Роль Білорусі в даному випадку бути надійним буфером та плацдармом для тиску Росії в тому числі на Україну.

Гадання «нападе» Путін чи «не нападе» лише підсилюють істерію та рівень невизначеності, як одного з факторів дестабілізації, чим користується Кремль. Москва продовжує гратись в ескалацію, підвищення напруги, змінами фокусів уваги та начебто несподіваною зміною диспозиції. Наприклад, одразу перед зустріччю Лукашенка і Путіна міністр оборони Росії Сергій Шойгу доручив Генеральному штабу РФ і командувачам військами повернути до місць постійної дислокації війська, які були перекинуті останнім часом до кордонів України. «Цілі раптової перевірки були досягнуті повністю», — заявив Шойгу.

Це звичайно не означає, що згадані сили не можна терміново повернути назад. В даному випадку Росія і Захід на різних рівнях спробували протестувати один одного зберігши при цьому градус напруги в цілому. Адже кінець кінцем Путін намагається затягнути зашморг свого впливу в східній Європі, де Білорусь і Україна є лише одними з вузлів його експансіоністських намірів. І, якщо Білорусь очевидно поки що здала свої позиції, то Україна має шанс встояти не допустивши сценарію по якому пішла сусідня держава.

В «обіймах» Путіна

В «обіймах» Путіна

Візит Олександра Лукашенка до Москви і відвід російських військ від кордонів з Україною — чого чекати далі?

Тиждень що минає багато експертів в своїх прогнозах оцінювали як знаковий стосовно ситуації навколо трикутника країн — Російської Федерації, України і Білорусі. Так в середу відбулось послання Володимира Путіна Федеральним зборам, в якому президент Росії хоч і приділив більшість уваги внутрішнім питанням, тим не менше не забув пригрозити — «організатори будь-яких провокацій проти РФ пошкодують про це «так, як давно ні про що не шкодували». Від Путіна дехто очікував навіть можливість визнання «ЛНР/ДНР» з подальшим приєднанням до Росії. Лунали порівняння ситуації, що склалася з 2014-м роком, коли президент РФ офіційно попросив дозволу на використання збройних сил на території України, що вилилось в сумнозвісну постанову від 1 березня 2014-го року і анексію Криму. Але нічого винятково сенсаційного в промові Путіна в міжнародному плані цього разу не пролунало. Більш того, наступного дня він навіть вирішив відвести накопичені війська від кордонів з Україною.

Увага ЗМІ зрештою зосередилась на візиті президента Білорусі Олександра Лукашенка до Москви, де він зустрівся зі своїм російським колегою. В останній раз вони очно зустрічалися 22 лютого цього року в Сочі. Тоді темами розмови були економіка, інвестиції та координація зусиль силових відомств.

Не дивлячись на анонсований широкий спектр тематик обговорень, від цієї зустрічі очікували розкриття головної інтриги — чи стане вона озвученням остаточної інтеграції Білорусі і Росії, яку вже називають фактичним аншлюсом.

Всебічний вплив Російської Федерації на Білорусь очевидний, як і беззаперечна залежність Олександра Лукашенка від Кремля особливо після минулорічних подій. Тоді поведінка Лукашенка, який силою розганяв протести, які підтверджували нелегітимність його влади, довела — президент Білорусі є де-факто узурпатором. Більш того, диктатором, який вимушений постійно шукати захисту від іншого диктатора — Путіна. А отже заручником його амбіцій і намірів став, як білоруський народ так і держава Білорусь.

Згідно з офіційною повісткою візиту лідерами країн був обговорений порядок двосторонніх відносин, торговельно-економічна взаємодія, боротьба з пандемією коронавирусу і подальша робота по відновленню транспортного сполучення між Білоруссю і Росією. А також такі загальні і прогнозовані пункти як спільне реагування на загрози та виклики, міжнародній обстановка і ситуація в регіоні. До того Мінськ відвідав російський прем’єр Михайло Мішустін, де  презентував Олександру Лукашенко систему оподаткування та обговорив уніфікацію митних систем Росії і Білорусі. Безумовно, митниця і податкова система — це принципові теми для подальшої інтеграції в рамках союзної держави. Але очевидно, що головну роль в діалозі президентів грають оборона і спецслужби. Щодо останніх, то КДБ Білорусі давно називають майже філією ФСБ. Принаймні їхня спільна робота очевидна. До речі одним з свого роду прологом зустрічі в Москві був так званий «викритий замах» на Лукашенка. Інформація про нього була піддана критиці в суспільстві. Тим не менше Путін в своєму виступі обурився, що Захід не помітив спробу такого «замаху» та «заколоту» в Білорусі.

«Операція з викраденням людей в Москві, які планують помістити Лукашенка з сім’єю в льох в Гомельській області, все це видається самим диктатором за чисту правду, та ще й за участю Путіна, який обговорює це з Байденом по телефону, — це вже не марення, а важкий психічний розлад», — гостро відреагував на своїй сторінці в Фейсбук білоруський політичний і громадський діяч, координатор громадянської кампанії «Європейська Білорусь» Андрій Санніков і резюмував: «Все це настільки убого і тупо, що навіть не смішно».

Як і передбачалось, в числі пріоритетних тем розмови була так звана «союзна» тематика. Лукашенку від Росії потрібні не тільки енергетичні ресурси, але й захист, гарантії власного перебування на троні. Тим більше, що вочевидь стосунки із Заходом у останнього остаточно обірвані. Путіна ж влаштовує білоруський намісник в особі Лукашенка. Наміри Лукашенка зрозумілі — придушити опозицію, будь-який спротив в середині своєї країни для цементації влади в чому йому може допомогти і допомагає Путін в тому числі засобами своїх спецслужб. Наміри Путіна в названому регіоні так само відомі давно — максимально зберегти вплив вздовж західних кордонів Росії та подальша експансія. Роль Білорусі в даному випадку бути надійним буфером та плацдармом для тиску Росії в тому числі на Україну.

Гадання «нападе» Путін чи «не нападе» лише підсилюють істерію та рівень невизначеності, як одного з факторів дестабілізації, чим користується Кремль. Москва продовжує гратись в ескалацію, підвищення напруги, змінами фокусів уваги та начебто несподіваною зміною диспозиції. Наприклад, одразу перед зустріччю Лукашенка і Путіна міністр оборони Росії Сергій Шойгу доручив Генеральному штабу РФ і командувачам військами повернути до місць постійної дислокації війська, які були перекинуті останнім часом до кордонів України. «Цілі раптової перевірки були досягнуті повністю», — заявив Шойгу.

Це звичайно не означає, що згадані сили не можна терміново повернути назад. В даному випадку Росія і Захід на різних рівнях спробували протестувати один одного зберігши при цьому градус напруги в цілому. Адже кінець кінцем Путін намагається затягнути зашморг свого впливу в східній Європі, де Білорусь і Україна є лише одними з вузлів його експансіоністських намірів. І, якщо Білорусь очевидно поки що здала свої позиції, то Україна має шанс встояти не допустивши сценарію по якому пішла сусідня держава.