«Україна як ядерна держава? А чому б і ні!»

19 квітня 2021 р. на шпальтах авторитетної німецької газети «Welt» (0,86 млн. читачів) була оприлюднена розлога стаття шеф-кореспондента Клеменса Вергіна, присвячена поглибленому аналізу гіпотетичної можливості відновлення ядерного статусу України.
   Цей репортаж став першою реакцією на інтерв’ю  Посла у ФРН Андрія Мельника для «Німецького радіо», в якому було висловлено припущення, що у разі, якщо Україна буде залишена західним світом наодинці з Росією як державою-агресором і якщо буде відмовлено у швидкому вступі до НАТО, то тоді у нашої держави не залишатиметься іншого вибору, як нарощувати озброєння, «а також — можливо — знову призадуматися над ядерним статусом».
   Як наголошує видання, Україна, насправді, була свого часу важливою ядерною державою в Європі. Коли Радянський Союз розвалився, і Україна здобула незалежність в 1991 році, вона мала третій за величиною ядерний потенціал у світі. Натомість, — підкреслює автор, — відмовившись від зброї, Київ отримав гарантії свого суверенітету у вигляді Будапештського меморандуму, не вартого навіть того паперу, на якому він був надрукований, — констатує журналіст.

Опираючись на заяви відомих експертів, К.Вергін також наводить підтвердження, того, що з огляду на потужну ядерну спадщину, наявні ноу-хау та інфраструктуру, залишену ще з часів Радянського Союзу, Україна теоретично могла б розпочати розробку ядерної зброї. Інше питання — що таке виробництво вимагало б величезних коштів, а також викликало б небажану реакцію світу, на що навряд чи наразі вирішиться Київ.

Тож, підсумовуючи аналіз, газета «Die Welt» наголошує, що заяви українського посла в Берліні зовсім не є вже й такими безпідставними. Адже Україна втомилася від занадто м’якої позиції Заходу у відповідь на постійні агресивні дії Росії і цілком може використовувати аргумент із відновленням ядерного арсеналу для політичного тиску, щоб нарешті отримати від цивілізованого світу адекватну військову допомогу для реального протистояння зовнішній агресії.


Посол України в Німеччині [Андрій Мельник] застерігає: якщо Європа залишить на призволяще його країну, вона буде змушена озброїтися ядерною зброєю. Ця позиція не є такою вже й нереалістиною: адже свого часу Україна вже була ядерною державою і відмовилася від цієї зброї. В обмін вона отримала обіцянки Заходу.

Погроза, озвучена Андрієм Мельником, була недвозначною і викликала неабиякий ажіотаж на міжнародному рівні. «Або ми є частиною такого союзу, як НАТО, і робимо свій внесок у зміцнення Європи, або ж у нас лишається єдиний варіант — озброюватися самостійно», — прокоментував Посол України в Німеччині в інтерв’ю німецькому радіо «Deutschlandfunk». Тоді Київ «можливо буде змушений задуматися і над ядерним статусом».


АНДРІЙ МЕЛЬНИК

«А як ще ми можемо гарантувати нашу безпеку?» — запитав дипломат країни, яка знаходиться наразі перед загрозою повторної агресії з боку Росії. І яка може розглядати атомну зброю як ефективний інструмент стримування, який не дозволить Росії захопити нові території.

Тож чи маємо ми налаштуватися на те, що незабаром у Європі поряд із Росією, Францією та Великою Британією з’явиться ще одна атомна держава?

Заяви Андрія Мельника спричинені не лише закликами про допомогу та певною зневірою з огляду на активність російських військ. Вони також є виразом українського фантомного болю.

Оскільки Україна, насправді, була свого часу важливою ядерною державою в Європі. Коли Радянський Союз розпався, і коли Україна здобула незалежність в 1991 році, вона мала третій за величиною ядерний потенціал у світі.

Близько 1900 ядерних боєголовок та кілька тисяч тактичних атомних бомб Москва розміщувала на українській території. Такою була спадщина від Радянського Союзу, яка потрапила в руки України, коли вона проголосила свою незалежність.

ХАОС ПІСЛЯ РОЗПАДУ СХІДНОГО БЛОКУ

У наступні роки США, Велика Британія та Росія намагалися переконати держави-правонаступниці СРСР передати Росії залишки ядерної зброї. Головним завданням західних країн була мінімізація ризиків хаотичного розповсюдження ядерної зброї після розпаду Східного блоку.

За результатами переговорів у 1994 році було укладено Будапештський меморандум, відповідно до якого Україна (а також Білорусія та Казахстан) зобов’язалися передати свою ядерну зброю Росії — в обмін на гарантії безпеки з боку США та Великої Британії, а також запевнення з боку Москви щодо збереження територіальної цілісності України.

У 2014 році після окупації Росією Криму та частин східної України сепаратистами, підтримуваними РФ, стало очевидним, що Будапештський меморандум навіть не вартий того паперу, на якому він був надрукований. Москва не виконала свого зобов’язання — не порушувати кордони України. І ані США, ані Велика Британія не вважали себе юридично зобов’язаними в контексті безпекових гарантій по відношенню до Києва.

Україна фактично обміняла міцний чинник — ядерну зброю — на м’яку, ні до чого не зобов’язуючу заяву. Не дивно, що наразі деякі українці висловлюють бажання знову стати ядерною державою, щоб захиститися від російських нападів.

У рішенні щодо Будапештського меморандуму український парламент також залишив за собою право вийти з Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), якщо важливі безпекові інтереси держави будуть під загрозою. Що, з огляду на російську окупацію української території та триваючу загрозу війни з боку Росії, слід вважати цілком справедливим.

Наразі Київ не має можливості отримати назад радянські бомби. Уряд повинен був би створити власну ядерну програму, щоб знову стати ядерною державою. Це не здається таким вже й неможливим, зрештою, Україна має значний досвід у розробці цивільних ядерних технологій.

Країна має 15 ядерних реакторів і, таким чином, виробляє близько половини власних потреб електроенергії. «Ми маємо можливість створити власну ядерну зброю», — заявив у 2018 році колишній представник України при НАТО генерал-майор Петро Гаращук в одному з інтерв’ю. Його країна має також спроможності для створення ядерних боєголовок та ракетних носіїв.

Наразі нічого не відомо про те, чи Київ розпочав програму по розробці атомної бомби. За наявною інформацією, це означало б довгий та складний шлях. Серед іншого це залежить від структури цивільної української атомної індустрії, що ускладнює перехід на військові цілі.

Передусім тому, що Україна не підтримує повний паливний цикл у своїй країні. Хоча Україна і має уранові поклади, що можуть поставляти сировину для бомби. У 2019 році там було видобуто 800 тон урану.

Але переробка урану, його збагачення та перетворення на паливні компоненти відбувається переважно на території Росії. Україні довелося б створити власну галузь переробки та збагачення, як це зробив, наприклад, Іран, щоб отримувати уран на рівні ядерної зброї.

Також шлях до атомної бомби на основі плутонію був би тернистим. Україна має лише легкі водні реактори, які довелося б переобладнати за великі кошти, щоб вони стали придатними для виробництва плутонію, придатного для зброї.

І тоді Україні також знадобилася б установка для переробки відпрацьованих паливних стрижнів, що містять плутоній, з метою перетворення їх на придатний для виробництва бомби матеріал.

Навіть якби Україні вдалося здійснити будь-який із двох шляхів виробництва матеріалів, які мають ядерну зброю, країна все одно потребувала б надійної конструкції боєголовок для розробки діючих атомних бомб.

Однак не можна виключати, що такі ноу-хау залишилися у спадщину Україні від Радянського Союзу.

«Україна, ймовірно, ще має достатньо технічної та наукової експертизи для запуску програми ядерної зброї, але у неї немає полігону, що ускладнює розробку ядерної зброї», — прокоментувала Мар’яна Буджерин, експертка з української ядерної політики в Гарварді з Аналіз-платформи «Uainfocus».

«Крім того, програма ядерної зброї вимагає значних інвестицій, що буде відволікати кошти, виділені на звичайні озброєння, які терміново потрібні на фронті на Донбасі.»

Тому шлях до виготовлення власної бомби був би довгим. Сумнівним також залишається той факт, чи вдалося б Україні у секреті від міжнародної спільноти або Росії тримати такий проект. Ядерна програма також була б уразливою для зовнішніх атак.

«У той час, коли б Україна розробляла ядерну програму, їй довелося б захищатися від російських диверсій, від нападів російських спецпризначенців або навіть відкритих військових дій», — коментує М.Буджерин. Тому будь-яка дискусія в Україні щодо започаткування програми виробництва ядерної зброї не є дуже доброю ідеєю.

Виходячи з цього, висловлювання Андрія Мельника слід розуміти насамперед як спробу тиску на Захід. Щоб цього разу він зробив набагато більше задля відвернення російської загрози.

Підготував Клеменс ВЕРГІН

Публікація мовою оригіналу доступна за передплатою за посиланням:

https://www.welt.de/politik/ausland/plus230503429/Russlands-Aggression-Atommacht-Ukraine-Gar-nicht-so-abwegig.html

«Україна як ядерна держава? А чому б і ні!»

«Україна як ядерна держава? А чому б і ні!»

19 квітня 2021 р. на шпальтах авторитетної німецької газети «Welt» (0,86 млн. читачів) була оприлюднена розлога стаття шеф-кореспондента Клеменса Вергіна, присвячена поглибленому аналізу гіпотетичної можливості відновлення ядерного статусу України.
   Цей репортаж став першою реакцією на інтерв’ю  Посла у ФРН Андрія Мельника для «Німецького радіо», в якому було висловлено припущення, що у разі, якщо Україна буде залишена західним світом наодинці з Росією як державою-агресором і якщо буде відмовлено у швидкому вступі до НАТО, то тоді у нашої держави не залишатиметься іншого вибору, як нарощувати озброєння, «а також — можливо — знову призадуматися над ядерним статусом».
   Як наголошує видання, Україна, насправді, була свого часу важливою ядерною державою в Європі. Коли Радянський Союз розвалився, і Україна здобула незалежність в 1991 році, вона мала третій за величиною ядерний потенціал у світі. Натомість, — підкреслює автор, — відмовившись від зброї, Київ отримав гарантії свого суверенітету у вигляді Будапештського меморандуму, не вартого навіть того паперу, на якому він був надрукований, — констатує журналіст.

Опираючись на заяви відомих експертів, К.Вергін також наводить підтвердження, того, що з огляду на потужну ядерну спадщину, наявні ноу-хау та інфраструктуру, залишену ще з часів Радянського Союзу, Україна теоретично могла б розпочати розробку ядерної зброї. Інше питання — що таке виробництво вимагало б величезних коштів, а також викликало б небажану реакцію світу, на що навряд чи наразі вирішиться Київ.

Тож, підсумовуючи аналіз, газета «Die Welt» наголошує, що заяви українського посла в Берліні зовсім не є вже й такими безпідставними. Адже Україна втомилася від занадто м’якої позиції Заходу у відповідь на постійні агресивні дії Росії і цілком може використовувати аргумент із відновленням ядерного арсеналу для політичного тиску, щоб нарешті отримати від цивілізованого світу адекватну військову допомогу для реального протистояння зовнішній агресії.


Посол України в Німеччині [Андрій Мельник] застерігає: якщо Європа залишить на призволяще його країну, вона буде змушена озброїтися ядерною зброєю. Ця позиція не є такою вже й нереалістиною: адже свого часу Україна вже була ядерною державою і відмовилася від цієї зброї. В обмін вона отримала обіцянки Заходу.

Погроза, озвучена Андрієм Мельником, була недвозначною і викликала неабиякий ажіотаж на міжнародному рівні. «Або ми є частиною такого союзу, як НАТО, і робимо свій внесок у зміцнення Європи, або ж у нас лишається єдиний варіант — озброюватися самостійно», — прокоментував Посол України в Німеччині в інтерв’ю німецькому радіо «Deutschlandfunk». Тоді Київ «можливо буде змушений задуматися і над ядерним статусом».


АНДРІЙ МЕЛЬНИК

«А як ще ми можемо гарантувати нашу безпеку?» — запитав дипломат країни, яка знаходиться наразі перед загрозою повторної агресії з боку Росії. І яка може розглядати атомну зброю як ефективний інструмент стримування, який не дозволить Росії захопити нові території.

Тож чи маємо ми налаштуватися на те, що незабаром у Європі поряд із Росією, Францією та Великою Британією з’явиться ще одна атомна держава?

Заяви Андрія Мельника спричинені не лише закликами про допомогу та певною зневірою з огляду на активність російських військ. Вони також є виразом українського фантомного болю.

Оскільки Україна, насправді, була свого часу важливою ядерною державою в Європі. Коли Радянський Союз розпався, і коли Україна здобула незалежність в 1991 році, вона мала третій за величиною ядерний потенціал у світі.

Близько 1900 ядерних боєголовок та кілька тисяч тактичних атомних бомб Москва розміщувала на українській території. Такою була спадщина від Радянського Союзу, яка потрапила в руки України, коли вона проголосила свою незалежність.

ХАОС ПІСЛЯ РОЗПАДУ СХІДНОГО БЛОКУ

У наступні роки США, Велика Британія та Росія намагалися переконати держави-правонаступниці СРСР передати Росії залишки ядерної зброї. Головним завданням західних країн була мінімізація ризиків хаотичного розповсюдження ядерної зброї після розпаду Східного блоку.

За результатами переговорів у 1994 році було укладено Будапештський меморандум, відповідно до якого Україна (а також Білорусія та Казахстан) зобов’язалися передати свою ядерну зброю Росії — в обмін на гарантії безпеки з боку США та Великої Британії, а також запевнення з боку Москви щодо збереження територіальної цілісності України.

У 2014 році після окупації Росією Криму та частин східної України сепаратистами, підтримуваними РФ, стало очевидним, що Будапештський меморандум навіть не вартий того паперу, на якому він був надрукований. Москва не виконала свого зобов’язання — не порушувати кордони України. І ані США, ані Велика Британія не вважали себе юридично зобов’язаними в контексті безпекових гарантій по відношенню до Києва.

Україна фактично обміняла міцний чинник — ядерну зброю — на м’яку, ні до чого не зобов’язуючу заяву. Не дивно, що наразі деякі українці висловлюють бажання знову стати ядерною державою, щоб захиститися від російських нападів.

У рішенні щодо Будапештського меморандуму український парламент також залишив за собою право вийти з Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), якщо важливі безпекові інтереси держави будуть під загрозою. Що, з огляду на російську окупацію української території та триваючу загрозу війни з боку Росії, слід вважати цілком справедливим.

Наразі Київ не має можливості отримати назад радянські бомби. Уряд повинен був би створити власну ядерну програму, щоб знову стати ядерною державою. Це не здається таким вже й неможливим, зрештою, Україна має значний досвід у розробці цивільних ядерних технологій.

Країна має 15 ядерних реакторів і, таким чином, виробляє близько половини власних потреб електроенергії. «Ми маємо можливість створити власну ядерну зброю», — заявив у 2018 році колишній представник України при НАТО генерал-майор Петро Гаращук в одному з інтерв’ю. Його країна має також спроможності для створення ядерних боєголовок та ракетних носіїв.

Наразі нічого не відомо про те, чи Київ розпочав програму по розробці атомної бомби. За наявною інформацією, це означало б довгий та складний шлях. Серед іншого це залежить від структури цивільної української атомної індустрії, що ускладнює перехід на військові цілі.

Передусім тому, що Україна не підтримує повний паливний цикл у своїй країні. Хоча Україна і має уранові поклади, що можуть поставляти сировину для бомби. У 2019 році там було видобуто 800 тон урану.

Але переробка урану, його збагачення та перетворення на паливні компоненти відбувається переважно на території Росії. Україні довелося б створити власну галузь переробки та збагачення, як це зробив, наприклад, Іран, щоб отримувати уран на рівні ядерної зброї.

Також шлях до атомної бомби на основі плутонію був би тернистим. Україна має лише легкі водні реактори, які довелося б переобладнати за великі кошти, щоб вони стали придатними для виробництва плутонію, придатного для зброї.

І тоді Україні також знадобилася б установка для переробки відпрацьованих паливних стрижнів, що містять плутоній, з метою перетворення їх на придатний для виробництва бомби матеріал.

Навіть якби Україні вдалося здійснити будь-який із двох шляхів виробництва матеріалів, які мають ядерну зброю, країна все одно потребувала б надійної конструкції боєголовок для розробки діючих атомних бомб.

Однак не можна виключати, що такі ноу-хау залишилися у спадщину Україні від Радянського Союзу.

«Україна, ймовірно, ще має достатньо технічної та наукової експертизи для запуску програми ядерної зброї, але у неї немає полігону, що ускладнює розробку ядерної зброї», — прокоментувала Мар’яна Буджерин, експертка з української ядерної політики в Гарварді з Аналіз-платформи «Uainfocus».

«Крім того, програма ядерної зброї вимагає значних інвестицій, що буде відволікати кошти, виділені на звичайні озброєння, які терміново потрібні на фронті на Донбасі.»

Тому шлях до виготовлення власної бомби був би довгим. Сумнівним також залишається той факт, чи вдалося б Україні у секреті від міжнародної спільноти або Росії тримати такий проект. Ядерна програма також була б уразливою для зовнішніх атак.

«У той час, коли б Україна розробляла ядерну програму, їй довелося б захищатися від російських диверсій, від нападів російських спецпризначенців або навіть відкритих військових дій», — коментує М.Буджерин. Тому будь-яка дискусія в Україні щодо започаткування програми виробництва ядерної зброї не є дуже доброю ідеєю.

Виходячи з цього, висловлювання Андрія Мельника слід розуміти насамперед як спробу тиску на Захід. Щоб цього разу він зробив набагато більше задля відвернення російської загрози.

Підготував Клеменс ВЕРГІН

Публікація мовою оригіналу доступна за передплатою за посиланням:

https://www.welt.de/politik/ausland/plus230503429/Russlands-Aggression-Atommacht-Ukraine-Gar-nicht-so-abwegig.html