Стихія й сила

Перекидання до Казахстану військ ОДКБ нагадує введення радянського «обмеженого контингенту» до Афганістану 1979 року

Ситуація в Казахстані залишається незрозумілою. До країни завершено перекидання миротворчого контингенту ОДКБ. Офіційно його чисельність не називається. Неофіційно надходить інформація, що було перекинуто близько 4 тис. осіб. Основу контингенту становлять російські війська – спецназ повітрянодесантних військ, спецназ ГРУ, частини ВДВ. І командує силами миротворчого контингенту у Казахстані головком ВДВ генерал-полковник Андрій Сердюков. Москва заявляє, що російські військовослужбовці, як і військовослужбовці з інших держав ОДКБ не беруть участі у придушенні заворушень, лише охороняють стратегічні об'єкти, зокрема транспортну інфраструктуру. За словами генерала, миротворці залишаться в Казахстані "до повної стабілізації обстановки в країні".

Усе це надзвичайно нагадує введення радянського «обмеженого контингенту» до Афганістану 1979 року. Тоді Кремль також стверджував, що радянські війська у бойових діях участі не беруть, а лише охороняють стратегічні об'єкти, а також кордони Афганістану від вторгнення бойовиків із Пакистану. Але, як ми пам'ятаємо, обмежений контингент затримався в Афганістані майже на 10 років, втративши у бойових діях, яких він буцімто не вів, до 30 тис. осіб убитими та знищивши незліченну кількість афганців. Після виходу радянських військ комуністичний режим в Афганістані довго не протримався. Щоправда, між введенням військ до Афганістану та Казахстану є одна істотна відмінність. У нинішній ситуації Кремль не заявляє про те, що російські війська та їхні союзники охоронятимуть кордони Казахстану від проникнення терористів та бойовиків. Хоча президент Касим-Жомарт Токаєв прямо заявив, що Казахстан зазнав вторгнення терористів ззовні й Алма-Ату атакували 20 тис. добре навчених бойовиків.

Але щодо пропагандистської конкретики виникають непереборні перешкоди через економіку і географію. Для того, щоб версія про іноземних терористів у лавах протестувальників звучала не те що переконливо, а хоча б виразно, потрібно назвати країну, звідки прибули терористи-бойовики. А ось із цим виникають практично нерозв'язні проблеми. Уся справа в географічному та геополітичному становищі Казахстану. Найдовший кордон у нього – з Росією. Але сказати, що терористи прибули з Росії, яка відіграє головну роль у миротворчих силах ОДКБ, у Токаєва язик не повернеться. Але стосовно інших сусідів ситуація з версією з терористами з-за кордону складається не краще. Казахстан межує з Китаєм, і в Сіньцзян-Уйгурському автономному районі мешкає досить численне тюркське мусульманське населення. Однак версія про те, що Китай міг послати ісламських терористів до Казахстану з метою дестабілізації, була б надто абсурдною навіть з погляду невимогливої казахстанської пропаганди. Зважаючи на великі проблеми, які Китай має зі своєю мусульманською меншістю, він ніколи не ризикнув би готувати ісламських терористів через занадто великий ризик того, що вони застосують навички на китайській території. Але це не головне. Китай є великим інвестором у казахську економіку, і сваритися з ним для Токаєва смерті подібно.

Можна, звичайно, заявити, що воду каламутять таліби, які прийшли до влади в Афганістані. Але Афганістан із Казахстаном не межує, і терористи звідти могли потрапити до Алма-Ати лише через територію Китаю, Таджикистану, Узбекистану чи Туркмістану. Проте про Китай ми вже казали, а три інші держави самі смертельно бояться появи талібів та їхньої агентури на своїй території. Та й сваритися з Узбекистаном та Туркменістаном Токаєву невигідно. А Таджикистан узагалі бере участь у миротворчій операції у Казахстані. Також оголосити колективний Захід відповідальним за протести в Казахстані та заслання туди терористів Токаєву, на відміну від Путіна, зовсім не з руки. 30% інвестицій у казахстанську економіку припадає на країни Євросоюзу, і Токаєву немає сенсу дратувати їх антизахідною риторикою. Тим паче що й щодо цієї версії постають нерозв'язні географічні проблеми: як країни Заходу змогли перекинути тисячі терористів до Казахстану, не маючи з ним спільних кордонів, та ще й за умов суворих транспортних обмежень через коронавірус.

Спроби за всяку ціну знайти «іноземний слід» часом виглядають анекдотично. Так, на казахстанському телебаченні показали ролик, у якому дуже побитий киргиз зізнається в тому, що він є безробітним і що невідомі заплатили йому близько 200 доларів і направили до Казахстану для організації заворушень. «Безробітного» одразу впізнало багато телеглядачів. Він виявився відомим киргизьким джазовим музикантом, піаністом Вікрамом Рузахуновим, який регулярно їздить на гастролі до Казахстану й за один концерт отримує значно більше, ніж 200 доларів. Уряд Киргизії, яка також бере участь у миротворчих силах ОДКБ у Казахстані, вже заявив із цього приводу протест і вимагає негайного звільнення Рузахунова.

Отже, складається ідіотська ситуація. Війська ОДКБ запрошені Токаєвим до Казахстану на підставі зовнішньої загрози, оскільки статут цієї організації передбачає лише таку можливість відправлення військовослужбовців на територію однієї з держав-членів. Але щодо самої зовнішньої загрози казахській владі не вдається вигадати скільки-небудь переконливу версію навіть для власного населення. Утім, як здається, проблема легітимності присутності миротворців ОДКБ у Казахстані ні Токаєва, ні Путіна не надто турбує. Оскільки влада встановила в Казахстані майже повну інформаційну блокаду, зараз не можна сказати, чи беруть російські військовослужбовці участь у придушенні протестів і чи вони виконують відданий Токаєвим наказ стріляти в тих, кого підозрюють у тероризмі, без попередження. Зважаючи на ненадійність казахстанських силових структур та їхнє невелике бажання стріляти у співвітчизників, участь російських омоновців та спецназівців у придушенні революції у Казахстані виключити не можна.

Користуючись несподіваним випадком, Токаєв забрав у Назарбаєва контроль над силовими структурами і зробив цапом-відбувайлом за протести і заворушення главу Комітету національної безпеки Казахстану Каріма Масімова, близького до Назарбаєва. Його не лише зняли з посади голови КНБ, а й заарештували за звинуваченням у державній зраді. Зараз у КНБ та інших силових структурах розпочалося масштабне чищення. Однак сам собою контроль над силовими структурами ще не гарантує Токаєву утримання влади. Незважаючи на те, що, за офіційними даними, під час революції вже загинуло 164 особи, зокрема 3 дітей (протестувальники стверджують, що вбитих набагато більше), а понад 8 тисяч осіб заарештовано, влада ще не взяла під повний контроль ситуацію в країні. В Алма-Аті тривають перестрілки, у низці міст тривають протести. Не зрозуміло, які політичні поступки могли б припинити протести. Вочевидь, протестувальників цілком задовольнило б призначення справді вільних виборів президента та парламенту. Але зрозуміло, що подібну «єресь» Путін і Токаєв допустити не можуть. А те, що повстання було суто стихійним і викликане насамперед економічними причинами, доводиться тим фактом, що протестувальники досі не мають ні загальновизнаних лідерів, ні чіткої політичної програми.