Сербський шпагат

Белград продовжує дружити з Росією, але…

Сербія традиційно намагається проводити багатовекторну політику, балансуючи між Сходом та Заходом, Росією та Європою. Після 24 лютого 2002 року робити це стає дедалі важче, але Белград намагається.

Чи зможуть серби й надалі сидіти на двох стільцях?

Першим провісником нового складного часу стало голосування сербської делегації на Генеральній асамблеї ООН на початку березня. Вперше з 2014 року Сербія проголосувала за резолюцію, в якій засуджується російське вторгнення в Україну і міститься заклик до Москви негайно вивести свої сили з української території.

У своїй промові посол Сербії в ООН Неманя Стеванович сказав, що «Республіка Сербія прагне поважати принципи територіальної цілісності та політичної незалежності держав як один із основних принципів міжнародного права, що міститься в Статуті Організації Об’єднаних Націй та Гельсінському Заключному акті (1975), який гарантує право держав на непорушність кордонів».

Сербський президент Александар Вучич також, у свою чергу, зазначив, що для Сербії було дуже важливо засудити розпад територіальної цілісності будь-якої держави-члена ООН.

Позицію офіційного Белграда зрозуміти не важко: захищаючи непорушність кордонів України і не визнаючи незалежність «ЛНР/ДНР», Сербія насправді захищає свою територіальну цілісність і протистоїть відділенню Косово. Окрім того, нинішня сербська влада розуміє, що, погодившись із російським визнанням «республік Донбасу», вона ризикує отримати як відповідь визнання Косово щонайменше Україною, а може і деякими іншими країнами.

Але в найкращих традиціях сучасної сербської політики ця задекларована турбота про територіальну цілісність України стала виключенням, а не свідченням системних змін.

Сербія не стала приєднуватися до санкцій проти Росії, не стала закривати небо для російських літаків, не стала забороняти роботу компаній з РФ і загалом не стала розривати контактів із росіянами на всіх рівнях. Ба більше – по деяких напрямах Белград активно намагається допомогти Москві подолати санкційний тиск чи обійти обмеження.

Так, після того, як припинилося авіасполучення Росії з абсолютною більшістю європейських країн, сербська авіакомпанія Air Serbia… у два рази збільшила кількість рейсів до РФ. Після обурення європейців і представників українського уряду, після майже щоденних повідомлень про «бомбу на борту», число рейсів Белград - Москва повернули до «довоєнних показників». Але про повну заборону польотів до РФ не йшлося.

Введення повномасштабних санкцій проти Росії також не планується, незважаючи на вимоги Брюсселя до Сербії як до кандидата на вступ до Європейського Союзу.

Спікер сербського парламенту Івіца Дачич пояснив, що, вводячи санкції проти Росії, Белград "завдасть шкоди не Москві, а власним інтересам", тому що саме Росія не дозволяє вирішити позитивно питання визнання Косово у Раді безпеки ООН.

Тобто Сербія одночасно і з однаковим поясненням – «тому що це важливо з точки зору косовського питання» – засуджує РФ за порушення територіальної цілісності України та не запроваджує проти Росії санкцій.

Цю парадоксальну ситуацію можна прокоментувати хіба що не дуже коректним анекдотом про хрестик та труси. Бо одночасне засудження російської агресії проти України та відмова від санкційного тиску на РФ виглядає, щонайменше, як дуже дивна непослідовність.

Європейський Союз, до речі, не відмовляється від спроб умовити Белград приєднатися до санкцій проти Москви. В сербських ЗМІ циркулює інформація, що питання буде позитивно вирішено після загальнонаціональних виборів президента, парламента та місцевих органів влади, запланованих на 3 квітня. Як кажуть, зараз Александар Вучич и його команда бояться втратити голоси проросійськи налаштованого електорату, і тому нинішня влада відкладає приєднання до санкцій проти РФ на післявиборчий період.

Але ж «косовське питання» нікуди не зникне і після обрання нового складу парламенту, і після (пере)обрання президента. Тому, поки Белград вірить в те, що Росія є «останнім бастіоном оборони сербського Косово», санкцій проти РФ від сербів можна не чекати.

Єдине, що може кардинально змінити позицію сербської влади, це виключення Росії з Ради безпеки ООН чи хоча б позбавлення її права голосу. І, судячи з того, як розгортаються події, такий крок з кожним днем виглядає все менш неймовірним.

Утім, навіть незначне ослаблення впливу РФ на світову політику негативно вплине на дружбу Белграда з Москвою. Коли серби зрозуміють, що росіяни більше не в змозі лобіювати та захищати сербські інтереси, не в змозі інвестувати кошти в сербський бізнес та фінансово підтримувати Сербську церкву, що в них закінчилися дешеві газ та нафта, традиційній сербській багатовекторності може таки прийти кінець.