МЕНЮ

Росiя i Бiлорусь: інтеграційна омана

Борис СОКОЛОВ, професор, Москва
17 вересня, 2019 - 18:29
Угода про створення Союзної держави передбачає часткове об’єднання двох економічних систем із січня 2021 року

З’явилася інформація про амбітні плани зближення Росії та Білорусі, що ніби є в програмі економічної інтеграції двох держав,  парафованої 6 вересня російським та білоруським прем’єрами. За даними газети «Коммерсантъ», «Програма дій Білорусі та РФ щодо реалізації положень угоди про створення Союзної держави» передбачає часткове об’єднання двох економічних систем із січня 2021 року. Мають будуть бути створені єдині Податковий та Цивільний кодекси, зовнішньоторговельний режим та митна політика. Також буде уніфікований облік власності. Соціальні гарантії в двох державах повинні майже збігатися, так само як і банківський нагляд буде майже єдиним. Із січня 2022 року дві держави збираються здійснювати «погоджену політику» на ринку праці й у галузі соцзахисту, почавши зі «зближення рівня» соцгарантій, а в майбутньому забезпечивши «рівні права» громадян двох країн. Буде створений і єдиний регулювальник ринків нафти, газу й електроенергії. А на довершення — гармонізоване державне регулювання галузей, оскільки де-факто всі основні галузі господарства в обох державах перебувають або у власності держави, або під державним контролем. Але все це за умови збереження двох Центробанків та відсутності єдиної валюти.

Зауважу, що подібна конструкція є досить дивною. Уніфікація фінансово-економічних інструментів передбачається навіть глибшою, ніж аналогічна уніфікація в межах держав зони євро Євросоюзу. Але при цьому не створюється єдина валюта і залишаються два емісійних центри. Реально таку конструкцію втілити в життя в принципі неможливо. І якщо текст програми інтеграції Росії та Білорусі  зараз насправді такий, то цю програму можна розглядати лише як пропагандистську акцію, без реального втілення в життя прописаних у програмі пунктів. Але навіть якщо Путін і Лукашенко насправді візьмуться здійснити цю програму, вона сама по собі буде не більше ніж декларацією про наміри. Такою вона залишиться навіть у тому разі, якщо парламенти обох держав ухвалять її як законодавчий акт. Це буде те ж саме, як акт про заборону Брекзіту без операції,  нещодавно ухвалений британським парламентом. Звучить він досить грізно, та ось біда: якщо уряд не захоче виконувати цей акт, то зі спокійною душею зможе це зробити, не побоюючись якого-небудь покарання.

Адже відповідна декларація свідчить: якщо до 19 жовтня британському прем’єрові не вдасться домогтися схвалення британським парламентом уже існуючої чи нової операції з ЄС, то британський прем’єр повинен просити Брюссель про нове тримісячне відстрочення Брекзіту, на сьогодні намічене на 31 жовтня. Але в декларації нічого не сказано про те, що робити в разі, якщо Євросоюз відхилить запит про нове відстрочення (а поки що чиновники в Брюсселі висловлювалися, що нового відстрочення Сполученому Королівству надавати не мають наміру). Адже тоді, а так само якщо Борис Джонсон усе-таки не попросить ЄС про відстрочення, Брекзіт 31 жовтня відбудеться автоматично. І незрозуміло, як карати в цьому разі прем’єра й уряд за невиконання закону. Механізму їх притягнення до відповідальності все одно немає. Але, найвірогідніше, Джонсон, згідно з законом,  звернеться до ЄС із формальним проханням про перенесення Брекзіту, але складе текст звернення таким чином, що відмова Брюсселя буде гарантованою. Наприклад, якщо до тексту звернення ввійдуть вимоги, щоб це відстрочення було останнім і щоб до нової операції долучили скасування положення про ірландський бекстоп. Тоді всі формальні положення закону будуть дотримані, а Брекзіт все одно відбудеться, і притягнути уряд до відповідальності не буде взагалі жодних підстав.

Це ми розібрали ситуацію з Брекзітом, де все більш або менш зрозуміло. А щодо «Програми дій Білорусі та РФ з реалізації положень угоди про створення Союзної держави», як і з перспективами російсько-білоруської економічної та політичної інтеграції, незрозуміло взагалі нічого. По-перше, що робити, якщо програма не буде виконана до січня 2021  року (а вона гарантовано не буде виконана ні до початку 2021-го, ні до початку 2026 року). Кого та як тоді карати? І по-друге, як саме погоджувати, наприклад, єдині Податковий та Цивільний кодекси? На основі російської, білоруської чи спільної компромісної редакції? І як знайти такі варіанти єдиних кодексів, які одночасно задовольнять і Путіна, і Лукашенка? А такі проблеми неминуче виникнуть за умови реалізації всіх пунктів програми. Доведеться ухвалювати десятки та сотні відповідних законів, причому білоруський парламент ухвалить закони, що задовольнять Путіна, лише в тому разі, якщо вони тією ж мірою задовольнять Лукашенка. Невипадково, незважаючи на парафування програми інтеграції, білоруський президент так і не отримав до цього часу згоду свого російського колеги на компенсацію збитків Мінську від податкового маневру з енергоносіями, вчиненого російською стороною. Вочевидь, цю компенсацію Путін розглядає як головний засіб натиску на Лукашенка і готовий буде її виплатити або коли білоруський президент прийме всі російські умови політичної інтеграції, тобто капітулює, або в разі, якщо «батько» знайде такий аргумент у плані російської транспортної інфраструктури, яка проходить через Білорусь, що Путін визнає дешевшим для себе виплатити потрібну Мінську компенсацію.

Так чи інакше, припущення «Коммерсанта» про те, що дуже скоро, 2022-го, Союзна держава Росії та Білорусі може бути перетворена на конфедерацію, поки не мають підстав. І невипадково вони були невдовзі спростовані Лукашенком, вустами його прес-секретаря Наталії Ейсмонт, яка заявила, що «червоні прапорці — це суверенітет та незалежність кожної з країн. В інтеграційних же процесах ми йдемо на ті кроки, які економічно доцільні. Жодних спільних органів не створюється — до цього країни не готові». А коли так, то «Програма дій Білорусі та РФ з реалізації положень угоди про створення Союзної держави», очевидно, так і залишиться декларацією. Та й офіційною декларацією вона може стати лише в грудні, якщо її підпишуть президенти двох країн і вона буде ухвалена на Держраді Союзної держави. А який буде її остаточний текст — все ще велике запитання.