Пєсков у похід зібрався…

Він дав інтерв'ю американській Сі-Ен-Ен, та ще англійською мовою! Воно покликане посилити тиск на Америку та Захід у цілому у зв'язку з демонстративним зосередженням російських військ біля українських кордонів та вимогою Кремля забезпечити йому сферу впливу на пострадянському просторі та у Східній Європі. Пєсков заявив, що російські війська, які розміщені по периметру кордонів з Україною, не будуть відведені від кордону. Він також сказав, згідно з публікацією агентства Bloomberg: «Ми не збираємося стверджувати, що не розміщуватимемо наступальних озброєнь на території України». Прес-секретар Путіна, однак, згодом дав зрозуміти, що його неправильно зрозуміли та вирвали його слова із контексту. Та й англійська у прес-секретаря Путіна, швидше за все, далеко не ідеальна, і він міг висловити свою думку не зовсім точно. На допомогу Дмитру Сергійовичу прийшов головний редактор «Эха Москвы» Олексій Венедиктов, який заявив, що в інтерв'ю його радіостанції Пєсков висловився інакше: «Ми не можемо виключити, що наші партнери (США та НАТО) можуть розмістити наступальне озброєння на території України. Ми, зі свого боку, виключаємо для себе розміщення наступального озброєння там».

Занепокоєння західної публіки цілком зрозуміле. Якщо прийняти сказане Пєсковим за розшифровкою агентства Bloomberg, то виходить, що Росія насправді не лише збирається напасти на Україну, а ще й має намір окупувати всю українську територію, а потім ще й розмістити там наступальне озброєння. І це при тому, що в інтерв'ю Сі-Ен-Ен Пєсков повторив, що Росія не має наміру нападати на Україну. Водночас він стверджував, повторюючи звичну брехню, що російських військ на території України, включаючи Донбас, немає, але вони розгорнуті поряд з українським кордоном в умовах створеної НАТО «дуже напруженої ситуації, недружньої атмосфери». Щоправда, пояснити, як «недружня атмосфера» може створити військову загрозу Росії, путінський прес-секретар не пояснив. А РІА «Новости» він представив таку версію скандальних слів (у російському перекладі): «Ми не говоримо про військові дії. Це потрібно зрозуміти: ніхто нікому не загрожує військовими діями. Було б просто божевіллям так чинити. Але ми будемо готові вжити контрзаходів. Якщо ви продовжите говорити: "...Ми не збираємося брати до уваги вашу стурбованість. НАТО продовжуватиме розширюватися. Зараз Україна не буде всередині НАТО, але юридично це буде можливо. Ми не збираємося говорити, що не розміщуватимемо жодних наступальних озброєнь на території України , а інфраструктура НАТО залишиться біля ваших кордонів і згодом навіть підсунеться ще ближче". Якщо ви нам це скажете, нам доведеться щось робити». З цих слів можна зрозуміти, що Пєсков загрожує американцям деякими негараздами, якщо вони відмовляться дати обіцянку не розміщувати в Україні наступальних озброєнь. Але президент Джо Байден вже фактично обіцяв не розміщувати в Україні наступального озброєння. Можливо, Кремль хотів би оформити цю обіцянку в якості письмові гарантії, але на таке приниження американський президент навряд чи піде.

За інформацією «Нью-Йорк Таймс», у ході переговорів щодо гарантій безпеки в Женеві, російська сторона натякала на те, що Москва готова розмістити деякі системи озброєнь у невказаних місцях як крок у відповідь у випадку, якщо НАТО не піде на поступки. У контексті цього також слід розуміти відмову заступника міністра закордонних справ РФ Сергія Рябкова підтвердити або спростувати припущення про те, що російські ракети середнього радіусу дії можуть бути розміщені на Кубі чи Венесуелі. Щоправда, щось мені підказує, що правителі цих країн аж ніяк не мають бажання розміщувати на своїй території російські ракети, оскільки розуміють: американська відповідь буде такою, що мало не буде. Москва явно хоче налякати Захід привидом нової Карибської кризи. З цією метою демонстративно перекидаються війська з Азіатської до Європейської частини Росії. Посилюється російська активність у Балтійському морі, над шведськими АЕС з'являються невідомі безпілотники і Швеція змушена зміцнювати оборону Готланду. Європейців, як і американців, прагнуть занурити у стан військової тривоги, щоб змусити їхні уряди піти на поступки Росії.

Російські дипломати заявляють, що переговори про надання Росії гарантій безпеки не можуть тривати рік чи навіть місяць. Рахунок ніби йде на тижні та дні. Найближчим часом Кремль чекає від США та НАТО письмової відмови від задоволення російської вимоги щодо гарантій безпеки, що надає цим вимогам характеру ультиматуму. Поруч з тим – витік інформації від американської розвідки про те, що Росія готує велику провокацію у вигляді вибухів в окупованій частині Донбасу, щоб отримати привід для війни проти України і що російський напад може статися протягом найближчого місяця – аж до середини лютого. А тут ще рух суден через Босфор тимчасово припинено через несправність суховантажу Brave Knight, що прямував з Туреччини до Румунії. І ще сталась масштабна кібератака на українські урядові сайти. Практично ніхто не сумнівається, що за нею стоїть Росія.

Заспокоює лише одне. Настільки демонстративно до справжньої агресії не готуються. Навпаки, так поводяться лише тоді, коли насправді нападати не збираються, а хочуть лише залякати партнерів із переговорів та домогтися від них максимальних поступок. Але відповідь на такий шантаж може бути лише жорсткою і, такою, що, у свою чергу, створює для шантажиста неприйнятні умови у разі реального здійснення ним агресії. Америка нарешті опублікувала набір санкцій, який може бути введений проти Росії. Ці санкції справді можуть зруйнувати російську економіку, але на це потрібен час. Тому, боюся, загроза самих лише санкцій, нехай і руйнівних, не зупинить Путіна, і він продовжуватиме свій шантаж. Згадаймо, як закінчилася Карибська криза. Після встановлення американської військово-морської блокади Куби Хрущов змушений був із ганьбою везти ракети назад. От і зараз, якби американці просто натякнули, що, у разі нападу на Україну, у Росії можуть виникнути проблеми з безпекою її Чорноморського флоту (а знищити його країни НАТО можуть легко, навіть не входячи в акваторію Чорного моря), впевнений, у Путіна швидко зникло б бажання продовжувати шантаж. Цікаво, чи залишається в силі відповідь-загроза голови американського Об'єднаного комітету начальників штабів Марка Міллі на початку грудня на питання про провальну евакуацію з Кабула. Тоді генерал заявив, що для будь-якої країни було б помилково поширювати висновки щодо ситуації з Афганістаном на решту регіонів військової присутності США. І навів приклади, коли ті ж самі американські президенти, виводячи війська з одних країн, потім вводили їх до інших. А те, що Путін слухається лише тих, кого він боїться, доводить приклад із Казахстаном. Безперечно, у Пекіні перейнялися тим, що російський військовий контингент, як і контингенти інших країн ОДКБ, може надовго затриматися в цій країні. І донесли свою стурбованість до Москви. Після чого контингент ОДКБ блискавично покинув сусідню державу. Не думаю, що з Америкою російський президент рахуватиметься менше, ніж з Китаєм. Якщо, звичайно, з Вашингтона надходитимуть ясні сигнали Кремлю.