Путін продовжує шантаж Заходу

або Про нові маневри на українському напрямі

Володимир Путін чимдуж прагне розвинути приватний успіх, досягнутий під час відеоконференції з Джо Байденом, — згода американського президента розпочати обговорення занепокоєння Росії щодо просування НАТО на схід та відносин держав НАТО з Україною. Тут Байден припустився типової помилки, яку часто-густо роблять жертви шантажистів. Вони йдуть на часткове задоволення вимог, що їх висувають шантажисти, обираючи нанезначніші з них, розраховуючи на те, що шантажист стримає свої вимоги і вони поступово зійдуть нанівець, у міру того, як буде задоволено ще кілька порівняно незагрозливих вимог. Насправді єдиний спосіб змусити шантажиста відступити — це не лише не йти на жодні поступки і не задовольняти жодні, на вигляд навіть досить безневинні, вимоги, але й чітко дати зрозуміти, наскільки жахливі наслідки чекають на нього, якщо він приведе свої загрози в дію. Інакше апетит шантажиста лише зростатиме і шантаж триватиме нескінченно або до досягнення поставленої шантажистом мети.

Російський президент спочатку поговорив із прем’єр-міністром Великої Британії Борисом Джонсоном. Згідно з офіційним повідомленням президентської пресслужби, «як і інші західні лідери, Борис Джонсон висловив занепокоєння щодо нібито масштабних пересувань російських військ поблизу українських кордонів. У зв’язку з цим Володимир Путін докладно виклав принципові оцінки поточної ситуації навколо України». Російський лідер навів нібито «конкретні приклади деструктивної лінії Києва на зрив Мінських угод, які є безальтернативною основою врегулювання внутрішньоукраїнської кризи. Зазначено також, що українська влада цілеспрямовано загострює обстановку на лінії зіткнення, використовучи в зоні конфлікту заборонені мінським «Комплексом заходів» важкі озброєння та ударні безпілотники. Звернено увагу й на політику дискримінації російськомовного населення, що її веде Україна. Наголошено, що це відбувається на тлі активного військового «освоєння» території України країнами НАТО, що створює пряму загрозу безпеці Росії. З огляду на це Володимир Путін заявив про необхідність негайно розпочати перемовини з метою вироблення точних міжнародно-правових домовленостей, що виключають будь-яке подальше просування НАТО на схід та розміщення у суміжних державах, насамперед в Україні, озброєнь, які загрожують Росії. Російська сторона надасть проекти відповідних документів».

Зважаючи на те, що відповідь Джонсона в російському повідомленні не наводиться, а вкотре йдеться лише про те, що «лідери домовилися про продовження обговорення порушених питань різними каналами», британський прем’єр путінських занепокоєнь не поділяє. Джонсон, згідно з повідомленням на його офіційному сайті, «висловив глибоке занепокоєння Об’єднаного Королівства щодо нарощування російських військ на кордоні з Україною та підтвердив важливість роботи дипломатичними каналами по деескалації напруження та визначення довгострокових рішень. Прем’єр-міністр наголосив на прихильності Великої Британії до територіальної цілісності та суверенітету України та попередив, що будь-які дестабілізаційні дії будуть стратегічною помилкою, яка матиме серйозні наслідки. Він також визнав важливість діалогу з питань міжнародної та регіональної безпеки, і вони погодилися, що вкрай важливо, щоб усі сторони дотримувалися умов Мінського протоколу».

З відповіді Джонсона Путін може занести собі в актив хіба що те, що британський прем’єр згадав Мінські угоди. Однак він явно розуміє під ними не те саме, що Путін, і вимагає їхнього дотримання насамперед Росією, а не лише її маріонетками. І Джонсон чітко попередив російського президента, що агресія Москви проти України буде «стратегічною помилкою, яка матиме серйозні наслідки». При цьому він не уточнив, до чого зведуться насідки, лише до економічних санкцій чи, наприклад, також включатимуть військову допомогу Україні в тій чи тій формі.

Після розмови з Джонсоном Путін продовжив зондаж і зателефонував президентові Фінляндії Саулі Нійністьо. Цього разу президент Росії, згідно з російською версією розмови, «дав принципові оцінки ситуації навколо України з акцентом на важливості повного та беззастережного виконання Києвом мінського «Комплексу заходів», а також зазначив, що нібито «українська влада, порушуючи Мінські домовленості, дедалі більш явно роблить ставку на силові методи, зокрема використовуючи на Донбасі важкі озброєння та ударні безпілотні апарати». У розмові з президентом Фінляндії Путін спробував обґрунтувати відповідність вимог гарантій безпеки з боку НАТО нормам міжнародного права, а тому не лише «наголосив на необхідності невідкладного запуску перемовин зі США та НАТО для вироблення міжнародно-правових гарантій безпеки нашої країни, що виключають подальше просування альянсу на схід та розміщення систем зброї на території України та інших суміжних держав, що загрожують Росії», а й наголосив, що це повністю відповідає принципові неподільності безпеки, зафіксованому в Гельсінському заключному акті 1975 року та Стамбульській хартії 1999 року». Хоча в жодному з цих документів не сказано, що будь-яка з держав має право диктувати іншим державам, кого вони повинні чи не повинні мати як своїх союзників і кого вони повинні чи не повинні приймати до своїх лав. У російській версії розмови про реакцію фінського президента взагалі нічого не йдеться, у фінській же версії зазначається, що «президенти докладно обговорили ситуацію на кордонах України. Президент Нійністьо висловив серйозне занепокоєння щодо напруженої ситуації та наголосив на необхідності знайти дипломатичне рішення». Оскільки Фінляндія не є членом НАТО, президент Фінляндії про можливі гарантії безпеки Росії нічого не казав.

Одразу після розмови з Саулі Нійністьо Путін зв’язався з президентом Франції Еммануелем Макроном, до того ж розмова відбулася з ініціативи французької сторони. Цього разу російський президент у зв’язку з порушеним Макроном питанням про обстановку на кордонах Білорусії з країнами Євросоюзу «висловився за обговорення проблем у прямих контактах представників членів Євросоюзу з Мінськом. Звернено увагу на порушення Польщею та державами Прибалтики міжнародних зобов’язань щодо захисту прав біженців та необхідність врегулювання міграційної кризи відповідно до норм гуманітарного права. Висловлено сподівання, що проблему з мігрантами на кордоні найближчим часом буде повністю знято з порядку денного». Як видається, тут між президентами не було єдності. Макрон вину за міграційну кризу поклав на лукашенківську Білорусь і не виявив бажання мати розмову з білоруським диктатором, хоча й зазначив як позитивний факт певне скорочення міграційного потоку з території Білорусії, а Путін поклав відповідальність за кризу на Польщу, Литву та Латвію. Щодо України російський президент знову «навів конкретні приклади, що свідчать про порушення Києвом Мінських угод, які є безальтернативною основою врегулювання внутрішньоукраїнської кризи. Наголошено також, що українська влада навмисне загострює обстановку на лінії зіткнення, до того ж за потурання низки західних країн. Окрім того, триває накачування України сучасною зброєю, що створює пряму загрозу безпеці Росії». А заразом президент Росії «наголосив на важливості негайного запуску міжнародних перемовин для вироблення юридично зафіксованих гарантій, що виключають будь-яке подальше просування НАТО на схід та розміщення у суміжних державах, насамперед в Україні, озброєнь, що загрожують Росії». Такі перемовини, як уже неодноразово зазначалося, у принципі неможливі, оскільки НАТО не може дати юридичних гарантій не приймати до свого складу України, так само як і будь-яких інших країн, оскільки тоді ця організація перестане існувати як військово-політичний блок. Однак «російський лідер закликав французьких партнерів із розумінням поставитися до висловлених занепокоєнь і взяти участь у їхньому обговоренні».

Згідно з французькою версією, Макрон підтвердив відданість суверенітетові й територіальній цілісності України та висловив рішучість діяти на користь виконання Мінських угод у межах Нормандського формату. Він також висловився на підтримку гуманітарних заходів щодо ситуації на Донбасі, наголосивши, що відповідне рішення може бути прийняте до кінця 2022 року. Під цими заходами Макрон мав на увазі звільнення людей, що їх насильно утримують сторони конфлікту на Донбасі, відкриття КПП на лінії зіткнення та підтвердження припинення вогню. До кінця місяця президенти Росії та Франції домовилися зателефонувати ще раз. Макрон говорив із Путіним помітно м’якше, ніж Джонсон, але й він підтвердив підтримку суверенітету та територіальної цілісності України. І не виявив готовності обговорювати юридичних гарантій безпеки Росії.

Західні лідери розраховують втягнути Путіна у тривалі перемовини з української проблематики, сподіваючись, що, поки тривають перемовини, російського нападу на Україну не буде. Проте ці надії дещо наївні. На Англію, Францію та навіть Фінляндію Путін у найближчому майбутньому нападати наміру не має, так само як і на США та Німеччину. Тому перемовини з лідерами та високопосадовими представниками цих країн жодного нападу Росії відтермінувати не можуть у принципі. А от щодо України, якщо не напад, то великі військові провокації з боку Росії та її маріонеток у період таких перемовин цілком можливі. Тут багато залежатиме від споможності ЗСУ відбити великі військові провокації, які не досягають, однак, рівня повномасштабного вторгнення, але спрямовані на захоплення важливих стратегічних пунктів.

Путін продовжує шантаж Заходу. МЗС РФ загрожує: якщо країни Північноатлантичного альянсу не відреагують на вимогу Москви про надання гарантій безпеки, це призведе до нового витка конфронтації. Володимир Путін стверджує, що хоча за кількістю ядерних боєголовок між Росією та США зберігається паритет, то в галузі гіперзвукової зброї Москва перевершує Вашингтон вдвічі. Насправді це чистісінький блеф, оскільки гіперзвукові ракети, явно менш точні, ніж звичайні балістичні ракети, найближчі кілька десятків років залишатимуться лише непотрібними іграшками. Адже вони призначені для уникнення таких протиракет, яких нині ще не існує. Але на західного обивателя така пропаганда може впливати. І, схоже, відроджується російсько-американська човникова дипломатія за участю заступника керівника адміністрації президента Росії Дмитра Козака, партнером якого з перемовин тепер буде помічник держсекретаря США у справах Європи та Євразії Карен Донфрід.

До активу України поки що можна зарахувати посилення суворості позиції нового уряду Німеччини щодо Росії. У зв’язку з тим, що суд у Берліні засудив до довічного ув’язнення російського терориста Красікова за вбивство громадянина Грузії Зелімхана Хангошвілі та визнав цей злочин актом державного тероризму, нова очільниця МЗС Німеччини Анна Бербок, лідер зелених, яка раніше оголосила про неможливість сертифікувати «Північний потік», у зв’язку з вироком Красікову не лише викликала «на килим» російського посла в Берліні, а й оголосила про вислання двох російських дипломатів. Ймовірно, відносини Росії з Німеччиною тепер не будуть такими комфортними, якими вони були за часів канцлерства Ангели Меркель.