Путін на Далекому Сході ...

Суцільна маніловщина

Володимир Путін повертає на Схід. Він виступив на пленарній сесії Східного економічного форуму «Нові можливості Далекого Сходу в мінливому світі» у Владивостоці, на острові Російський. Разом із Путіним у форумі онлайн брали участь президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв та президент Монголії Ухнагійн Хурелсух. Відеопривітання форуму надіслали глава КНР Сі Цзіньпін, прем'єр-міністр Індії Нарендра Моді та прем'єр-міністр Таїланду Прают Чан-Оча. Путін заявив: «Далекосхідники в широкому сенсі цього слова – і колишнє покоління, і нинішнє – це піонери, першовідкривачі. Ви уявляєте, яку роботу треба було виконати, для того щоб освоювати ці території, і яка вона за масштабом! Які потрібно було виявити особисті, ділові риси, для того щоб домогтися того результату, який ми маємо сьогодні!».

У чому ці видатні успіхи – зрозуміти доволі складно. Усі російські регіони Далекого Сходу – глибоко дотаційні. А сільське господарство й торгівля більшості цих регіонів тримаються лише на китайських колоністах, яких на Далекому Сході, за оцінками незалежних експертів, – від 1 до 2 млн. осіб. Це при тому, що за офіційними російськими даними загалом китайців у Росії – менш як півмільйона, до того ж найбільше їх у Москві та Московській області (близько 250 тис. осіб). Далі в порядку спадання – Іркутськ, Єкатеринбург і лише на останньому місці – усі регіони Далекого Сходу разом узяті. Але річ у тім, що на Далекому Сході китайців російські органи влади не реєструють – щоб не давати поживи для розмов про «поглинання» російського Далекого Сходу китайцями. До речі, саме Далекий Схід й Іркутська область стали тими «воротами», через які в Росію з Китаю прийшов коронавірус.

За словами Путіна, розвиток Далекого Сходу для Росії – це перспективи "не на десятиліття, а на століття вперед. А якщо ми ще орієнтуватимемося на тому, що й Арктику, Арктичний регіон зараховуємо до цих територій, то стане ще зрозуміліше, чому ми останніми роками приділяємо цьому регіонові підвищену увагу». Ну, дякувати Богові, ідея колонізації Арктики Володимира Володимировича поки що не вабить, там лише солдатів морозять. Путін пообіцяв: «Ми формуватимемо в наших далекосхідних регіонах потужний центр тяжіння капіталів та нової економіки, створюватимемо простір можливостей для громадян, для реалізації найсміливіших бізнес-ідей та бізнес-проєктів».

У межах таких маніловських проєктів лежить і ідея міністра оборони Росії Сергія Шойгу побудувати в Сибіру п'ять нових міст-мільйонників. Вочевидь, цю ідею Путін хоче поширити і на Далекий Схід. Тут одразу згадується план міністра фінансів Росії Сергія Вітте побудувати на орендованому у Китаю Ляодунському півострові поруч із фортецею Порт-Артур місто Дальнє для понад мільйона мешканців, яке вбачалося міністрові «російським Сінгапуром». Місто збудували, але план Вітте повністю провалився. Російські колоністи в Дальньому так і не з'явилися. Росія наприкінці XIX – початку XX століття залишалася ще занадто феодальною країною, щоб у ній могли з'явитися вільні колоністи. У результаті місто-привид Дальнє благополучно простояло незаселеним аж до російсько-японської війни 1904-1905 років, після якої під ім'ям Дайрен перейшло до Японії. Ось тоді його справді почали швидко заселяти і японські колоністи, і місцеві китайці й маньчжури. Нині це – успішне китайське місто Далянь із населенням 4,5 млн. осіб.

Путінська ж Росія – країна багато в чому ще феодальніша, ніж Російська імперія на початку XX століття. Будь-яка успішна колонізація нових територій передбачає випереджальний розвиток малого бізнесу та приватновласницького сільського господарства, що дає змогу створювати робочі місця з достатнім доходом, щоб колоністи могли прогодувати не лише себе, а й свої родини, й отримати набагато більший прибуток, аніж вони отримували на батьківщині. Однак у Росії малий бізнес –у придушеному стані, а нечисленні фермери перебувають під тиском як держави, так і власників великих агрохолдингів. Колонізувати Далекий Схід у Росії просто нема кому. Не дивно, що російськомовне населення Далекого Сходу неухильно скорочується за рахунок міграції до Європейської Росії.

Путін оголосив, що на Курильських островах буде створено пільговий режим для бізнесу, який, зокрема, на 10 років буде звільнено від сплати осовних податків – на прибуток, на майно, а також земельний та транспортний податки, і на всій території Курильських островів буде чинним режим вільної митної зони. Це – явний ляпас для Токіо і засіб тиску, що має на меті змусити Японію укласти мирний договір на російських умовах, тобто без повернення Москвою чотирьох Південно-Курильських островів. А ще Путін зажадав як умову укладення мирного договору, гарантій, «пов'язаних з можливим розміщенням американських збройних сил і тим паче ракетних ударних систем поблизу наших кордонів». Звісно, Японія на такі умови не пристане і своїм компаніям працювати на Курилах не дозволить. Хоча Путін запрошує скористатися пільговими умовами на Курилах насамперед японських бізнесменів, насправді його розрахунок будується на тому, що на Курили, а потім і на весь російський Далекий Схід замість японських прийдуть китайські компанії. Що ж, вони, цілком імовірно, прийдуть. Тільки китайський бізнес зазвичай у своїх проєктах передусім використовує китайських працівників.

Отже, прихід китайських інвесторів до далекосхідних регіонів Росії означатиме лише їх подальшу китаїзацію і навряд чи дасть якусь користь іншим російським регіонам. А путінська ідея збільшити пропускну здатність БАМу й Транссибу – це маніловщина в чистому вигляді, але з прицілом на новий розпил бюджетних коштів. Транссиб сьогодні працює далеко не на всю проєктну потужність, а БАМ взагалі практично не працює, бо ним нічого возити. Збільшення потужності БАМу і Транссибу може бути використано лише для перевезення військ, які, однак, можуть бути спрямовані тільки проти Китаю. А оскільки з усіх учасників пленарного засідання Східного економічного форуму лише Китай має реальний потенціал для інвестицій, то пропонувати йому вкластися в такі проєкти щонайменше дивно. І таким самим маніловським і нездійсненним видається кинуте Путіним гасло: «До 2024 року в кожному далекосхідному суб'єкті Федерації якість життя має бути не нижчою, ніж среднероссийска».

Створюється враження, що жодних реальних інвестиційних проєктів ні на Далекому Сході, ні в інших російських регіонах у путінській Росії за душею немає, і пропозиції щодо залучення іноземних, та й вітчизняних інвестицій слугує лише для пропаганди, а також можливого майбутнього розпилювання коштів між зацікавленими чиновниками, зокрема з путінського оточення.