Польща. Вересень 2022. Варшава — Жешув - Перемишлі

Їду рейсом Лот. Вже на летовищі у Нюарку зустрічаю польку монахиню чину Непорочного Зачаття яка оповідає мені про свою працю на захист та опіку дітей України в Одесі. Коротко оповідає також про своїх подруг які працювали у Маріуполі але були змушені тікати. Симпатично ставиться до населення України і навіть з подивом. Казали її подруги що не розуміють як християни можуть поводитися як москалі у Маріуполі, щодо дітей і взагалі мирного населення. Вона закінчує нашу розмову словами, “Бог добрий. Україна переможе.”

Варшава це тільки пересадка. Сідаю з літака який прибув у Варшави на автобус який довозить до терміналу. Велика образа заскочила мене. Молодий пацан пропонує мені своє місце на автобусі, немов я старий. З чемним але все ж таки з обуренням я відмовляю його пропозиції. Таке ніколи мене не зустрічає у США.

Врешті перетнув митницю, прибігаю з запізненням на літак до Жешува (Я вибачаюсь за цей гуглівський переклад Rzeszow). Маю нагоду сидіти з українцем Сергієм з Києва який працює на Євроінтеграцію. На жаль подорож коротка, а у нас дуже багато спільних зацікавлень. Це друга тема бо ця стаття про українців та поляків. 

Прилітаю до Жешува і застановляюся як до Перемишля. При інформаційному бюро сидять дві дівчинки які розмовляють українською. Кажуть до двірця треба брати таксі, а це трохи далеко і потім чекати на потяг, а всього у кілометрах до Перемишля менше сто. Радять мені як американцеві взяти таксі. Коштуватиме може 100 доларів, а треба торгуватися. Я вийшов на двір і зразу оформив домовлення за 100. Зрештою час також коштує. а тут ще буде нагода порозмовляти з водієм таксі. Я об'їхав ввесь світ і знаю одне: душа країни і населення лежить у водія таксі. 

Їхали ми годину часу. Не було хвилини мовчання. Він говорив польською, а я українською. Він приятель України та українців, а також демократії. Не любить Партії порядку і справедливості. Уважає, що найкращий Президент Польщі був Александер Кваснєвський. Я при ті нагоді оповідаю про мою понад годинну розмову з Квасневським так само як з ним, Квасневський по польському, я по українському. Прибуваю до Готелю Академія у Перемишлі, мені давно знайоме місто. 

На розі вулиці Пілсудського і мосту що перетинає Сян знаходиться Український Народний Дім, осідок відділу Об'єднання Українців Польщі та від березня консульства України, але не генерального. Консульство дає поради, а не розпоряджає візами чи паспортами. Будинок напів відремонтований. Зустрічає мене і пропонує вареники голова відділу ОУП Ігор Горків. Запрошує на театральну виставу Київського гурту на вечір. Показує приміщення де відбувається школа, забави для дітей. Є навіть поляки які ходять навчатися української мови. Будинок до речі поки що відремонтований частинно за 75% вкладу Польщі, 20% Світового конгресу українців та 5% України. Стверджує пан Ігор, що часи переселення вже закінчились. В домі вже не живуть мігранти, багато поселено у Перемишлі а інші поїхали далі або повернулися в Україну. Вдоволений він як ніколи українсько-польською співпрацею.

З таким задоволенням переходжу я до католицьких кармелітів босих але з ножами. Церква Святої Тереси стоїть рівно над Українською катедрою Святого Івана Хрестителя. При вході до української катедри є напис що ця споруда була передана українцям католикам завдяки Папі Івана Павла ІІ. Це історія. Чому вона особливо важлива бо при вході до Тереси немає жодного напису, що ця споруда була катедрою українців католиків. Адже Перемишлі колись були українськими.

Я дуже прискіпливий до гріхів католицьких кармелітів босих з ножами і тому кожного разу у Перемишлі відвідую “їхню” церкву, щоб перевірити, що наварили християнські фарисеї. На задній стіні три плакати з такими написами:   

“До пам'яті геєни поляків зі східних ок-раїн у 55-ті роковини вбивства поляків на Волині націоналістам з ОУН-УПА.” 

“Michal Ignacy of Siecin HR Krasicki ... у Львові, віроломно вбитий 15.03.1943... націоналістами ОУН-УПА.”

“Невинному польському населенню, жорстоко вбито бандами УПА на По-східних ок-раїнах Республіки Польща в 1942-1948 роках.”

Здається католицькі речники християнської любови найпізніше приступлять до християнської дії зближення між двома народами. Казала мені мати, що такої ненависті і жорстокості не знала як від польських ксьондзів. 

Поляки і українці мають довгу історію. Вона сувора. Москва сьогодні зближує ці два народи. Я відчув цю гостинність від пересічних поляків. Тільки хіба бракує цього від Польської католицької церкви але є виїмки. От я ще раз згадую польську монахиню чи монахинь Непорочного Зачаття які працюють з українськими дітьми, переважно сиротами на півдні України де сьогодні найбільш небезпечно. Спільне лихо чи небезпека це нагоди зблизитися, взаємно прощати і просити прощення та діяти по християнському. 

Будинок до речі поки що відремонтований частинно за 75% вкладу Польщі, 20% Світового конгресу українців і добродіїв з Польщі та інших країн та 5% України. Стверджує пан Ігор, що часи переселення вже закінчились У Народному домі біженці вже не ночують (за 5 місяців тут знайшло прихисток 5 тисяч біженців).  Об’єднання українців у Польщі
відремонтувало приміщення у колишній греко-католицькій семінарії і там знаходиться гостел для людей, які втікають від війни. Кожної доби там ночує коло 50 осіб. А в Народному домі повертаються до традиційної діяльності, ведуть мовні курси і інтеграційні заняття для нових мешканців Перемишля. В домі вже не живуть мігранти, бо багато поселено у Перемишлі, а інші поїхали далі або повернулися в Україну.

Перед моїм від'їздом пішов я у місцевий Італійський реставрант. Не далеко від мене харчувались чотири мужчини котрі розмовляли не по полськи. З цікавості я нахилив вуха і почув рідну мову. Коли я відходив я підійшов до них признався, що я підслуховував, представився як українець за Америки і сказав як приємно було чути що поляки розмовляють між собою по українському. Вони засміялись та разом гукнули, ми українці.

9 вересня 2022 року