Перші капітулянти

Володимир Путін продовжує тиснути на Америку та Північно-Атлантичний альянс

Російський президент заявив, що відповідь Росії на можливе розширення НАТО на Схід може бути різною. Це залежить від тих пропозицій, які зроблять наші військові експерти». Росія ж, за його словами, висунула свої пропозиції США та НАТО не для того, щоб, з погляду цього дипломатичного процесу, щось забалотувати і щось припинити. Мета – досягти дипломатичного переговорного результату, закріпленого юридично у межах запропонованих Росією документів. Що ж, військові експерти, як відомо, поганого не порадять. Очевидно, їм дали завдання порадити у вигляді планового витоку інформації в пресу щось таке, після чого у Вашингтоні та Брюсселі, як сподівається Путін, негайно захочуть, не відкладаючи справу в довгу шухляду, підписати пропоновані в Москві гарантії російської безпеки, не вносячи жл них будь-яких суттєвих змін. Володимир Володимирович поспішає не дарма. Його завдання – отримати необхідні гарантії не пізніше, ніж за три роки, поки при владі в США президент Джо Байден, якого його російський колега відверто вважає «слабаком».

А поспішає Путін тому, що зараз здається більш ніж ймовірним, що Байден, який хоч і заявив про своє рішення балотуватися на другий термін, – це все одно президент одного терміну, яким свого часу був Джиммі Картер, і  2024 року американським президентом швидше за все, буде або знову Дональд Трамп, або якийсь інший республіканський кандидат, який займе жорсткішу позицію щодо Росії й масштабніше підтримуватиме Україну. З цього приводу гранично відверто після путінської прес-конференції висловився екс-держсекретар США Майк Помпео: «Коли Путін побачив, що сталося з Америкою в Афганістані, наскільки слабкими ми там були, він побачив для себе можливості. Він посилює тиск на Америку і змушує йти на поступки через погрози та примуси. Путін хоче загнати адміністрацію Байдена в кут і подивитися, чи зможе він отримати те, чого справді хоче».

Поки що нагнітання міжнародної істерики триває, бо лише в ній Путін бачить свій шанс натиснути на Америку, щоб вона погодилася на більш ніж нахабні російські вимоги. Генеральний секретар Північно-Атлантичного альянсу Йєнс Столтенберг вирішив скликати засідання Ради Росія - НАТО, яке не скликалося вже два з половиною роки, 12 січня 2022 року. У той же день у Брюсселі відбудеться засідання начальників генштабів країн - учасниць НАТО, що, очевидно, має продемонструвати занепокоєність альянсу політикою Росії та врівноважити мюнхенські відтінки зустрічі Ради Росія - НАТО. Водночас Столтенберг заявив, що частина російських вимог щодо обмеження можливості членства інших країн у НАТО є нездійсненною. А газета Financial Times, з посиланням на дипломатів країн - членів Альянсу, повідомила, що офіційні особи НАТО вважають, що знайти теми для обговорення в рамках заявлених російських вимог складно.

І тут ще аналітик каналу СNN Сюзан Глассер зазначила, що «НАТО ніколи не обіцяло не розширюватися, а фраза, яку Путін неодноразово цитує про те, що США обіцяли не просуватися ні на дюйм на Схід, – це некоректне формулювання, яке ніколи не звучало». Офіційний представник МЗС Росії Марія Захарова відреагувала гнівною відповіддю: «У США та низці західних країн з'явилися заяви про те, що під час найближчих обговорень російської пропозиції щодо розробки правових гарантій безпеки тема нерозширення НАТО не розглядатиметься. У зв'язку з цим наголошуємо: саме нерозширення НАТО та непоява біля російських кордонів загрозливих для нашої безпеки систем озброєнь є головними, ключовими питаннями на майбутніх переговорах із США та НАТО. Це мають для себе чітко усвідомити ті, хто досі не розібрався в суті російської позиції».

Не можна сказати, що російський шантаж не дає результатів. У американському політичному істеблішменті з'явилися перші капітулянти. Колишній спеціальний помічник президента США Джорджа Буша-молодшого щодо Росії та Євразії, науковий співробітник нью-йоркської Ради з міжнародних відносин Томас Грем, який на початку президентства розглядався Дональдом Трампом як можливий американський посол у Росії, нещодавно побував у Москві, де зустрічався з членами російського. уряду. І ось що він заявив після повернення з російської столиці Радіо «Свобода» про путінські вимоги: «Я не думаю, що це ультиматум, незважаючи на те, що говорять на Заході. Це – переговорна позиція. У мене складається враження, що і в Кремлі хочуть запустити серйозні переговори щодо дуже чутливих питань, які стосуються безпеки Росії, особливо на європейському континенті. Ніхто не думає, зокрема й у Москві, що отримає повне задоволення своїх вимог на цьому етапі. Але якщо розпочнеться переговорний процес, зрештою можна знайти рішення, яке задовольнить мінімальні вимоги безпеки російської сторони та не суперечить нашим принципам».

Таке рішення, на думку американського політика і політолога, який також вважає страхи Росії щодо НАТО «щирими», могло б базуватися на домовленостях про те, що «США не дислокують якісь наступальні ударні системи в сусідніх з Росією країнах. Я думаю, що через те, що, наскільки я розумію, у нас немає жодних планів це робити, ми могли б домовитися за тієї умови, що й російська сторона візьме на себе обов'язок не дислокувати такі чи аналогічні системи в якійсь зоні. між НАТО та Росією, між Україною та Росією. Це цілком прийнятно, на мою думку. Щодо навчань 30 років тому ми домовилися про обмеження навчань поблизу кордонів тоді між Радянським Союзом, Варшавським пактом та НАТО. Чому неможливо зараз домовитися про якісь обмеження навчань, про якісь зони до кордону між Росією та натовськими країнами та Україною? Щодо розширення НАТО на Схід можна знайти якийсь термін, протягом якого Україна не вступить до НАТО, скажімо, протягом наступних 20 років, який задовольнить вимоги Москви». Зазначу, що термін нерозширення НАТО протягом найближчих 20 років розрахований, мабуть, на можливий термін життя Путіна. Але те, що пропонує Грем, так само нереально, як і запропонована Путіним абсолютна заборона на розширення Північно-Атлантичного альянсу, який, в разі згоди на 20-річний мораторій, з військово-політичного блоку перетвориться на клуб за інтересами. Залишається сподіватися, що такого роду настрої все ж таки не візьмуть гору як в адміністрації Байдена, так і в наступних американських адміністраціях.