Перепочинок чи реформи?

Перший тур виборів у Франції пройшов багато в чому так, як і очікувалося: центрист Еммануель Макрон фінішував першим, отримавши 24% голосів. Він трохи випередив Марін Ле Пен з крайнього правого Національного фронту - у неї 21,3%. Якщо не відбудеться політичного інциденту, як це трапилося з попереднім фаворитом виборів, консерватором Франсуа Фійоном, то Макрон, майже безсумнівно, виграє у другому турі у Ле Пен 7 травня. Євросоюз, схоже, врятований – принаймні поки що.

Проєвропейськи налаштований Макрон явно рухається до Єлисейського палацу (кандидати від істеблішменту справа і зліва, програвши йому в першому турі, вже оголосили про підтримку його кандидатури), тому гостра загроза для ЄС і єврозони, здається, минула. Але це не привід для заспокоєння. Якщо Європа не займеться усуненням недоліків своєї моделі економічного зростання і терміновими реформами, тоді довгострокові екзистенційні загрози для ЄС, безперечно, продовжать зростати.

Як уже неодноразово зазначалося, на виборах у Франції, як і в інших країнах протягом останнього року, став очевидним провал партій істеблішменту: республіканець Фійон прийшов третім, отримавши близько 20% голосів, а Бенуа Амон з Соціалістичної партії фінішував п'ятим - у нього менше 6,5%. Тим часом вкрай лівий євроскептик Жан-Люк Меланшон отримав 19,5%. Загалом частка виборців, які віддали перевагу кандидатам із нетрадиційних партій (Ле Пен, Макрон і Меланшон), досягає майже 65%.

На відміну від голосування за Брексит у Великій Британії і за Дональда Трампа в США, де головною рушійною силою виступав середній клас і виборці середнього віку, у Франції лідером руху проти істеблішменту стала молодь. У віковій категорії 18-34 Меланшон (він, до речі, досі відмовляється підтримати Макрона в другому турі) отримав приблизно 27% голосів. Ле Пен виявилася другим найпопулярнішим кандидатом серед молодих виборців, насамперед найменш освічених.

Ця тенденція не є виключно французькою. В Італії, за даними останніх опитувань, «Рух п'яти зірок» (євроскептики, що виступає проти істеблішменту) випереджає лівоцентристську Демократичну партію, причому значною мірою завдяки підтримці молоді. На референдумі у грудні минулого року істотну частку голосів проти конституційних реформ забезпечила молодь: по суті, це було протестне голосування проти прем'єр-міністра Маттео Ренці, який зробив схвалення цих реформ умовою свого політичного виживання.

Звичайно, навіть в умовах слабких або падаючих економічних показників у популістських партій є максимальна межа підтримки, і цього рівня їм може не вистачити для отримання мандата на управління державою. Однак той факт, що партії і кандидати, які відкидають статус-кво, набирають популярності, особливо серед молоді, говорить про глибоку політичну поляризацію. Вона веде до проблем в управлінні, які перетворюються на бар'єри на шляху реформ.

Однак саме реформи потрібні для подолання цих негативних тенденцій, що виникли через фундаментальні проблеми з домінуючою сьогодні моделлю зростання. У Франції, Італії та Іспанії економіка росте надто повільно, рівень безробіття дуже високий, а рівень безробіття серед молоді ще більший. У Франції безробіття серед молоді дорівнює близько 24% і знижується вкрай повільно. Молодіжне безробіття в Італії досягає 35%, а в Іспанії перевищує 40%.

У всіх цих країнах існує потужна система соціального страхування. Але тих, хто вже вийшов на ринок праці, вона захищає більшою мірою, ніж тих, хто тільки готується стати його учасником. Реформ, які проводилися для спрощення виходу на ринок праці, виявилося недостатньо в умовах слабкого зростання економіки.

Якщо не проводити більш глибокі реформи, демографічна арифметика дозволяє зробити висновок про подальше зростання частки розчарованого і налаштованого проти істеблішменту населення (якщо, звичайно, сьогоднішня молодь не змінить політичне забарвлення в міру дорослішання). Питання в тому, чи призведе ця тенденція до справжньої зміни статус-кво чи тільки до зростання політичної поляризації, що ослаблює ефективність влади.

Розв’язання економічних проблем Європи видається очевидним: потрібна серія реформ, які будуть стимулювати перехід до більш енергійних і значно більш інклюзивних моделей зростання. Хоча глобалізація і технології призводять до зникнення робочих місць, високих темпів зростання буде досить, щоб у цілому зберегти рівень зайнятості. Для цього потрібні реформи і на національному, і на загальноєвропейському рівні.

Хоча у кожної країни ЄС є свої специфічні особливості, очевидні деякі загальні першочергові реформи. Зокрема, всім країнам треба знижувати структурну жорсткість, яка заважає інвестиціям і гальмує зростання. Для підвищення гнучкості треба відокремити систему соціального страхування від конкретних робочих місць, компаній і галузей і перебудувати її навколо людини, сім'ї, доходів і людського капіталу.

Інша частина програми внутрішніх реформ є складною, але у неї проста мета - підвищити рівень інвестицій приватного сектора. Сюди можна віднести реформу регулювання, антикорупційні заходи, а також державні інвестиції, особливо в освіту і наукові дослідження.

На загальноєвропейському рівні найбільш важливою подією останнього часу стало ослаблення євро щодо більшості інших валют, і особливо долара США, що почалося всередині 2014 року. Це призвело до значного профіциту в єврозоні і допомогло частково відновити конкурентоспроможність в торговельних секторах економіки Франції, Іспанії та Італії. У всіх трьох країнах важливою для зайнятості та балансу платежів галуззю є туризм, а туристичні витрати, вимірювані в євро, зросли.

Так, ослаблення євро сприяло зростанню профіциту в Німеччині і країнах північної Європи, де витрати на працю в одиниці продукції - з урахуванням продуктивності - нижчі. У довгостроковій перспективі різницю у витратах на працю в одиниці продукції треба скорочувати. Але на це потрібен час, особливо в умовах низької інфляції. А поки що слабкий євро може допомогти прискорити зростання.

На рівні ЄС необхідно вживати заходів і в сфері імміграції, яка перетворилася на велику економічну і політичну проблему. На тлі припливу величезної кількості біженців з Близького Сходу і Африки (цей приплив перевищує можливості прийому біженців у багатьох країнах) Євросоюзу, можливо, слід модифікувати правила вільного пересування людей на деякий період часу.

Франція є найважливішою країною в єврозоні після Німеччини. Якщо перемога Макрона буде розглядатися як шанс для проведення агресивних реформ з метою підвищення зростання економіки і рівня зайнятості, тоді французькі вибори стануть важливим поворотним пунктом для всієї Європи. Якщо ж, навпаки, ця перемога буде сприйматися як підтвердження статус-кво, тоді її підсумком стане лише короткий перепочинок для ЄС, який переживає труднощі.

Проект Синдикат