Минуле як зброя для майбутнього

Володимира Путіна та його соратників укотре потягнуло на історію

Президент Росії захотів реабілітувати світлий образ Малюти Скуратова. Щоправда, зробив він це якось мимохідь. На зустрічі Путіна з губернатором Тверської області Ігорем Руденею останній, керуючись щонайкращими помислами, повідомив: «Якщо таке розпорядження буде, то ми з Міністерством культури і річковий вокзал пересунемо і, відповідно, відновимо Отроч монастир». «Ви хочете його пересунути»? — занепокоївся Путін. «Трохи, — заспокоїв президента Руденя. — Він зведений на тому місці, де була церква. Це та церква, де Малюта Скуратов задушив патріарха Філіпа». «Це тільки одна з версій», — вагомо додав свої п’ять копійок Володимир Володимирович. Подальшого розвитку теми вбивства патріарха (насправді — митрополита) Філіпа в бесіді не передбачалося.

Але, думаю, дуже скоро з’явиться стаття Володимира Мединського або якогось іншого поважного члена Російської військово-історичної спільноти (чи Російської історичної спільноти — різниці між ними немає), де буде переконливо доведено, що митрополит Філіп був убитий ким завгодно, швидше за все — марсіанами, але тільки не царським улюбленцем і ватажком опричників Григорієм Лук’яновичем Скуратовим-Бєльським, якого друзі й сам цар називали Малютою Скуратовим. Тоді можна буде з чистим серцем оголошувати день 1 січня 1573 року, коли був здобутий російськими військами ливонський замок Вейсенштейн (нині Пайде в Естонії), при штурмі якого героїчно загинув Малюта Скуратов, ще одним днем військової слави Росії.

Щоправда, окрім Малюти, тут є неначе ще одна перешкода. За свідченням ливонського хроніста Бальтазара Руссова, Іван Васильович Грозний справив криваву тризну по своєму улюбленцеві. Цар перебив усіх захисників і мешканців Вейсенштейна, не помилувавши жінок і дівчат, і зберіг життя лише «декільком бідним селянам». Начальника ж гарнізону Пайду Ганса Боя «со многими другими шведами, немцами и не немцами привели к великому князю, который живьём велел привязать их к кольям и зажарить до смерти». Погодьмося, що подібні кулінарні дослідження якось не дуже в’яжуться з військовою славою Росії, принаймні, в тому її розумінні, яке панує в Кремлі. Сусіди ж Росії ціну російської військової слави добре знають і також знають, що подібне поводження з переможеними для російських військових очільників —  нормально. Але той же Мединський, я думаю, з цією проблемою легко впорається, оголосивши повідомлення Руссова зловмисною русофобською фальсифікацією.

Захоче Путін — то Малюту Скуратова і святим Російської Православної Церкви можна зробити. Чим він гірший за убитого ним митрополита Філіпа (Количева), канонізованого РПЦ як святителя! Правда, тут теж виникають деякі перешкоди. По-перше, доведеться доводити, що Скуратов-Бєльський не причетний до загибелі не лише митрополита Філіпа, але й багатьох сотень інших таких же безневинних людей. Думаю, проте, борзописці з РВІО та РІО й цю проблему розв’яжуть без напруги. Але виникає ще одна, серйозніша перешкода. Річ у тому, що в житії святителя Філіпа прямо сказано:  «Вошедши в келию святого Филиппа, Малюта Скуратов... сказал: «Владыко святый, дай благословение царю идти на великий Новгород». Але святий відповідав Малюті: «Делай что хочешь, но дара Божия не получают обманом». Тогда бессердечный злодей задушил праведника подушкою». Але, думаю, якщо знадобиться, Путін дасть команду патріархові, і житіє підправлять. І засяє в Російській землі Святий Малюта!

Другий номер виборчого списку «Єдиної Росії», міністр закордонних справ Сергій Лавров, днями теж вирізнився на історичному терені. Виступаючи у Волгограді на зустрічі з ветеранами Великої Вітчизняної війни, він заявив дослівно наступне: «Є.Ф. Рогов заповідав мені жорстко відбивати нападки на нашу Перемогу, щоб жодного шматочка ніхто не відірвав, не відгриз. Насмілююся вас завірити, що ці заповіти ветеранів ми продовжуватимемо втілювати в життя усіма нашими силами.

Ці нападки мають на меті не просто переписати історію, а націлені на те, щоб нас послабити. Це вже реальна політика. В.Ф. Шестель згадав Й.В. Сталіна, який був Головою Державного Комітету Оборони й усіма процесами повинен був керувати. Абсолютно згоден із тим, що історію не можна чіпати. Здійснюються нападки на Й.В. Сталіна як на головного лиходія (таким його намагаються показати). Звалювати в одну купу все, що він робив і до війни, і під час війни, і після війни — це теж частина тієї ж атаки на наше минуле, на наслідки Другої світової війни. Історію потрібно берегти. Після Другої світової війни в Парижі з’явилася вулиця Сталінграда. Вона там розташована. І ніхто не збирається табличку міняти. Історію треба сприймати в усій її повноті, неоднозначності та складності. Простих історій навіть у нормальної людини не буває. Завжди є суперечливі сприйняття того, що відбувається».

Тут варто зауважити, що в Парижі вулиця названа не на честь Сталіна, а на честь захисників Сталінграда, що вочевидь не одне і те ж. І ще можна звернути увагу міністра на те, що і до війни, і під час війни, і після війни Сталін робив одне й те ж саме — знищував заради зміцнення і розширення своєї влади безневинних людей, то в дещо більших, то в дещо менших масштабах.

Але щирий імперський сталінізм Лаврова негайно виправили. Власне, виправити могла тільки одна людина, очевидно, він це зробив, натякнувши: мовляв, недобре, виходить виправдання репресій, виборець не зрозуміє. І вже наступного дня Сергій Вікторович на зустрічі з представниками національно-культурних об’єднань принижено виправдовувався, звинувачуючи в усьому русофобські ЗМІ: «По суті, я сказав наступне: «Ті, хто вимагає сприймати Сталіна як абсолютне зло, без будь-яких нюансів, хто вимагає вважати його та Гітлера єдиними винуватцями Другої світової війни, тим самим хочуть поставити на одну дошку нашу країну і тих, хто ставив мету завоювати Європу, а ми цю Європу врятували — від завоювання, від знищення, і врятували багато народів». Ось ця лінія використовується тими, хто хоче нашу країну стримувати і хто хоче нас послабити. Деякі діячі в нашій опозиції, опозиційних ЗМІ... потім казали, що «Лавров виправдовує злочини сталінізму». Це підло. І ніколи такі люди не досягнуть результату. Тому що наш народ розумніший і багатший».

Щодо розуму та багатства не знаю, але думаю, що стосовно матеріальних благ переважна більшість росіян набагато бідніша за Лаврова, не кажучи вже про Шойгу та Путіна. А щодо порятунку народів Європи, то Червона Армія врятувала їх від нацизму для того, щоб поставити їх під радянський контроль і насадити там комуністичний лад. І, ймовірно, у світі взагалі ніхто не вимагає сприймати Сталіна, так само як і Гітлера, в якості абсолютного зла, просто тому, що абсолютне зло — це філософська категорія, і жодна реальна людина, навіть найгірша, її втіленням бути не може. Загалом, зарапортувався міністр.

А Путін  у своїх історичних вправах пішов далі Малюти Скуратова. На зустрічі зі школярами у Владивостоку він вирішив поговорити з ними про історію. І відразу ж потішив школярів історико-демографічними відкриттями: «В нашій країні впродовж минулого, XX сторіччя двічі розпадалася російська державність: після революції 1917 року Російська імперія припинила своє існування. Росія втратила колосальні території на заході, на півночі, поступово відновилася, а потім стався ще і крах Радянського Союзу. А чому? Потрібно уважно це все проаналізувати: що було тригером, що було спусковим гачком до цих драматичних подій? Якби вони не сталися, у нас була б інша країна. Деякі фахівці вважають, що в нас населення було б зараз до 500 мільйонів осіб. Тільки вдумайтеся в це! У нас зараз 146. Якби цих трагедій не було, було б близько 500 мільйонів осіб. Різниця є? А це сукупна потужність держави, яка в геометричній прогресії постійно збільшується, створюється все більш і більш потужна основа розвитку, існування, благополуччя. Потрібно подивитися, що лежало в основі цих трагічних подій, щоб у жодному разі не дозволити нічого подібного в майбутньому».

Відчувається, що Володимир Володимирович марить однією мрією: наздогнати та перегнати Китай, також і за чисельністю населення. І заради цього дуже хотів би «відновитися» у межах СРСР, не запитуючи інші народи, чи хочуть вони приєднатися до Росії. А водночас Путін не приховав свого злорадства з приводу краху американців у Афганістані, коли вони намагалися «цивілізувати людей, які живуть там, а по суті впроваджувати свої норми та стандарти життя в найширшому значенні цього слова, також і в політичній організації суспільства. Результат? Лише трагедії, лише втрати і для тих, хто це робив, для Сполучених Штатів, і тим більше для тих людей, які живуть на території Афганістану. Результат нульовий, якщо не сказати, в мінус усе пішло». Загалом, не пхайтеся до нас зі своєю демократією, у ведмежих барлогах проживемо. А ще Путін погрозив, що ми «ніколи не повинні дозволити будь-яким базікам казати: навіщо потрібно було боротися за Ленінград, його можна було б здати, тоді жертв було б менше»? Сам того не відаючи, Володимир Володимирович погрозив покійному генералісимусові, який восени 1941 року, коли німці знищили радянські війська в котлах під Вязьмою та Брянськом і рвалися до Москви, розглядав можливість здати Ленінград і кинути війська Ленінградського фронту на допомогу столиці. Але німці тоді не дали прорвати кільце блокади, і питання про залишення Ленінграда було зняте. А Сталін начебто базікою не був.

Путін вважає, що звертатися до минулого треба, щоб запобігти трагедіям у майбутньому. Але його звернення до минулого народжує трагедії в сьогоденні, поміж усього —  агресії проти України та сирійського народу. Для Путіна звернення до історії — це також спосіб існування у створеному пропагандою світі, відгородившись від неприємної реальності. Але зараз у нього щодо існування в створеній пропагандою реальності з’явився у світі гідний конкурент. Джо Байден назвав «видатним успіхом» американську евакуацію з Кабула, під час якої американці не змогли навіть вивезти з Афганістану місцевого перекладача, який 13 років тому допоміг врятувати Джо Байдена та двох його колег, що опинилися на підконтрольній талібам території. Це те ж саме, якби Наполеон назвав битву під Ватерлоо своєю найбільшою перемогою.