Компроміс неможливий, боротьба триває

Російська армія виявляється неспроможною перемогти українську армію на полі бою і завдає ударів по мирним жителям

Президент Росії Володимир Путін заявив, що всі дипломатичні можливості були повністю вичерпані. Нам просто не залишили жодних варіантів мирним шляхом вирішити проблеми, що виникають не з нашої вини. І у зв'язку з цим ми були просто змушені розпочати спеціальну військову операцію». Обґрунтування для війни, прямо скажемо, не надто переконливе навіть для зомбованої російської публіки. Путін також заявив, що «поява російських військ під Києвом та в інших містах України пов'язана не з наміром окупувати цю країну». Але тоді постає питання, а що взагалі російські війська роблять на українській землі. Ще Путін спробував зробити гарне обличчя при поганій грі і стверджував: «Щодо тактики бойових дій, яку було вироблено Міністерством оборони Росії та нашим Генеральним штабом, то вона повністю себе виправдала. І наші хлопці – солдати та офіцери – виявляють мужність та героїзм, роблять усе, що від них залежить, щоб уникнути втрат серед мирного населення українських міст».

Російські хлопці у великій кількості лежать в українських полях та степах. А російські ракетно-бомбові та артилерійські удари по українських містах таки спрямовані на те, щоб завдати максимальних втрат громадянському населенню та інфраструктурі. Путін наполягає, що «на самому початку операції на Донбасі київській владі різними каналами, з метою уникнути безглуздого кровопролиття, було запропоновано не вступати в бойові дії, а просто вивести свої війська з Донбасу. Не захотіли. Ну що ж, це їхнє рішення. Усвідомлення того, що відбувається в реальній обстановці, на землі настане неминуче». І повторив, як заклинання: «Операція розвивається успішно, у суворій відповідності до заздалегідь затверджених планів».

Не знаю, яку саме пропозицію зробив Путін Києву одразу після початку агресії. У чому можна не сумніватися, то це в тому, що президент Росії насправді вимагав беззастережної капітуляції. І отримав рішучу відмову та твердий опір. А для обґрунтування агресії Путін голослівно стверджував, що «Україна, заохочувана Сполученими Штатами та низкою західних країн, цілеспрямовано готувалася до силового сценарію, кривавої бійні та етнічних чисток на Донбасі. Масований наступ на Донбас, а потім на Крим був лише питанням часу. І наші Збройні Сили зірвали ці плани». У це навряд чи повірить навіть більшість росіян.

Путін обурився твердженням, що «це Росія (додумалися й до цього!) нібито запустила ракету по Донецьку», а також тим, що так званий цивілізований західний світ, європейська та американська преса навіть не помітили трагедії Донецька, ніби нічого й не було».  Але річ у тому, що американська та українська розвідки задовго до початку російського вторгнення в Україну попереджали, що вторгненню можуть передувати влаштовані росіянами провокації, зокрема диверсії та обстріли Донецька та Луганська, в яких звинуватять ЗСУ. Саме як таку провокацію світова спільнота й розглядає обстріл Донецька.

На думку російського президента, «якби наші війська діяли лише на території народних республік, допомогли їм звільнити свою землю, це не стало б остаточним рішенням, не привело б до миру й не ліквідувало б докорінно загрозу – для нашої країни, вже для Росії. Навпаки, навколо Донбасу та за його межами пролягла б нова лінія фронту, тривали б обстріли та провокації. Тобто збройний конфлікт тривав би безкінечно, підживлювався б реваншистською істерією київського режиму, а військова інфраструктура НАТО в Україні розгорталася б ще швидше й агресивніше: ми були б поставлені перед фактом, що ударні, наступальні озброєння Альянсу вже біля наших кордонів». Тут дуже показовим є термін «остаточне вирішення».

Добре відомо, що Гітлер і націонал-соціалістична партія свого часу прагнули «остаточного вирішення єврейського питання», і у що це вилилося. Схоже, Путін хотів би аналогічним чином досягти «остаточного вирішення українського питання». А ще він фактично відкинув можливість дипломатичного врегулювання конфлікту, заявивши: «Саме важливі для Росії, для нашого майбутнього питання – щодо нейтрального статусу України, щодо демілітаризації та денацифікації – ми були готові та готові зараз обговорювати під час переговорів. Наша країна зробила все для організації та проведення цих переговорів, розуміючи, що необхідно використовувати будь-яку можливість для того, щоб зберегти людей та їхні життя (цікаво, як це можна окремо зберігати людей та окремо – їхні життя? – Б.С.). Але ми знов і знов переконуємося, що київському режиму, якому його західні господарі поставили завдання створити агресивну «антиросію», доля самого народу України байдужа. Те, що гинуть люди, те, що сотні тисяч, мільйони стали біженцями, те, що в містах, які утримують неонацисти та їхні озброєні злочинці, випущені з в'язниць (тут один із героїв фільму «Москва сльозам не вірить» точно попросив би: «Переклади!». Схоже, Путін уже почав заговорюватися. Зрозуміти, що означає словосполучення "неонацисти та їхні озброєні злочинці, випущені з в'язниць", просто неможливо. – Б.С.), відбувається справжня гуманітарна катастрофа – все байдуже. Для нас також очевидно, що західні покровителі просто підштовхують київську владу до продовження кровопролиття. Їм постачають нові партії озброєння, забезпечують розвідданими, надають й іншу допомогу, зокрема відправлення військових радників і найманців».

З цієї, трохи плутаної, тиради випливає, що ні на яке мирне врегулювання, окрім капітуляції України, Путін поки що погоджуватися не збирається і все ще сподівається (навряд чи ґрунтовно) на військову перемогу. Ну, а щодо західних санкцій путінський коментар звівся до традиційного радянського: «А у вас в Америці лінчують негрів!» Російський президент заявив буквально таке: «…Соціальні проблеми, навіть у провідних західних країнах, останніми роками лише загострюються, зростаюча нерівність, розрив між бідними та багатими, даються взнаки расові та національні конфлікти. Міф про західне суспільство загального благоденства, про так званий золотий мільярд руйнується». Незнайомі з реальною ситуацією в Росії люди могли б подумати, що за путінського правління саме вона перетворилася на суспільство загального благоденства. Ще Путін попередив російський бізнес: «Немає нічого надійнішого, ніж вкладати гроші у власну країну». Сумніваюся, що бізнесмени Путіна послухали. Вони дуже добре знають, що всі їхні активи в Росії можуть бути конфісковані одразу. Та й «дерев'яний» рубль, який тепер проблематично обміняти на тверду валюту, їх не дуже цікавить.

Ще Путін обрушився на так звану п'яту колону, на націонал-зрадників, на тих, хто заробляє гроші тут, у нас, а живе там, і живе навіть не в географічному сенсі цього слова, а своїми думками, своєю рабською. свідомістю». Не знаю, чи будуть після цієї гнівної тиради репресії проти інакодумців. Про можливість такого розвитку подій нібито свідчать слова про те, що «природне та необхідне самоочищення суспільства лише зміцнить нашу країну, нашу солідарність, згуртованість та готовність відповісти на будь-які виклики».

Тут саме «Financial Times» оприлюднила російський план врегулювання конфлікту, який передбачає припинення вогню, виведення з України російських військ, але за умови одночасного визнання Києвом «ДНР», «ЛНР» та російського Криму, надання Україні нейтрального статусу, скорочення її армії, нерозміщення на українській території озброєнь НАТО, надання російській мові статусу державної в Україні та гарантії прав російськомовного населення. Коментуючи цей план, глава МЗС Росії Сергій Лавров заявив, що Росія визначатиме, які озброєння та бойову техніку Україна матиме, а яких не буде. Таке врегулювання насправді означатиме повну капітуляцію України, тільки дещо відтерміновану в часі. Погоджуватися на неї може лише країна, яка зазнала повної військової поразки.

Але у випадку з Україною це не так. Російська армія виявляється неспроможною перемогти українську армію на полі бою і завдає ударів по мирним жителям. Останній серед військових злочинів – бомбардування будівлі драмтеатру в Маріуполі, де ховалися сотні людей. Тим часом з'явилися незалежні підтвердження з російського боку, що українські дані про російські втрати – понад 14 тис. убитих на 17 березня – близькі до дійсності. Згідно з джерелами в уряді Дагестану, в цій республіці на вечір 14 березня вже поховали щонайменше 130 військовослужбовців-контрактників, які загинули в Україні. При цьому немає даних про втрати солдатів-строковиків. За українськими даними солдати-строковики становлять близько половини всієї чисельності російського угруповання, що вторглося в Україну. Населення Дагестану становить близько 3 млн осіб, тобто близько однієї п'ятдесятої всього населення Росії. Можна припустити, що строковиків із Дагестану загинуло приблизно стільки ж, скільки контрактників.

Відомо, що в Україні воюють російські солдати та офіцери практично з усіх регіонів Росії. За даними Міністерства оборони України, похорони загиблих у російсько-українській війні відбулися більш ніж у 200 містах та селах Російської Федерації. Якщо припустити, що військовослужбовці з інших російських регіонів беруть участь у війні проти України приблизно в тій же пропорції по відношенню до чисельності населення, що і військовослужбовці з Дагестану, і в однаковій пропорції з ними зазнають втрат, то загальну кількість убитих можна оцінити приблизно в 13 тис. осіб, що дуже близько до оцінки, зробленої Генеральним штабом ЗСУ.