Гея таки збунтувалася проти людства?

Пандемія коронавірусу, на думку низки політиків, є найбільшою загрозою для людства після останньої світової війни, — адже все лихе, як то кажуть, лише почалося, і кінця-краю не видно, а сумарне число жертв пандемії, за різними експертними оцінками, може сягати від 15 до 80 мільйонів. Справді, втрати на рівні світової війни, не кажучи вже про непрямі втрати — про кількість ненароджених, про катастрофічний стан світової економіки та пов’язане з ним загальне погіршення стану здоров’я навіть у розвинених країнах...

Соціальні, політичні, економічні, медичні аспекти цього лиха обговорюються наразі в усіх медіа. Я ж хочу нагадати про сформульовані визначним (але в нас майже невідомим) британським ученим Джеймсом Лавлоком (якому торік виповнилося рівно століття від дня народження) концепції, покликані пояснити чинні негативні процеси в розвитку людства. Чинні — і майбутні.

Член Британського королівського наукового товариства Лавлок ще в 1950—1960 роках створив «гіпотеза Геї» (англ. Gaia), в якій він постулював, що Земля функціонує як свого роду суперорганізм, оскільки наша планета (як певна цілісність живої та неживої матерії) має не лише системи самоорганізації, а й «контрольний механізм», який підтримує довкілля в придатному для життя стані. Гіпотеза, власне, на сьогодні вже концепція Геї, представлена як системна організмічна наука про Землю — геофізіологія. Ім’я античної богині для назви концепції науковцю порадив використати письменник Вільям Ґолдінґ, відтак воно справляє враження на глибинні архетипічні шари підсвідомості людей, викликає широкі асоціації, зокрема й релігійні.

Гея є це своєрідна самоорганізувальна система, свого роду суперорганізм, що має саморегуляторні геофізіологічні (це теж метафора або напіфметафора) властивості, тобто підтримує цілу низку параметрів внутрішнього середовища на відносно стабільному, сприятливому для живих організмів рівні. Власне, гіпотеза Геї й полягала в твердженні, що в планетарному масштабі життя активно підтримує відносно стабільні умови на Землі, комфортні для власного існування. «Увесь лик Землі, клімат, склад гірських порід, повітря й океанських вод, є не лише результатом геологічних процесів, а й наслідком присутності життя. Завдяки безперервній активності живих організмів, умови на планеті підтримуються в сприятливому для життя стані впродовж останніх 3,6 мільярдів років, — писав Лавлок. — Будь-які види, які несприятливим чином впливають на довкілля, роблять його менш придатним для потомства, врешті-решт вигнані так само, які найбільш слабкі, еволюційно непристосовані види...»

Під оглядом геофізіології життя — це властивість цілісної складної системи, яка відкрита для потоків енергії і речовини та має здатність підтримувати свій внутрішній стан відносно постійним. При цьому вважається, що саморегуляція таких важливих властивостей, як клімат і хімічний склад є емерджентною властивістю процесу розвитку Геї. Геофізіологія орієнтується на пошук і вивчення механізмів саморегуляції планетарного рівня шляхом установлення зв’язків циклічних самопродукувальних процесів на клітинно-молекулярному рівні з подібними процесами на інших зв’язаних рівнях таких, як організм, екосистеми і планета в цілому.

До речі, науково-теоретичний і філософський виміри концепції Геї, тобто геофізіологія, вельми близькі до біосферної концепції Володимира Вернадського, хоча головні свої ідеї Дж.Лавлок сформулював, за власним визнанням, коли ще не був знайомий із працями Вернадського. Він пояснює це тим, що донедавна були відсутні вдалі переклади творів Вернадського англійською мовою, а також загальною «глухотою» англомовних авторів до іншомовних текстів. Нині теорія Вернадського розглядається швейцарським дослідником Жаком Ґрінволдом як «інтелектуальна передісторія концепції Геї», а сам Лавлок зве Вернадського своїм «найвизначнішим попередником».

Згідно з концепцією Лавлока, Гея є самоцінністю і не може бути підпорядкована людині. Радше навпаки, людина має усвідомити, що вона частина Геї, що здоров’я Геї — це і її здоров’я. Необхідно спрямувати зусилля людей на вивчення і підтримку органічних механізмів саморегуляції і самоорганізації на планетарному рівні. Найкращим піклуванням про людину є піклування про всю Гею. А відтак практика, прийнята в індустріально розвинених країнах, коли величезні кошти витрачаються на охорону здоров’я за дуже слабкої підтримки державних і міжнародних зусиль зі збереження біосфери і довкілля є порочним колом. Що більше ми піклуємось про людство як про окремий біологічний вид, використовуючи для цього науково-технічний потенціал, то сильніше ми погіршуємо середовище для всіх інших видів, а в підсумку, через десятки-сотні років — для себе (ефект відтермінованого бумеранга). В межах Геї мусить існувати гармонія всіх видів у свого роду багаторівневому симбіозі. Якщо людина кидає виклик Геї, то неминуче зазнаватиме катастрофу, оскільки веде боротьбу сама з собою. Коли людина народжується, то виходить із лона матері в лоно Геї, яке є єдино можливою, ледь не довічною системою життєзабезпечення людства.

Нині, вважає Лавлок, зловживання людини щодо довкілля примушують цю систему працювати проти Homo Sapiens. Виглядає так, що людство в цілому в його чинному стані — це недуга біосфери. Остання і намагається зцілитись, змінюючи деякі параметри свого існування таким чином, щоб «викинути» з себе людину, чи принаймні відкинути її кудись на маргінес. Патріарх «зеленого руху» (але не «лівак», яких серед «зелених» чимало, навпаки, він був консультантом Маргарет Тетчер) писав, що «ми повинні враховувати страхітливі темпи змін і усвідомити, як мало залишилося часу, щоб діяти, а потім кожне співтовариство і країна повинні знайти якнайкраще застосування своїм ресурсам, щоб підтримувати цивілізацію якомога довше». Йдеться не лише про глобальне потепління, а й про радикальні зміни клімату та спричинену людиною загальну деструкцію біосфери. І не випадково його книжка 2006 року зветься «Помста Геї» — але це не просто констатація фактів, а й одночасно «керівництво для тих, хто вижив», адресоване людям, які боротимуться за існування після розпаду чинного екологічного механізму.

Іншими словами, концепція Лавлока — це не лише комплекс природничих гіпотез й теорій, які надають можливість досить точно прогнозувати процеси змін клімату та біосфери загалом та окремих компонентів цих змін, а певна світоглядно-філософська система. Ба більше — в ній ідеться і про певні квазірелігійні настанови, які вимагають усвідомленого прийняття нашими сучасниками незворотної кари за минулі гріхи людства. Цієї кари уникнути не можна, її можна тільки дещо пом’якшити, якщо нинішнє й прийдешні покоління поводитимуться належним чином, істотно зменшивши свою світоперетворювальну гординю і різко скоротивши бездумне споживання природних ресурсів. Тільки це зможе спонукати Гею не знищувати, а лише відсунути на маргінес людство як потенційно небезпечний для її геофізіологічного здоров’я елемент біоти.

Отож пандемія коронавірусу COVID-19 цілковито вписується в концепцію Джеймса Лавлока. Залишається дочекатися обіцяних синоптиками літніх кліматичних катаклізмів, щоб побачити на власні очі, якою мірою Гея збунтувалася проти людини. І навіть якщо будуть винайдені чудодійні ліки й вакцини, які зупинять пандемію з її багатомільйонними жертвами, навіть якщо станеться диво, — то чи зробить людство належні висновки і чи змінить своє ставлення до природи?