МЕНЮ

Французькі страждання

Борис СОКОЛОВ
27 серпня, 2019 - 17:22
На саміті «Сімки» по-своєму логічним продовженням мюнхенського курсу на те, аби заспокоїти хворого, стала пропозиція деяких країн повернути Росію до клубу провідних держав світу

На нинішньому саміті «Великої сімки» в Біарріці, де гостей приймав Еммануель Макрон, мені найбільше впала у вічі одна подробиця. Мало не головною подією форуму стали пожежі в лісах Бразильської Амазонії, а головним антигероем зустрічі — відсутній на ній президент Бразилії Жаїр Болсонару, який є союзником Дональда Трампа і об’єктом ненависті всіх європейських та американських лівих і ліберальних кіл. Його звинуватили в тому, що він зі своєю політикою заохочення фермерства став головним винуватцем лісових пожеж, і навіть пригрозили Бразилії торговельно-економічними санкціями у вигляді нератифікації щойно підписаної угоди про торгівлю Євросоюзу та країн Латинської Америки. Самі ж пожежі в амазонських лісах лідери «Сімки», і особливо Еммануель Макрон, подали як загрозу глобальної кліматичної катастрофи. Справа дійшла навіть до особистої сварки між Макроном і Болсонару з переходом на особистості. Бразилії кинули «пряника» у вигляді 20 млн доларів, які країни «Сімки» надали на боротьбу з лісовими пожежами в Амазонії, але пригрозили й батогом у вигляді пропозиції Франції підвищити мито на бразільську яловичину, якщо не буде вжито радикальних заходів боротьби з амазонськими пожежами. Утім, цю загрозу навряд чи буде втілено в життя, оскільки ступінь старанності боротьби з пожежами оцінити досить складно, і настільки ж очевидно, що на цьому етапі припинити вигорання амазонських лісів зможуть лише затяжні тропічні дощі.

Наразі не з’ясовуватимемо, наскільки політика президента Болсонару реально сприяє виникненню лісових пожеж. Цікавішим є інше. Лісові пожежі зараз вирують не лише в Бразилії, а й набагато ближче до Європи, в російському Сибіру. Їхній масштаб анітрохи не поступається амазонським пожежам, і їхня площа теж збільшується, незважаючи на заходи, які вживають. Проте про них на саміті «Сімки» не було сказано жодного слова. Ніхто не погрожує покарати уряд Росію за недбальство у боротьбі із сибірськими пожежами, ніхто не пропонує у зв’язку з цим підвищити мито на завезення російської нафти чи газу. Причина, вочевидь, полягає в тому, що від торгівлі з Бразилією Євросоюз абсолютно не залежить і без бразильської яловичини якось проживе, тоді як Бразилія дуже зацікавлена в доступі на європейські ринки. А ось від торгівлі з Росією ЄС дуже навіть залежить. Одні лише постачання російських енергоносіїв (нафти і газу) чого варті! Не кажучи вже про давній страх європейців перед російськими ракетами з термоядерними боєголовками.

Екологи, присутні на антисаміті поблизу Біарріци, теж на чільне місце поставили боротьбу з амазонськими пожежами, забувши про пожежі сибірські, про які зовсім нещодавно вони ж таки стільки говорили. Причина банальна: Бразилія видається їм більш слушним об’єктом для критики, ніж Росія. Нехай у деяких країнах Європи бразильським президентом лякають дітей, але він залишається демократично обраним лідером, а Бразилія — демократичною країною. Тому Болсонару вимушений так чи інак реагувати на міжнародну критику і навіть публічно звітувати про заходи, що вживаються. Путінська Росія — країна жорстко авторитарна. Путін та його оточення жодної критики не сприймають, ні внутрішньої, ні зовнішньої. І з пожежами в Сибіру і на Далекому Сході центральна  влада почала боротися зовсім не через галас, що його здійняли екологічні організації, а через те, що дим від пожеж сягнув уже Європейської частини Росії і загрожував дійти навіть до Москви. А з другого боку, той-таки дим дістався до Північної Америки, що загрожувало міжнародним скандалом та міжнародними позовами. Тому, коли є вибір, екологи вважають за краще критикувати екологічну ситуацію в Амазонії, а не в Сибіру.

І так само екологів не занепокоїла катастрофа з викидом радіації під Сєверодвінськом, жертвами якої вже стали щонайменше 12 осіб (як стало відомо, крім 7 осіб, загиблих на місці випробувань, у шпиталях померло також 5 із 6 поранених). Якби така катастрофа сталася, скажімо, у Франції чи в Німеччині незадовго до засідання G7, то вона, напевно, стала б однією з головних тем саміту. А екологи й глобалісти, що зібралися протестувати проти чергової зустрічі «Сімки», вимагали б від урядів найбільш економічно розвинутих країн світу, аби вони завадили подальшому проведенню таких випробувань і суворо покарали тих, хто відповідальний за такі випробування. А для прем’єра чи президента тієї країни, де така ядерна катастрофа сталася б, цілком реальною була б перспектива дострокової відставки. Але на саміті в Біарріці про нещодавню сєверодвінську катастрофу жодним словом не обмовилися, навіть у вигляді дипломатичної занепокоєності, аби не засмучувати не присутнього в Біарріці Володимира Путіна. Створюється враження, що на Заході ставляться до сучасної Росії як до буйного хворого. Стараються, за змоги, до неї не наближатися, не мати з нею справи без крайньої потреби (але у вигляді неминучих винятків виявляються російська нафта і газ для Європи!), проте водночас прагнуть не провокувати її, не дратувати і не суперечити («— Не супереч! — самими губами шепнув Берліоз, падаючи за професорову спину і гримасуючи»).

І на саміті «Сімки» по-своєму логічним продовженням мюнхенського курсу на те, аби заспокоїти хворого, стала пропозиція деяких країн повернути Росію до клубу провідних держав світу, нехай навіть не за допомогою відновлення повноцінної «Вісімки», але хоча б за формулою 7+1, що означає: сім повноправних членів та один запрошений. Звичайно, з боку Еммануеля Макрона і Дональда Трампа це поки що лише красивий дипломатичний жест, що не має в осяжному майбутньому шансів бути втіленим у реальність, принаймні до моменту наступного саміту G7 2020 року. Адже відновлення Росії у «Великій сімці» потребує консенсусу. І це — річ набагато серйозніша, ніж відновлення членства Росії в Парламентській асамблеї Ради Європи. Поки  що рішуче проти відновлення Росії виступають Англія, де не можуть забути отруєння Скрипалів, і Канада, яка активно підтримує Україну, і навряд чи є шанси на зміну їхньої позиції. Та й більшість решти держав «Сімки» як умову відновлення в тій чи тій формі членства Росії в G7 вимагають врегулювання конфлікту на Донбасі та припинення російського втручання у справи України, а такого врегулювання в будь-якому разі не можна досягти за рік. Але тенденція сама по собі симптоматична. Українська дипломатія, передусім глава держави, мають їй активно протистояти, вимагаючи від західних держав зберігати всі раніше запроваджені санкції проти Росії доти, доки вона не звільнить Донбас і Крим. Будь-яка демонстрація слабкості України в цьому питанні лише заохотить зростання мюнхенських настроїв у Євросоюзі і США.