«Допомагаючи нам, американці допомагають собі»

Ганна ГОПКО — про можливість для США відновити свій авторитет в світі через Україну, а також що заважає нашій країні рухатися вперед

В Україні з особливою увагою слідкували за довгоочікуваним візитом Президента України Володимира Зеленського до США. Занадто багато питань поєднує наші країни, не тільки через розв’язану Росією війну, а й тому що  Штати є лідером Заходу, першою потугою в світі. Враховуючи наміри України повноцінно інтегруватися в демократичний світ, стати частиною передових, розвинутих країн, її прагнення максимальної співпраці з США є логічним. 

В Сполучених Штатах Володимир Зеленський мав низку заходів, зустрічей, презентацій, серед яких, звичайно, і переговори з президентом США Джо Байденом. Українська делегація прагнула максимальної підтримки та вирішення низки питань політичного, безпекового, економічного, інформаційного характеру. Що з цього вийшло? Після зустрічі двох президентів і за результатами інших зустрічей пролунали наступні меседжі: 

• США введе санкції проти «Північного потоку-2», якщо для України буде енергонебезпека; 

• Україна запросила Байдена до мирного плану з врегулювання ситуації на Донбасі;

• США підтримують Кримську платформу;

• протидія російській агресії, підтримка України на шляху до НАТО;

• виділення 60 млн. дол. військової допомоги, співпраця в сфері озброєння/оборони і безпеки/кібербезпеки/вивченні космосу, допомога Україні в ліквідації ядерної зброї ще протягом 7 років;

• США виділить на реформи в Україні 463 млн. дол., обрання Спеціалізованого антикорупційного прокурора, захист прав людини;

• проект з Westinghouse Electric з атомної енергетики оцінюється в 30 млрд. дол. інвестицій;

• виділення американським Експортно-імпортним банком гарантій на 3 млрд. дол. на операції з експорту в Україну товарів і послуг кредит;

• виділення Україні 12,8 млн. дол. на боротьбу з COVID-19 і 45 млн. дол. гумдопомоги.

Заяви і меморандуми є, але що з цього буде реалізовано ми дізнаємося лише з часом. Судячи з усього «Північний потік-2» це вже вирішене питання і Україні його не вдасться зупинити (так вирішили США і Німеччина, яка фактично прикриває Росію), так само розмитими наразі виглядають економічні чи безпекові гарантії нашій країні. Є підтримка курсу України на НАТО, але немає конкретики з боку США. Натомість більш конкретною буде американська допомога в оборонній сфері (тут є цифри і назви озброєння). США також готові допомагати Україні у вирішенні проблеми з окупованими територіями, проте як зрушити це питання з місця (ті ж Мінські домовленості), поки незрозуміло. Є низка пунктів, за якими Україна отримає фінансову підтримку, частково інвестиції, і це добре.

В цілому зустріч можна назвати рівною, навіть позитивною для України, ніяких програшів чи проривів не відбулося. Головний висновок — у великих свої інтереси, вони готові допомагати (десь більше, десь менше),  але Україна сама має займатися власним розвитком, ніхто за нас не буде вирішувати ту ж проблему корупції чи контрабанди. 

З оцінки візиту Президента України до США, розпочалася наша розмова з народною депутаткою України VIII скликання, головою Комітету Верховної Ради у закордонних справах Ганною ГОПКО (правда говорили ми до зустрічі Зеленського та Байдена).

«АВТОРИТАРНІ РЕЖИМИ НАСТУПАЮТЬ НА ЗАХІДНУ ЦИВІЛІЗАЦІЮ»

— США дуже потребують історії успіху на міжнародній арені, особливо зараз після подій в Афганістані. Сподіваюся, за 30 років після відновлення української незалежності вони зробили певні висновки щодо підтримки України. Штати давно могли сприяти тому, щоб наша країна не просто втримала державність, тим більше вони є гарантами за Будапештським меморандумом, а стала успішною державою, зокрема членом НАТО.

Якщо аналізувати такі прості питання як довіра між двома президентами, напрацювання взаємних інтересів (енергетика, космічна галузь, відновлення стратегічної комісії, врегулювання ситуації на Донбасі тощо), то хотілося б бачити більш проактивну позицію США. Те, що вони, наприклад, готові приєднатися до «нормандського формату» це добре, але чи готові Штати до більш амбітної ролі. Ми знаємо, що обстріли з боку Росії продовжуються, обмін утримуваними особами повністю заблокований, виведення озброєння немає, натомість є паспортизація українців з окупованих територій та залучення їх до російських виборів. Також ми бачимо яку гру веде Росія в Афганістані, щоб звільнені ресурси Америки не пішли на підтримку тій же Україні.   

Тому цей візит більше про те, наскільки США готові відновити своє лідерство в світі. Насправді, допомагаючи Україні, американці допомагають собі. Подивіться лише скільки хакерських атак з боку Росії на різні об’єкти в США та Європі в останній роки, або загадаємо застосування хімічної зброї в Сирії, ліквідація противників путінського режиму на території самої Європи, вибухи складів в Чехії, не кажучи вже про захоплені території Грузії, України. Все це свідчить, що авторитарні режими, зокрема Росія, наступають на західну цивілізацію. Тому підхід Сполучених Штатів Америки до України як до стратегічного партнера, а не буферної зони, має бути змінений. Лідерство США вимагає конкретних дій, зокрема допомогти Україні.

Президент Зеленський, попри недоліки і різні звинувачення на його адресу, змінюється. Подивіться на сьогоднішню риторику і дії президента — НАТО, Кримській платформа, військовий парад... Взагалі президенти в Україні змінюються, на відміну від Росії чи Білорусі, українське суспільство вже довело свою значимість та важливість. І робитиме це далі.

«ЄВГЕН МАРЧУК ЗАКЛАВ КУРС НА ІНТЕГРАЦІЮ В НАТО»

— Чи можна сказати, що в Україні поступово формується система, яка змушує президентів змінюватися?

— Так, це один із здобутків нашого 30-річного поступу, коли суспільство змінюється. Згідно останніх соціологічних даних «Рейтингу», 72% українців пишаються українським громадянством. Так само високою є підтримку вступу України до ЄС та НАТО. І тут потрібно віддати належне Євгену Кириловичу Марчуку, який заклав курс нашої країни на інтеграцію в Північноатлантичний альянс. І це в той час, коли НАТО в Україні багатьма сприймалося ворожо. Завдяки тому, що були особистості, які не змінювали свою позицію і вели країну, в якій більшість не розуміла важливості натівського та інших питань, ми сьогодні маємо певні досягнення. Хоча ми розуміємо, що кланово-олігархічна система часів Кучми робила і робить все, щоб державники не приходили до влади. Цій системі потрібні люди, які служать самій системі і прагнуть до збагачення. Тобто влада заради влади і грошей. Така система робить все, щоб люди для яких національні інтереси знаходяться на першому місці, опинилися за бортом.

«Я ЗАКЛИКАЮ УКРАЇНСЬКИХ І ІНОЗЕМНИХ ПРЕДСТАВНИКІВ НЕ ПРИЇЖДЖАТИ НА ЗАХОДИ КУЧМИ-ПІНЧУКА»

— Ви буквально днями оприлюднили (фейсбук нагадав) свій лист-відповідь до пана Квасневського, якому ви в 2014 році аргументовано відмовили в участі на Ялтинському форумі, який щорічно організовує  родина Кучми-Пінчука. Що змінилося за ці сім років, наскільки великим залишається вплив кучмізму, адже його сам Кучма на День незалежності дав низку інтерв’ю, в яких постає великим державником і патріотом? 

— Система все ще блокує прихід до влади реально нових людей. В 2019-му начебто відбулося тотальне оновлення влади, проте система досить швидко почала їх поглинати, тому що вплив олігархів залишається ключовим. Поки в Україні не з’явиться середній клас, спроможний політично і ресурсно підтримувати якісну альтернативу, нам буде важко вирватися з минулого. Я завжди закликала і закликаю українських і іноземних представників не приїжджати на заходи Кучми-Пінчука, тому що вони самі консервують той стан, в якому знаходиться Україна, допомагаючи відбілювати Кучму і надаючи можливість цій родині і далі впливати на ситуацію в нашій країні. Пригадайте перші зібрання Ялтинського форуму в Криму, куди приїжджало багато росіян, таких як Глазьєв, які розповідали про необхідність вступу України в політичний та економічний союз з Росією. Потім, коли цей форум став бездомним і переїхав у Київ через тих же росіян, які захопили Крим, сюди почали приїздити західні політики-заробітчани, дозволяючи Кучмі-Пінчуку залишатися «на плаву» і торгувати впливом.

Нещодавно організатори Кримської платформи розповіли мені, що декілька високоповажних топ-представників західної політики спочатку погодилися приїхати на Кримську платформу, а потім коли дізналися що їм не збираються платити гонорари, відмовилися приїздити. Чому? Тому що їх розбестили наші олігархи, зокрема Кучма-Пінчук, запрошуючи за гроші на свої заходи. Яка додана вартість для України вже колишнього прем’єр-міністра західної країни, який отримує великий гонорар, на олігархічному заході? Ніякої. Коли нам говорять про деолігархізацію, то у мене питання до Заходу — чому олігарх Фірташ роками сидить у Відні, а не передається США? Чому олігарх Коломойський має потрійне громадянство, одне з яких європейське, а від нас Європа вимагає боротися з олігархами? Не можна служити Господу Богу і Мамоні одночасно.     

Альтернативою олігархічним заходам стала наша міжнародна конференція «Демократія в Дії: Zero Corruption», яка пройшла цього року у Києві і мала високе представництво, зокрема виступили президент України Володимир Зеленський, президентка Молдови Мая Санду, заступник генерального секретаря НАТО Мірча Джоане, віцепрезидентка Єврокомісії Вєра Юрова та інші. Ми посилаємо Заходу сигнал, що продажність, в якій часто звинувачують Україну характерна і для них, але від цього страждають всі демократії, тому що брудні гроші авторитарних режимів використовують корупційний важіль для роз’їдання зсередини. Тому я ще раз закликаю західних і українських представників не їздити на ярмарки марнославства до наших олігархів.

«НАШІ ВОРОГИ ВИКОРИСТОВУЮТЬ ВНУТРІШНЮ СЛАБКІСТЬ І РОЗ’ЄДНАНІСТЬ УКРАЇНИ»

— Чи розуміють це у нашій владі? Що, на вашу думку, варто очікувати від нового політичного сезону в Україні?  

— За ці два роки ми побачили певну еволюцію Зеленського, він намагається чути суспільство. Тому такі ревнощі у фракціях «Європейська солідарність», «Голос», бо у них з’явився конкурент на патріотичному полі. Разом з тим є великі проблеми з кадровою політикою. Навіщо, наприклад, тримати пана Татарова (Олег Татаров — заступник керівника ОП. — !) в Офісі Президента, який дискредитує владу?.. Також я б хотіла, щоб у нас на День незалежності був один парад на всіх — і військових, і ветеранів війни, а не окремі марші, які розділяють країну. Зеленський має знайти в собі сміливість зустрічатися з усіма ветеранами, волонтерами. Марш захисників має бути частиною державної програми святкування незалежності. 

Ми маємо розуміти, що наші вороги використовують внутрішню слабкість і роз’єднаність України. Росія це точно робить. Або коли в США дивляться на нашу країну і бачать, що там до влади є питання, а та ж опозиція займається євроатлантичною імітацією, не бачачи ніяких позитивних кроків з боку влади, їх охоплює скепсис... Треба розуміти, що наша країна все одно буде рухатися вперед — подалі від Москви. Питання — як забезпечити цей шлях максимально швидко і без великих потрясінь, без олігархів, з вільними медіа, розвитком суспільства. І тут потрібне віддати належне газеті «День» за її багаторічну роботу, за її різні проєкти, які ведуть суспільство вперед. Всі ці проєкти повинні мати державницьку підтримку. 

«ГАЗЕТА «День» РОБИТЬ ДУЖЕ БАГАТО ДЛЯ ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНИЦЬКОГО ДУХУ»

— Газеті «День» виповнюється 25 років. Яким є вплив видання на формування суспільства, державності?

— Цього року виповнюється 300 років як Московія вкрала назву Русі в України і перейменувалася. Це грабунок не тільки історії і назви, це політика окупації в дії, яка потребує реакції з боку України. Подивіться скільки спроб Путіна переписати історію. Нам потрібна власна гуманітарна політика. Власне, цим давно займається газета «День», але у неї немає такої можливості як у держави. Тим не менш, своїми силами і за підтримки патріотичних меценатів газета за 25 років зробила дуже багато — крім самого видання, це і Бібліотека газети «День», і Фотовиставки, і Літня школа журналістики, і Премія імені Джеймса Мейса. Якби все це проектувалося не тільки на українське суспільство, а й закордоном, то ми б мали іншу картинку у ставленні до України.

Газета «День» для формування державницького духу, для усвідомлення українцями хто ми є, робить дуже багато. Важливо, що газета залучає молодь. Як сказала мені головний редактор «Дня» Лариса Івшина в Києво-Могилянській академії в 2004 році під час нашого знайомства — моє хобі відкривати таланти. Мені дуже це імпонує, тому що боротьба за державу це постійний процес. Будь-які демократичні здобутки, або наше дозрівання як нації автоматично не пролонгується з новим поколінням — це тривала тяжка праця. Згадайте якою Україна була після того, як відновила державність, і якою вона є сьогодні, де 72% українців пишаються своїм громадянством. Формування зрілого суспільства — це в тому числі заслуга газети «День». Я вірю, що одного дня ми матимемо конституційну більшість державників в парламенті.