Анка ФЕЛЬДГУЗЕН: «Для мене Росія – загроза...»

Дуже рідко трапляється так, що іноземний дипломат тричі обіймає посади на різних рівнях, і зокрема найвищу — посла у нашій країні. І саме такий випадок стосується Анки Фельдгузен, яка нещодавно повернулась в Україну в якості посла Федеративної Республіки Німеччини. Інший важливий штрих, як попереднє інтерв’ю в якості радника-посланника, так і нинішнє вона давала «Дню» українською мовою.

Почали розмову з пані Фельдгузен з питання, як, на її погляд, змінилась Україна після завершення попередньої місії на посаді заступника посла Німеччини в нашій країні.

«УКРАЇНА БІЛЬШЕ СТАЛА ЧАСТИНОЮ ЄВРОПИ І СВІТУ...»

— Я дуже швидко повернулась в Україну — через чотири роки. Можу сказати, що не змінився Київ, який залишається живим містом, яке мені дуже подобається. І зараз є багато чудових українських брендів, зокрема у фешн-індустрії.

А що стосується змін, то я приїхала сюди вже після обрання нового президента України і на третій день мого перебування відбулися парламентські вибори. Тому можу сказати, що відбулося багато змін, зокрема і зміна покоління. Дуже багато людей розмовляє англійською і не лише серед політиків, це можна помітити і на вулицях. І мені здається, тут з’явилося більше туристів.

Теж саме можна сказати про регіональні аеропорти, завдяки чому регулярно в Україну прилітають мільйони людей.

На мій погляд, Україна більше стала частиною Європи і світу через  те, що більше людей знають про неї і можуть скористатися можливостями приїхати сюди.

«Я ДЕВ’ЯТЬ МІСЯЦІВ НІЧОГО ІНШОГО НЕ РОБИЛА, ЯК ВЧИЛА УКРАЇНСЬКУ МОВУ»

— Пані посол, ви і перше інтерв’ю «Дню» на посаді заступника посла і зараз даєте українською мовою.

— Так, я вже в 1990-х роках вивчила українську мову. А російську мову вивчила на заході Німеччини за часів Радянського Союзу. Але я особливо зараз дуже вдячна, що Міністерство закордонних справ Німеччини дозволило мені вивчити українську мову і так інтенсивно. Дев’ять місяців я нічого іншого не робила, як вчила українську мову перед моєю другою каденцією в Україні. Це рідко буває, але мій колега із Центру вивчення мов у міністерстві, коли дізнався, що я тут працюватиму послом, сказав мені: Анка, яка це інвестиція, що ти знаєш українську мову, як це добре! Це багато коштувало міністерству, але цього разу стало дійсно дуже доброю інвестицією. Мені просто легше спілкуватися з людьми.

— Тоді перейдімо одразу до інвестицій Німеччини в українську економіку...

— (Сміється.) Після інвестицій в українську мову.

«УКРАЇНА БУЛА Б ДУЖЕ ДОБРИМ РИНКОМ ДЛЯ НІМЕЦЬКОГО БІЗНЕСУ»

— Що відбувається у цій сфері, особливо після зміни влади в нашій країні, чи що заважає німецькому бізнесу інвестувати в Україну?

— Німецькі інвестиції наразі залишаються на досить високому рівні, але водночас ми не задоволені цим рівнем. Мені б дуже хотілось, щоб інвестиції стали більшими. І цього також хоче український уряд. Німеччина входить у п’ятірку найбільших інвесторів України. Є дуже багато таких секторів, про які люди не говорять. А серед них є навіть наші фермери, які мають тут маленький чи середній бізнес у сільському господарстві. І саме зараз німецька компанія Stada придбала виробничі потужності української компанії з виробництва фармацевтичної продукції в Білій Церкві.

Також можна відзначити зростання експорту в Німеччину завдяки спільному виробництву в Україні. Йдеться про наші фірми на заході України, які виробляють комплектуючі для автомобілів. Але могло б бути ще більше інвестицій в інші сектори.

А причини для цього залишаються відомими, а саме те, що німецькі бізнесмени не можуть захистити свої права в суді. Інакше кажучи, потрібна судова реформа і поліпшення бізнес-клімату для інвесторів.

Але поки що це не змінилось. Думаю, новий уряд знає, що потрібно робити. Ми чекаємо на зміни й водночас підтримуємо тісний контакт з урядом. Адже нас бізнес є дуже гнучким.

І Україна була б дуже добрим ринком для німецького бізнесу. І якщо тут умови поліпшаться, то німецькі компанії дуже швидко сюди прийдуть.

— Але ми бачимо ситуацію, що бізнес із Франції активніше інвестує в Україну. Зокрема, минулого року було підписано контракт на постачання гелікоптерів з французькою компанією, а цього року з іншою компанією досягнуто домовленості про спільне виробництво патрульних катерів. Чому ми не маємо подібних контрактів між німецькими компаніями, наприклад у сфері автомобілебудування тощо?

— По-перше, треба відзначити, що згадані контракти відносяться до сфери озброєнь, у якій Франція займає сильні позиції. На противагу Франції Німеччина не експортує зброю в Україну.

Це я намагаюсь пояснити тут у Міністерстві оборони. Той факт, що Бундестаг не дає дозволу на тіснішу співпрацю у військовій сфері, означає, не стільки небажання його, а це відображає атмосферу в суспільстві. А в німецькому суспільстві існує пацифізм, причому дуже сильний.

Оскільки на сході України триває війна, то це заважає нам продавати такі речі як гелікоптери чи катери.

Але є й інші сектори...

І найголовніше, новий поштовх до інвестицій може статися, коли в Україні  поліпшаться умови для інвестицій.

«ДУЖЕ ДОБРЕ, ЩО САМЕ ЗАРАЗ ВИЙШОВ ФІЛЬМ ПРО ГОЛОДОМОР «ЦІНА ПРАВДИ»

— Тоді ще одне запитання, яке в компетенції Бундестагу. Чому цей законодавчий орган досі не спромігся ухвалити резолюцію із засудження Голодомору як геноциду українського народу?

— Так, із цього приводу в Німеччині була петиція, і наш відповідний комітет Бундестагу розглянув її. Зрештою, було ухвалено рішення, щоб не ставити на голосування в Бундестазі це питання, чи є Голодомор геноцидом, чи ні.

Ваш посол Андрій Мельник відзначив тоді, дуже добре, що така дуже жива дискусія відбулася в комітеті. Адже існують аргументи, щоб визнати Голодомор геноцидом. Це вже дало поштовх до дискусії.

Дуже добре, що ми про це говорили у Німеччині. Бо справді, загинули мільйони людей від Голодомору. І дуже добре, що саме зараз вийшов фільм про Голодомор «Ціна правди», який передає цю історію. Іноді вихід такого фільму — це краще, ніж політичні ініціативи.

«ЦЕ ДОБРА ІДЕЯ ЩОДО ІСНУВАННЯ СПІЛЬНОЇ ІСТОРИЧНОЇ КОМІСІЇ...»

— А як на вашу думку, чи потрібно відновити конференції в парламентах наших країн на тему історичної відповідальності Німеччини, які раніше відбувались?

— Так, ці конференції проводились з моменту створення спільної українсько-німецької історичної комісії. Наша позиція щодо питання наступна: науковці вільні у тому, що вони хочуть обговорювати. Їхнє перше завдання полягало в тому, щоб подивитись на ці дві світові війни і які відносини були між Німеччиною та Україною.

А щодо дискусії, чи повинна ця комісія зробити дослідження щодо Голодомору, то всі виступають — за. Потрібні кошти і мандат. Ми будемо дивитись, як далі може працювати ця комісія. На мою думку, це добра ідея щодо існування спільної історичної комісії, бо вона може багато чого доброго зробити.

— Ви, мабуть, знаєте, що ваш колега в Берліні, посол Мельник, розкритикував її діяльність...

— Насправді, ця комісія не має під собою жодних структур і має у своєму розпорядженні мало коштів. Мені здається, що вони — історики — мають знайти тему і сфокусувати увагу на ній. Ми не знаємо, як це буде далі розвиватись. Я говорила з колегою, який був розчарований діяльністю цієї комісії. Але, думаю, ми будемо конструктивно налаштовані на майбутнє щодо цієї теми.

«НАМ ПОТРІБНО ЗОСЕРЕДИТИСЯ НА НАШИХ СПІЛЬНИХ ЦІННОСТЯХ І ПОТРІБНО ЗМІЦНИТИ ЄС УСЕРЕДИНІ»

— Нагадаю цитату Меркель, яку я побачив у британському виданні. Ось що вона сказала Макрону: «Я розумію вашу тягу до революційної політики. Але я також втомилася підбирати уламки. Знову й знову мені доводиться склеювати розбитий вами сервіз, щоб ми змогли сісти і випити разом чаю». Питання наступне, яке бачення Німеччини, щоб ЄС був більш ефективним?

— Тут існують різні складові. Макрон — це інший тип політика, який пояснив, що своїми заявами він хотів розбудити європейське суспільство і просто почати дискусію. Найяскравішим прикладом було те, що він сказав про «смерть мозку НАТО». Гадаю, наш міністр закордонних справ Гайко Маас добре відповів на форумі фонду Кербера в Берліні, що «НАТО живе — з голови до ніг». І воно дуже корисне, особливо корисне воно було за часів холодної війни. Наш міністр також наголосив, що нам і далі треба говорити про користь НАТО, бо це фундамент нашої безпеки в Європі, яка може бути гарантована лише разом зі США. Але дійсно, треба думати, які структури потрібні для гарантування безпеки і які інші цілі може мати Альянс сьогодні і в майбутньому.

На нещодавній зустрічі міністрів закордонних справ НАТО Маас запропонував створити експертну групу, яка б працювала під керівництвом генсека Альянсу над стратегією НАТО. Це тільки перший крок у цій дискусії.

Що стосується ЄС, то Макрон у своєму виступі в Сорбонні 2017 року говорив про своє бачення розвитку ЄС. У Німеччині ми не поспішаємо і більше думаємо про ці речі.

Зараз існує декілька конкретних пропозицій, як можна далі розвивати Євросоюз.

Хочу при цьому відзначити, що ми бачимо зміни не лише у світі, а й у Європі. У 28 країн є бажання йти різними напрямками. І референдум щодо Брекзіту був найяскравішим кроком.

Мені здається, що нам потрібно знову зосередитися на наших спільних цінностях і потрібно зміцнити ЄС усередині.

Це може бути через різні швидкості. Шенген є чудовим прикладом того, як кілька країн разом тісніше співпрацюють. І це добре і для інших країн, зокрема українців, які можуть подорожувати по всьому шенгенському просторі.

PESCO — це інший приклад, коли 25 країн вирішили тісніше співпрацювати у сфері безпеки. Але це наступний крок. Ми маємо провести дискусію, як нам далі жити з принципом консенсусу в зовнішній політиці ЄС, чи потрібно знайти вужче коло країн, які тісніше співпрацюють у сфері зовнішньої політики й ухвалюють рішення більшістю голосів, а не через консенсус.

Друга конкретна пропозиція полягає в тому, щоб мати таку структуру, як Рада Безпеки Європи, подібна до РБ ООН, куди входитиме менше країн, які хочуть тісніше співпрацювати в цій сфері.

— Чи справді жорстка риторика і критика Трампа вплинула на те, що Німеччина витрачатиме більше коштів на оборону?

— Якщо подивитись на наш бюджет, то наступного року витрати на оборону зростуть і будуть далі збільшуватись. Я вже згадувала відчуття пацифізму в суспільстві. Треба відзначити, що дуже складна дискусія відбувається між партіями. Але, врешті-решт, всі погодились, що потрібно інвестувати і в нашу оборону.

Ви, мабуть, чули історії, що наші озброєння не функціонують. Гелікоптери, літаки — всі вони мають певний цикл життя, і тому треба інвестувати в нові озброєння, використовуючи новітні технології. І Німеччина зараз багато над цим працює.

«НАЙБІЛЬША ЗАГРОЗА, ЯКУ ЗАРАЗ БАЧАТЬ НІМЦІ, — ЦЕ ЗМІНА КЛІМАТУ»

— Ви чули іншу заяву Макрона, що основа загроза для НАТО тероризм, а не Росія чи Китай. Що ви думаєте про це?

— Я розумію, чому Франція так думає. Вона набагато більше постраждала від терактів. Я пам’ятаю, коли 2015 року міністр Штайнмайєр сидів разом з французьким колегою на футбольному матчі, то неподалік відбулися жахливі події. Це був такий жах для французького суспільства, тому я розумію, що для них перша загроза — це тероризм. Такого в Німеччині, слава Богу, не було. У нас були напади, але не настільки резонансні. І з огляду на це ми приділяємо увагу навчанню наших правоохоронних органів, які можуть запобігати терактам.

Якщо говорити про пріоритети і загрози, то це дуже специфічне відчуття в кожній країні. І я навіть не знаю, що б відповідали німці, якби їм поставили таке запитання.

Мені здається, найбільша загроза, яку зараз бачать німці, це зміна клімату. У нас просто інший погляд на це. І прикладом цього є дискусія у нашій країні про припинення використання атомної енергії. І про це в Німеччині говорять постійно, а у Франції — ніколи.

«ПИТАННЯ СПРАВДІ ЗАЛИШАЄТЬСЯ, ЯК ЗМУСИТИ РОСІЮ ЗМІНИТИ СВОЮ ПОЗИЦІЮ І СВОЮ ПОВЕДІНКУ»

— Ми, в Україні, не згодні із пропозицією Макрона, що Росію треба «обійняти» чи залучити в Європі, коли Москва розв’язала стільки конфліктів, у Грузії, анексувавши 20% території, в Україні, незаконно анексувавши Крим і почавши агресію на сході України. То у нас питання, як може ЄС, зокрема Німеччина, вплинути на Росію, щоб та дійсно жила за нормами міжнародного права?

— Я перебувала тут, коли Росія напала на Україну. Тому для мене Росія є загроза. Вона вперше змінила кордони Європи після Другої світової війни. У мене дуже специфічний погляд на це через те, що я тут працювала, коли все це сталося.

Ми тоді ввели санкції проти Росії і це зробили не тому, що санкції нам подобаються, а щоб змінити позицію Росії. Поки що, на жаль, цього не вдалося досягти. Війна продовжується, я була два рази на лінії розмежування. Мені дійсно жаль, коли я бачу, яка там ситуація, що у людей немає перспективи. Гадаю, і на непідконтрольній Україні території люди теж живуть без перспективи.

Нам треба багато працювати над тим, щоб це змінилося.

Але питання справді залишається, як змусити Росію змінити свою позицію і свою поведінку. Думаю, що санкції — це непогано. І наш канцлер дуже активно бореться за те, щоб ЄС продовжував ці санкції кожні шість місяців.

«ЧИ ПІДЕ ПУТІН НАЗУСТРІЧ ЗЕЛЕНСЬКОМУ, МИ СКОРО ПОБАЧИМО»

— Мені вдалося нещодавно побувати у французькому МЗС і тамтешні дипломати в режимі «не під запис» сказали, що Путін став більше зговірливим і поступливішим. А що ви думаєте з цього приводу?

— Ми чекаємо на «нормандський» саміт у Парижі 9 грудня. Я думаю, після цього стане ясно, чи Путін дійсно став зговірливішим і поступливішим. Поки що меседжі з Москви дуже різноманітні, я ще не бачу там «червоної» лінії. Ми просто разом з французькими та українськими колегами дуже інтенсивно готуємо цей саміт. Я бачу, що ваш президент почав здійснювати розведення сил, побудову моста в Станиці Луганській.

— Французькі дипломати його якраз хвалили, що він послідовний і відданий досягненню миру на Донбасі...

— Чесно кажучи, мені це теж подобається. Адже ситуація заплутана і така жахлива, що треба щось робити. І його бачення, що людям треба дати більше можливостей перетинати лінію розмежування. Мені здається, що це дуже добра ідея. Чи піде Путін назустріч Зеленському, точніше кажучи, чи відреагує він на ці кроки Зеленського, ми скоро побачимо.

«МИ ЗАРАЗ ПРАЦЮЄМО КОЖЕН ДЕНЬ, ЩОБ ДОСЯГТИ ДОВГОСТРОКОВОГО ДОГОВОРУ ПРО ТРАНЗИТ ГАЗУ ЧЕРЕЗ УКРАЇНУ»

— Пані Посол, а чому Німеччина попри занепокоєння східних сусідів, України, і навіть США все-таки намагається будувати «Північний потік-2», який має геополітичне значення і збільшує залежність ЄС, Німеччини від російського газу і може позбавити Україну можливості використовувати свою ГТС?

— Наш уряд два місяці тому призначив уповноваженого з питань транзиту газу. І він дуже активно підтримує тристоронні переговори Україна-Росія — ЄС, які відбуваються в Брюсселі. Наш канцлер Ангела Меркель дуже чітко сказала, що «Північний потік-2» має і політичну складову. Вона з Путіним про це довго говорила і ми вважаємо, що транзит через Україну має зберігатися.

Наші експерти вважають, що потреба у «блакитному паливі» в Європі і особливо в Німеччині після того, як у нас буде виведена з експлуатації атомна та вугільна енергетика, є такою великою, що і через «Північний потік-2», і через українську ГТС треба буде поставляти газ в Європу.

І ми зараз щоденно працюємо і в Росії, і в Україні, і в Брюсселі, і у Відні, де розташований Секретаріат Енергетичного Співтовариства, щоб досягти довгострокового договору про транзит газу через Україну.

І тут ми досить скоро маємо побачити результат, бо договір між Україною і Росією про транзит і поставки газу закінчується 31 грудня. І наша спільна мета заключити довгостроковий договір до цієї дати.

— А в Бундестазі було таки ухвалено рішення про застосування третього енергетичного пакету щодо «Північного потоку-2»?

— Щодо цього питання було непорозуміння. Німецький Бундестаг прийняв закон, який повністю імплементує Газову директиву ЄС. Як це буде в реальності, ми побачимо, але «Газпром» має здійснити анбандлінг частини «Північного потоку-2», який проходить німецькими територіальними водами. Що зараз робить Україна, і ми, дійсно, дуже задоволені тим, у якому темпі український уряд ухвалює рішення, які тут давно дискутувались.

«ЗА ОСТАННІ П’ЯТЬ РОКІВ МИ НАДАЛИ УКРАЇНІ ДОПОМОГУ У РОЗМІРІ 1 МЛРД 200 МЛН ЄВРО»

— Німецьке посольство постійно розсилає по мейлу повідомлення про допомогу Україні. Водночас ми чули, як Трамп заявляє, що США найбільше допомагають Україні. Можете розповісти нашим читачам, як допомагає нашій країні Німеччина?

— Розмова між Трампом і Зеленським дала нам поштовх краще і більше говорити про те, що ми тут робимо. За останні п’ять років ми надали Україні допомогу у розмірі 1 млрд 200 млн євро. І якщо цю суму поділити на кількість населення в Німеччині, то найбільша допомога, яка надається Україні, поступає з нашої країни.

Ми точно є першим за обсягами донором у гуманітарній сфері. І хочу додати, у цій сумі 1,2 млрд. євро не враховані наші внески до бюджету ЄС. А це 20% у бюджеті ЄС.

Іншими словами, це величезна сума. I ми і надалі будемо надавати таку допомогу.

Хочу пояснити, що ця допомога проходить через тісну мережу організацій, таких як GIZ і KfW, які працюють на нас і імплементують ці проєкти, скажімо, на 5 млн євро, 100 тис. євро чи 10 тис. євро.

— Можете розповісти про деякі з них, які ви вважаєте знаковими і важливими...

— У нас є декілька таких проєктів. Наприклад, я була нещодавно в Маріуполі і побачила результат проєкту, який розпочався 2014 року, коли я ще працювала в Україні. Йдеться про допомогу для МНС, особливо для пожежників. Усе почалось з простої передачі спецодягу, але зараз ми реалізуємо проєкт із надання спеціальних автомобілів, які відправляються на місце ДТП, або пожежі, або на лінію розмежування, якщо там сталися вибухи. І вони пересуваються швидше, ніж автомашини «швидкої допомоги», і члени екіпажу можуть надати першу допомогу потерпілим. Завдяки цій допомозі було врятовано життя тисячі людей. І мені дуже подобається такий конкретний приклад. У нас також є дуже великий проєкт із постачання води в Маріуполі через ЮНІСЕФ. Можливо, ми просто менше розповідаємо про наші проєкти. У нас стільки проєктів на сході України, що, я думаю, люди, які користуються цією допомогою, знають, звідки вона.

Найбільшим нашим проєктом є децентралізація, яку дуже складно пояснити людям, але вони бачать конкретні результати на місцях. Наприклад, згідно з рішенням громади кошти вкладатимуться в будівництво доріг або нових шкіл.

Я досить часто буваю у відрядженнях, і, справді, більшість людей, з якими я спілкуюся — мери, губернатори, — дуже інтенсивно підтримують децентралізацію. Бо, справді, люди на місцях краще знають, що їм потрібно. І я сподіваюсь, що цей проєкт ми закінчимо наступного року.

ПРО ЄДИНЕ «ВІКНО» ТА УГОДУ ПРО СТВОРЕННЯ МІСЦЕВИХ БЮРО GIZ І KFW

— Пані посол, як відомо, минулого тижня ви мали зустріч із міністром економіки Миловановим стосовно прискорення ухвалення парламентом Угоди про створення місцевих бюро GIZ і KfW чи є прогрес у цьому питанні?

— Я була рада почути від нього, що Кабмін уже погодив цю угоду і її передано у Верховну Раду. Я буду говорити з окремими депутатами на цю тему, адже завдяки ухваленню цієї угоди наша допомога стане значно ефективнішою.

— А ви знаєте, який орган чи яка структура буде з українського боку координувати закордонну допомогу, зокрема, яка надаватиметься й Німеччиною?

— Хороше запитання, і його слід поставити українській стороні. Мені здається, що до кінця це питання не вирішено. У мене відчуття, що цей орган буде при Кабміні, але невдовзі ми це побачимо.

— А на вашу думку, яким був би кращий варіант — створити для цього окрему структуру чи наділити повноваженнями віце-прем’єр-міністра?

— Для нас немає різниці, але це має бути один пункт чи «вікно», куди всі ми можемо звертатися.

«ПЕРШ ЗА ВСЕ, Я ХОЧУ, ЩОБ ВІЙНА НА ДОНБАСІ ЗАКІНЧИЛАСЬ»

— Пані Посол, які завдання ви поставили для себе на час  перебування на чолі дипломатичної місії в Києві?

— Хороше запитання. По-перше, я дуже хочу, щоб у Німеччині більше знали і краще розуміли, що відбувається в Україні. Моя перевага полягає в тому, що в Україні я вже втретє. І я бачила прогрес майже всі роки незалежності України. І можу більш автентично про це говорити — на мою думку, в Берліні цінують це.

По-друге, я хочу зробити все можливе, щоб людям на сході України було легше жити в умовах цього конфлікту. І ми дуже тісно співпрацюємо з організаціями, які постачають туди допомогу.

По-третє, в Києві є конкретні проєкти, за якими я спостерігаю вже 25 років. Я — член нашої лютеранської громади. У Києві є німецька школа, де я працювала чотири роки в наглядовій раді. Мені дуже хотілося б, щоб ця школа врешті-решт знайшла таке місце, де вона може зростати чи розширятися.

До речі, в Україні є 27 спеціалізованих шкіл, у яких викладають німецьку мову з першого класу. Нещодавно я відвідала таку школу в Миколаєві. Це просто чудо бачити дітей віком 11 чи 12 років, які вільно розмовляють німецькою мовою. І це такий скарб, який варто зберегти.

І ми зараз контактуємо з Міністерством освіти, розуміємо, що відбувається реформа шкільної освіти, але я хотіла б, щоб ці школи могли й надалі активно працювати і на наші двосторонні відносини.

Що мені вдалося, ми зможемо дізнатися в заключному інтерв’ю через три-чотири роки.

Але, перш за все, я хочу, щоб війна на Донбасі закінчилась.

— А якою є позиція Німеччини щодо перспективи членства України в НАТО і ЄС?

— Ваш новий віце-прем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Дмитро Кулеба дуже добре сказав: Україна розвивається і просто зблизиться з ЄС завдяки Угоді про асоціацію України з ЄС. Він також відзначив, що не буде стукати у двері, що є добрим іміджем, а робитиме все, щоб Україна була такою успішною країною, що колись їй можна буде вступити в Євросоюз, бо все буде зроблено тут.

«ЗА ТОЙ ЧАС, ДОКИ МИ РОЗВ’ЯЗУЄМО СВОЇ ПРОБЛЕМИ, УКРАЇНА МОЖЕ СТАТИ УСПІШНОЮ КРАЇНОЮ»

— А що можна зробити, щоб німецьке суспільство прихильно прийняло Україну до ЄС?

— Я думаю, що німецьке суспільство, на жаль, не дуже багато думає про це. У нас є власні проблеми. І за той час, доки ми розв’язуємо свої проблеми, Україна може стати успішною країною.

— А щодо НАТО, то у нас добре пам’ятають Бухарестський саміт 2008 року, коли канцлер Меркель і тодішній президент Франції Саркозі не підтримали надання Україні ПДЧ. І тому виглядає так, що Росія, яка тоді активно виступала проти цього, впливає на думку Німеччини. Що ви скажете про це?

— На мою думку, 2014 рік багато чого змінив. Але, з іншого боку, Україна і НАТО так тісно співпрацюють. Існує багато програм, у яких беруть участь представники Канади, США та Великобританії. Крім того, існує дуже добрий приклад німецько-українського співробітництва у секторі оборони.

Зокрема, йдеться про співпрацю у сфері медичних послуг в армії. ця співпраця розпочалася з лікування перших жертв Майдану і потім жертв війни на сході України. І це продовжується весь час у наших військових лікарнях. І зараз у них перебувають українські військові, яких там лікують. Завдяки цьому Міністерство оборони України вирішило, що німецький досвід медичних послуг в армії є добрим прикладом для України. І ми зараз плануємо передати у військовий госпіталь тут, у Києві, спеціальне обладнання, яке дуже допоможе українським військовим лікарям.