Заручники Візантії

Зустріч президента Бориса Єльцина, який зараз перебуває з державним візитом в Італії, із Папою Іоанном Павлом ІІ, поза сумнівом, стане однією з найголовніших подій італійської подорожі російського лідера.

Адже побачення з понтифіком - завжди подія, тим більш, коли це побачення супроводжується якимись реальними пропозиціями, а не тільки обміном думками... Відомо, як Папа бажає відвідати Росію - для нього подорож до Москви - разом із поїздкою на Кубу, що вже відбулася, та запланованими відвідинами Єрусалима, могла б стати гідним завершенням прожитого в поїздках понтифікату. Єльцин також сьогодні дбає про свою роль у історії: для нього прийом Папи в Кремлі став би важливою подією в політичній біографії. Адже такого просто ще не було, ніколи не було.

І, здається, не буде. Єльцин не збирається запрошувати Папу до Росії, кремлівські офіційні особи спеціально підкреслюють приватний характер зустрічі президента й понтифіка. Майже не приховується, що обережне ставлення до побачення з Іоанном Павлом ІІ пов'язано із тиском Московського патріархату: його речники спеціально виступили перед зустріччю президента і Папи із роз'ясненням, згідно з якими зустріч не вплине на прогрес у переговорах між Ватиканом та Даниловим монастирем. Досить цікаво й обумовлюється візит Папи до Росії: Іоанну Павлу ІІ пропонується спочатку "знайти важелі для впливу на українських католиків" (ймовірно, греко-католиків), а вже потім приїжджати...

Що ж Борису Єльцину доведеться погодитись із тим, що в уяві російських церковних ієрархів ще існує "Москва - третій Рим" - спадкоємиця головної супротивниці Риму - Візантії - і не існує ніякої України, Української церкви тощо - є лише територія, про яку римський єпископ має домовитися з московським патріархом.

І тому дійсно важко домовлятись хай не теологічно, так політично модернізованому Ватиканові й Московській патріархії, якій вдалося блискуче поєднати закляклість середньовіччя із апаратними традиціями ЦК КПРС... Єльцин ризикує не дочекатися Іоанна Павла ІІ. Інше запитання: чи дочекаємося Папу ми? Тут ніби виникає зачароване коло: доки кожний із понтифіків - і колишній краківській кардинал, і його спадкоємці - будуть вважати, що візит до Росії пов'язано з українськими проблемами, доти вони будуть побоюватися приїздити в Україну, щоб не віддалити ще на скількись там років візит до Росії. Ми знову стаємо заручниками нашого недавнього - і давнього - минулого, знову маємо чекати на дозвіл Москви - щоб відбувся Київ... А між тим неважко зрозуміти, що візит Папи (і саме цього Папи) необхідний саме нам із нашою безліччю церков і з, на жаль, вже звичайною відсутністю справжнього людського тепла в стосунках між православними й греко-католиками (звичайно, між тими, хто вірить, а не тими, хто декларує...). Можливо, Папа допоміг би нам зрозуміти самих себе - країні Єльцина навряд чи потрібні його рецепти...

Москва