Світло в кінці азербайджанської нафтової труби

За відомостями, отриманими «Днем» із конфіденційних джерел, Азербайджан направив урядові України пропозицію про переговори щодо шляху, яким пройде «основний експортний трубопровід» великої каспійської нафти до Європи.

У Києві цей лист, схоже, сприйнято як соломинку для потопаючого, що дозволяє злегка оклигати після шоку, викликаного угодою, підписаною президентами Азербайджану, Туреччини та Грузії.

Відповідно до нього нафта з Азербайджану потече до Європи через Грузію до турецького середземноморського порту Джейхан, обминувши Україну. Однак у Раді нацбезпеки та оборони України вважають, що це не економічне, а лише політичне рішення. І, мабуть, згаданий лист підтверджує цей висновок. Основною метою запропонованих Україні переговорів стане не що інше, як тарифи на перевалку нафти в порту Південному, де будується нафтотермінал, і на її транспортування трубопроводом Одеса — Броди. Конкурентоспроможність цих тарифів і визначить реальний шлях великої каспійської нафти до Європи. Досить сказати, що до складу робочої групи Азербайджану на чолі із заступником прем’єра Абідом Шаріфовим, уповноваженому вести переговори з Україною, входять представники компаній, які видобувають каспійську нафту.

Тим часом Президент Л. Кучма, невдовзі після підписання згадуваної троїстої угоди, запросивши до Києва свого турецького колегу, прихильно слухає пропозиції С. Деміреля про внесок Києва в проект транспортування каспійської нафти через Туреччину. А як же, допомагати конкурентам — щонайперший звичай України! Л. Кучма також пообіцяв проконтролювати виконання двосторонньої угоди про нафтопровідну систему Джейхан — Самсун. Справа добра, але чому він не зайнявся цим раніше? Тепер же дуже важко сподіватися, що ця система стане реверсивною, і участь у її створенні знову ж таки лише допомога конкурентові.

На думку експертів нафтовий шлях в Україну лежить тільки через Одесу й Броди. Оскільки його будівництво ще не скоро завершиться, важко визначити реальні тарифи, а отже — привернути до нього увагу власників нафти. І тут, мабуть, можна відзначити рідкісний випадок, коли особисті інтереси Президента і громадян України збігаються. Про термінал не треба говорити. Його треба будувати.
 

ДО РЕЧІ

Крім нафтових справ Туреччину в Україні цікавлять й інші моменти співпраці. Весь час протягом перебування Деміреля в Україні він наголошував на необхідності підписання найближчим часом договору про вільну торгівлю. Україна не в захваті від цієї пропозиції, бо вона означатиме швидку смерть української легкої промисловості. Згідно досягнутих домовленостей Україна має намір взяти участь у тендері на будівництво низки тепло- та гідроелектростанцій. Однак загальмувалася справа з танковим контрактом. Туреччина збирається поновити свій танковий парк, закупивши 1000 бойових машин. Українські танкобудівники — один із реальних претендентів на виконання цього $2-мільярдного контракту. Україна мала всі можливості перемогти в тендері, з огляду на найнижчу ціну українського Т-84 серед машин аналогічного класу. На вчорашніх переговорах у МЗС міністр закордонних справ Туреччини Ісмаїл Джем заявив, що обговорення танкового контракту з Україною — це «тривалий процес». Вочевидь, гальмування у цьому питанні відбувається під тиском партнерів Туреччини по НАТО. За словами Деміреля, Україна і Туреччина займають особливе географічне і геополітичне становище.Вочевидь, турки розглядають Україну і як засіб тиску на Росію з метою відмовити її від постачання ракетних комплексів грецькій частині Кіпру, що очікується у серпні цього року. З цією метою президент Демірель наголошував на необхідності багатосторонньої співпраці з Україною (тобто в рамках НАТО). І схвально кивав, коли говорили про «дві великі держави» — Україну і Туреччину.