Саддам Хуссейн - символ зла, що не потоплюється

ШТРИХИ ДО ПОЛІТИЧНОГО ПОРТРЕТУ Саддам Хуссейн - символ зла, що не потоплюється Богдан ЧЕРКАСЬКИЙ

У сучасному світі, мабуть, немає політичної фігури, яка б такою ж мірою, як президент Іраку Саддам Хуссейн уособлювала собою "сили зла". Його ненавидять лідери держав і прості люди у багатьох країнах світу. Ненавидять і бояться. Та водночас в Іраку він має мільйони фанатичних прихильників і багато хто з його співгромадян дійсно готові віддати за нього життя. Як і годиться "злому духові", Хуссейн майже безсмертний - підірвати стійкість його режиму не змогла ні багаторічна виснажлива війна з Іраном, ні семирічна блокада з боку світової спільноти, що поставила майже весь іракський народ на межу голодної смерті. І навіть знаменита операція "Буря в пустелі", в якій американці та їхні союзники завдали армії Хуссейна нищівну поразку, власне, залишилася незавершеною - такий ненависний Заходові режим зберігся. Чим же, якщо не містикою, пояснити все це?

Хуссейн - це передусім геній популізму. Подібно до одного зі своїх вчителів, нині покійного президента Аргентини Гуана-Домінго Перона, котрий додав "простоти" традиційному латиноамериканському каудилізму ("каудильйо" - вождь, правитель, а найточніший аналог - німецьке слово "фюрер"), іракський лідер поєднував витончену риторику і могутню пропаганду з економічними програмами, спрямованими на підвищення добробуту широких верств населення.

Складовою частиною будь-якого популізму є націоналізм, причому в його крайній формі - шовінізму. В арабському світі він набуває специфічної оболонки панарабізму - відродження арабської нації, об'єднання її. Причому кожний з лідерів намагається згуртувати всіх арабів навколо саме своєї країни. До цього прагнули президент Єгипту Гамаль-Абдель Насер, лідер маленької(???) Лівії Муаммар Каддафі. На роль "батька" всієї арабської нації претендує і Хуссейн.

Цей арабський "соціаліст" чудово поєднує "науковий світогляд" з релігією. Наприклад, саме зараз у голодуючій блокадній країні почалося будівництво найбільшої мечеті у світі - мечеті імені Саддама Хуссейна.

Багато хто з лідерів рухів, що боролися за ліквідацію колоніального або напівколоніального статусу своїх країн (як в арабському світі так і за його межами), після захоплення влади дуже швидко перетворилися на банальних диктаторів, котрі без особливих претензій насолоджувалися життям у своїх палацах. Плани Хуссейна були масштабнішими. У перші ж роки свого правління він проголосив "соціалістичну орієнтацію" і зміг стати одним з найкращих друзів Радянського Союзу в арабському світі. Використовуючи широку матеріальну і технологічну допомогу СРСР та інших соціалістичних країн, Хуссейн домігся певних успіхів у підготовці кадрів фахівців і розвитку економіки, а особливо нафтодобування і нафтопереробки. Однак головна увага завжди приділялася розвиткові військової промисловості. Гігантські зусилля Хуссейн також докладав для підвищення свого особистого рейтингу в русі неприєднання, Ісламській конференції й Арабській лізі.

Після ісламської революції в Ірані Хуссейн вирішив, що настав його зоряний час. Він сподівався, що режимові аятоли Хомейні, що миттєво став одіозним, ніхто не співчуватиме. І, перемігши у війні з Тегераном, можна буде не просто позбутися старого суперника, а й стати регіональною наддержавою. З 1978 до 1981 року Ірак гарячково нарощував військові потужності. Причому неоціненну допомогу в цьому, технічне і технологічне сприяння в розвиткові виробництва власної хімічної та бактеріологічної зброї, крім СРСР, йому надали також ФРН і Франція, та багато інших країн. Тоді ж було закладено основи для створення власної ядерної зброї.

Затяжна і кровопролитна війна з Іраном зрештою не принесла успіху жодній з країн. Розрахунок Хуссейна на широку підтримку багатьох держав світу у війні з Тегераном не виправдався. Серйозні політики вже тоді зрозуміли, що саддамівський Ірак - не просто засіб приборкати фундаменталістський Тегеран. Стало ясно, що у випадкові, якщо Іран стане регіональною наддержавою, це неминуче поставить під загрозу місцеві інтереси найбільших держав світу, а саме - вільний доступ до нафти.

Саме це і трапилося за декілька років, коли Хуссейн, не досягши вирішальних успіхів на "іранському напрямкові" раптово напав на Кувейт, окупував і анексував його.

"Буря в пустелі" почалася після тривалих умовлянь і зволікань. Однак, її не було доведено до логічного кінця. Як це не парадоксально звучить, Хуссейн на "престолі" більше влаштовував (принаймні в той час) світову спільноту, ніж Ірак без Хуссейна.

Адже зміна влади в Багдаді могла спричинити встановлення контролю над країною з боку проіранських фундаменталістів, та й північноіракських курдів тоді вже навряд чи вдалося б стримати у рамках цієї держави. На горизонті виникав привид незалежного Курдистану. А з цим вже ніяк не могла погодитися Туреччина й усі її союзники.

В Іраку давно створено культ особи Хуссейна. Саддам став ідолом подібно до Гітлера або Сталіна. Це поєднується з однією з наймогутніших і безжалісних систем безпеки у світі.

Саддам Хуссейн - це хитрість і підступність, жорстокість професійного вбивці й уміння терпляче вичікувати, неабиякі організаторські таланти і здатність миттєво схоплювати суть питання, вміння грати на публіку і добре відшліфована демагогія. А найголовніше - постійна готовність пожертвувати всім і вся заради власного виживання.

У сьогоднішньому Іракові Хуссейн контролює практично всі сторони життя. Він скрізь, він всюди. І зовсім не на порожньому місці народився улюблений анекдот іракських емігрантів: "Хуссейн вранці виходить із палацу і сідає в машину. Водій запитує: "Куди їдемо?" - "Все одно, - відповідає Хуссейн. - Я потрібен скрізь".

 

Саддам Хуссейн - символ зла, що не потоплюється

Саддам Хуссейн - символ зла, що не потоплюється

ШТРИХИ ДО ПОЛІТИЧНОГО ПОРТРЕТУ Саддам Хуссейн - символ зла, що не потоплюється Богдан ЧЕРКАСЬКИЙ

У сучасному світі, мабуть, немає політичної фігури, яка б такою ж мірою, як президент Іраку Саддам Хуссейн уособлювала собою "сили зла". Його ненавидять лідери держав і прості люди у багатьох країнах світу. Ненавидять і бояться. Та водночас в Іраку він має мільйони фанатичних прихильників і багато хто з його співгромадян дійсно готові віддати за нього життя. Як і годиться "злому духові", Хуссейн майже безсмертний - підірвати стійкість його режиму не змогла ні багаторічна виснажлива війна з Іраном, ні семирічна блокада з боку світової спільноти, що поставила майже весь іракський народ на межу голодної смерті. І навіть знаменита операція "Буря в пустелі", в якій американці та їхні союзники завдали армії Хуссейна нищівну поразку, власне, залишилася незавершеною - такий ненависний Заходові режим зберігся. Чим же, якщо не містикою, пояснити все це?

Хуссейн - це передусім геній популізму. Подібно до одного зі своїх вчителів, нині покійного президента Аргентини Гуана-Домінго Перона, котрий додав "простоти" традиційному латиноамериканському каудилізму ("каудильйо" - вождь, правитель, а найточніший аналог - німецьке слово "фюрер"), іракський лідер поєднував витончену риторику і могутню пропаганду з економічними програмами, спрямованими на підвищення добробуту широких верств населення.

Складовою частиною будь-якого популізму є націоналізм, причому в його крайній формі - шовінізму. В арабському світі він набуває специфічної оболонки панарабізму - відродження арабської нації, об'єднання її. Причому кожний з лідерів намагається згуртувати всіх арабів навколо саме своєї країни. До цього прагнули президент Єгипту Гамаль-Абдель Насер, лідер маленької(???) Лівії Муаммар Каддафі. На роль "батька" всієї арабської нації претендує і Хуссейн.

Цей арабський "соціаліст" чудово поєднує "науковий світогляд" з релігією. Наприклад, саме зараз у голодуючій блокадній країні почалося будівництво найбільшої мечеті у світі - мечеті імені Саддама Хуссейна.

Багато хто з лідерів рухів, що боролися за ліквідацію колоніального або напівколоніального статусу своїх країн (як в арабському світі так і за його межами), після захоплення влади дуже швидко перетворилися на банальних диктаторів, котрі без особливих претензій насолоджувалися життям у своїх палацах. Плани Хуссейна були масштабнішими. У перші ж роки свого правління він проголосив "соціалістичну орієнтацію" і зміг стати одним з найкращих друзів Радянського Союзу в арабському світі. Використовуючи широку матеріальну і технологічну допомогу СРСР та інших соціалістичних країн, Хуссейн домігся певних успіхів у підготовці кадрів фахівців і розвитку економіки, а особливо нафтодобування і нафтопереробки. Однак головна увага завжди приділялася розвиткові військової промисловості. Гігантські зусилля Хуссейн також докладав для підвищення свого особистого рейтингу в русі неприєднання, Ісламській конференції й Арабській лізі.

Після ісламської революції в Ірані Хуссейн вирішив, що настав його зоряний час. Він сподівався, що режимові аятоли Хомейні, що миттєво став одіозним, ніхто не співчуватиме. І, перемігши у війні з Тегераном, можна буде не просто позбутися старого суперника, а й стати регіональною наддержавою. З 1978 до 1981 року Ірак гарячково нарощував військові потужності. Причому неоціненну допомогу в цьому, технічне і технологічне сприяння в розвиткові виробництва власної хімічної та бактеріологічної зброї, крім СРСР, йому надали також ФРН і Франція, та багато інших країн. Тоді ж було закладено основи для створення власної ядерної зброї.

Затяжна і кровопролитна війна з Іраном зрештою не принесла успіху жодній з країн. Розрахунок Хуссейна на широку підтримку багатьох держав світу у війні з Тегераном не виправдався. Серйозні політики вже тоді зрозуміли, що саддамівський Ірак - не просто засіб приборкати фундаменталістський Тегеран. Стало ясно, що у випадкові, якщо Іран стане регіональною наддержавою, це неминуче поставить під загрозу місцеві інтереси найбільших держав світу, а саме - вільний доступ до нафти.

Саме це і трапилося за декілька років, коли Хуссейн, не досягши вирішальних успіхів на "іранському напрямкові" раптово напав на Кувейт, окупував і анексував його.

"Буря в пустелі" почалася після тривалих умовлянь і зволікань. Однак, її не було доведено до логічного кінця. Як це не парадоксально звучить, Хуссейн на "престолі" більше влаштовував (принаймні в той час) світову спільноту, ніж Ірак без Хуссейна.

Адже зміна влади в Багдаді могла спричинити встановлення контролю над країною з боку проіранських фундаменталістів, та й північноіракських курдів тоді вже навряд чи вдалося б стримати у рамках цієї держави. На горизонті виникав привид незалежного Курдистану. А з цим вже ніяк не могла погодитися Туреччина й усі її союзники.

В Іраку давно створено культ особи Хуссейна. Саддам став ідолом подібно до Гітлера або Сталіна. Це поєднується з однією з наймогутніших і безжалісних систем безпеки у світі.

Саддам Хуссейн - це хитрість і підступність, жорстокість професійного вбивці й уміння терпляче вичікувати, неабиякі організаторські таланти і здатність миттєво схоплювати суть питання, вміння грати на публіку і добре відшліфована демагогія. А найголовніше - постійна готовність пожертвувати всім і вся заради власного виживання.

У сьогоднішньому Іракові Хуссейн контролює практично всі сторони життя. Він скрізь, він всюди. І зовсім не на порожньому місці народився улюблений анекдот іракських емігрантів: "Хуссейн вранці виходить із палацу і сідає в машину. Водій запитує: "Куди їдемо?" - "Все одно, - відповідає Хуссейн. - Я потрібен скрізь".