Не кінець фільму!
Звістка не стільки несподівана, стільки гірка і страшна. Якось звично знати, що Олексій Герман є, працює. Працює дивно (більше десяти років тільки над останнім фільмом, за відомим романом братів Стругацьких «Важко бути богом»). Хто ж так кіно робить — без чітко окреслених термінів, а тому без великих грошей ... А він так працював. Працював як жив! Повільно, чарівно споглядаючи те, що відбувається довкола. Тягнув, тягнув в кадр, все, що повз пливло. Або багато що з того. Які тут терміни?
Хтось дотепно порівняв його з гоголівським Плюшкіним. Ну так, рихлий такий, великий, домовитий. Дев'ятнадцяте століття, яке тут кіно? Накопичує, збирає деталі, речі, знаки й символи (останніх у нього майже немає, щоправда), а потім все це стискається в кадрі, і раптом відчуваєш: ось він, час. Він феноменально відчував атмосферу часу, й умів — ось так повільно, по краплях — наповнювати нею простір екрану.
Добре пам'ятаю враження від фільму «Двадцять днів без війни». Герой картини, письменник, якого чудово грав, з якоюсь майже позамежною достовірністю, Юрій Никулін, їде до Ташкента, в короткострокову творчу відпустку. Ну, їде. Але Боже, скільки візуальної й акустичної інформації! У Германа завжди так — на якомусь десято-п'ятнадцятому плані, в глибині, щось неодмінно й відбувається. Це не просто панорама життя перед нами проходить, це рухається космос цього самого життя. І для Германа не існує поділу на велике і мале — тут все величезне, об’ємне, і, в результаті, виразне до краю. Колосальна робота — адже це все потрібно було вигадати, відчути, організувати!
Мабуть тому навіть інтелектуальний і киноманський піпл «хавал» його фільми не з першого разу. Ну не проковтнулося таке одним шматком. Багато хто пам’ятає просто приголомшливий провал германівської стрічки «Хрустальов, машину!» не де-небудь, а в самому Канні, на фестивалі. А через невеликий проміжок часу вихід у французький прокат і зовсім інше ставлення, захоплене. Адже справді, яка страшна правда про сталінську епоху, але далека від публіцистичної риторики, взагалі словесно сформульованих речей. Герман був кінематографістом у всьому, окрім способу життя.
Якось я мав можливість його спостерігати. 1987-го, в Будинку творчості під тодішнім Ленінградом, в Репіно. Він був там разом із дружиною, сценаристкою Світланою Кармалітою (вони щось таке писали разом і тоді), й сином Льошею, майбутнім режисером Олексієм Германом-молодшим. Льоша запам'ятався в майже неодмінному шоломі і з книжкою в руках — він увесь час щось читав. Інші діти бігали, зчиняли галас, гралися — Льоша ковтав сторінку за сторінкою. Інколи чомусь зависаючи на якихось поручнях і сходах. І батьки не смикали його, не шукали, не муштрували — якось все тихо, спокійно, грунтовно. Так Герман-старший і фільми, мені здається, робив — як ліпив своє дитя, не лупцюючи його, не б’ючи, а лише ледве торкаючись. І що — теж непогано вийшло.
Олексій Юрійович вранці не відразу підіймався, а вже коли з'являвся, то як хмара, гнана техеньким вітром. «Хмара в штанях», так. А якщо починав говорити, то якось неповторно катаючи слова і речення, кожне з яких було знову ж таки дуже виразним. Тут згадувалося, що він син письменницький, Юрій Герман не останньою людиною в російській літературі був.
А як він розмовляв із жінками! Його чарівність, мені здається, діяла майже миттєво. Запам'яталося, що дружина на це ніяк не реагувала. Ось він такий, і чого тут переживати? Ні, й справді гоголівські персонажі — грунтовно занурені в побут, повсякденність, і такі, що настільки ж грунтовно з неї вилітають, майже щогодини.
Що ж, зараз Олексій Герман вже проходить перевірку на небесних шляхах. А нас чекає ще зустріч з тією самою стрічкою за Стругацькими — «Історія арканарської різанини». І зустрічі з іншими фільмами, які доведеться відкривати для себе заново.
Вічна, вічна пам'ять!
Сергій ТРИМБАЧ
Не стало моего отца
Сегодня умер мой отец. Умер, не приходя в сознание в Военно-медицинской академии в Петербурге. Врачи сделали все возможное и невозможное для того, что бы спасти отца. И не их вина, что они не смогли его вытянуть. Они делали свое дело честно, благородно и у меня нет сомнений в том, что где-нибудь в мире врачи могли бы сделать больше, чем сделали у нас в Петербурге. Спасибо им. У него просто остановилось сердце. Спасибо и многим друзьям, кто поддержал нас в это время.
Последний раз, когда я его видел в сознании, он диктовал письмо в поддержку киностудии «Ленфильм». Студии, где он проработал всю жизнь и которую удалось спасти во многом и ценой его здоровья. Для меня отец всегда был образцом достоинства, не стяжательства и честности. Он никогда не хотел дорогих машин или роскошных костюмов. Он считал, что в нашей стране интеллигент не должен превращаться в вора и богача. Верил во что-то иное, чем в то, что сейчас стало основным.
В последующие дни выйдет много статей об отце. Поэтому я считаю необходимым прояснить некоторые вещи.
Картина «Трудно быть богом» фактически завершена. Осталось только перезапись звука. Все остальное готово. Она будет закончена в обозримое время. Этот фильм отец снимал уже сильно болея, жертвуя ради него своей жизнью. Фильм снимался долго и мучительно. Как главная работа в жизни. Картина не снималась на государственные деньги.
Так получилось, что пока отец был здоров, вокруг крутилось множество киношников. Потом когда он заболел, какая-то часть исчезла. Просто пропали. Он стал не очень нужен. Сгинули многие из тех, кому он помогал и советовал. Те, кто благодаря его советам получали престижные премии за документальные фильмы об аутистах, получали возможность снимать кино и многое другое. Они все сами знают. Поэтому большая просьба не заниматься пиаром в газетах с фальшивыми соболезнованиями и не приходить на похороны. Просьба распространяется и на тех, кто врал о том, что отцу принадлежит какая-то часть студии «Ленфильм». Пусть это останется на их совести. Главное, что с нами осталось множество друзей. Что студию «Ленфильм» не распродали на земельные участки. И то, что фильм «Трудно быть богом» будет закончен. И это будет прекрасное и честное кино.
Отец прожил свою жизнь достойно. Не предал своих идеалов. Не продался. Не поменял себя на суету. Верю, что он ушел в лучший мир.
Нам будет его очень не хватать.
Похороны пройдут в ближайшие дни. Время пока не определено. Спасибо всем тем, кто поддерживал нас в это время. Спасибо врачам.