Життя після Ґлазґо

13 листопада в місті Ґлазґо (Шотландія) завершилися світові кліматичні переговори СОР26 (26th UN Climate Change Conference of the Parties). Протягом двох тижнів представники із більш ніж 120 країн світу намагалися домовитися щодо невирішених або відкладених питань з реалізації Паризької угоди та боротьби зі змінами клімату. Головне питання порядку денного полягало в тому, яким чином можна обмежити глобальне потепління і зафіксувати його на рівні 1,5°С відносно доіндустріального рівня. Для цього було досягнуто домовленості щодо фундаментальних норм у скороченні видів парникових газів, регулюванні вуглецевих ринків, закритті збиткових вугільних шахт, балансі збитків та витрат, адаптації до зміни клімату тощо.

Україна також взяла активну участь у переговорах і представила амбітну кліматичну мету — до 2030 року скоротити викиди парникових газів до рівня 35% порівняно з 1990 роком. Вона долучилася до низки міжнародних ініціатив, які допоможуть її реалізувати. Ідеться про Глобальну ініціативу щодо скорочення викидів метану, Альянс щодо припинення використання вугілля у процесі виробництва електричної енергії, Декларацію про стале лісо- і землекористування. Також Україна підтримала ідеї розвитку чистої енергетики, електротранспорту, перехід на сталь з майже нульовими викидами, розвиток водневої енергетики і сталого сільського господарства. Але як усе це відбуватиметься в межах країни і чого очікувати українцям уже найближчим часом? Про це і не тільки розповідали представники та представниці української делегації, які брали безпосередню участь у СОР26.

ІДЕЯ Є — ДЕ ВЗЯТИ ГРОШІ?

«Кліматичний пакт Ґлазґо», який підписала Україна разом з іншими країнами, пропонує учасникам посилити свої кліматичні обіцянки вже до кінця 2022 року. Зокрема, скоротити електрогенерацію з вугілля, підвищити фінансування переходу на відновлювані джерела енергії та чисту промисловість, транспорт та сільське господарство. Однак самого лише декларування намірів не досить для досягнення цієї мети, бо реалізація заходів вимагає фінансування, зазначила Ольга СТЕФАНІШИНА, віцепрем’єрка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України. Тому важливим блоком перемовин стало фінансування «зеленого» переходу. У результаті переговорів було домовлено, що Україна продовжуватиме отримувати інституційну підтримку і збереже доступ до Глобального екологічного фонду. А протягом наступного року, до СОР27, заплановано опрацювати питання ширшого доступу до фінансів, зокрема до Зеленого кліматичного фонду. Крім того, Україна має налагодити співпрацю на двосторонньому рівні з ключовими партнерами та міжнародними фінансовими інституціями задля залучення фінансування на реалізацію другого Національно визначеного внеску (НВВ) України до Паризької угоди.

«У рамках конференції тривала запекла дискусія щодо збереження України у списку країн, які можуть претендувати на фінансування, що його ми отримуємо в межах системи ООН, і воно реалізуються під егідою Паризької угоди. Ми провели певну спецоперацію і зберегли те мінімальне фінансування, яке на сьогодні доступне нашій державі. А це доступність до всіх проєктів, які реалізує ООН у сфері «зеленої» трансформації, зміни клімату, енергоефективності. Певну стурбованість викликали питання з боку великих гравців як стосовно умов, амбіцій і часових рамок реалізації наших зобов’язань, так і щодо того, що в межах реалізації наших цілей ми маємо покладатися самі на себе. Тобто розраховувати на те, що залучені ресурси в межах Паризької угоди стануть головним джерелом для досягнення поставлених цілей, у рамках НВВ не доводиться, — констатує Ольга Стефанішина. — А скорочення викидів на 35% до 2030 потребує 102 млрд євро, тобто по 10 млрд євро на рік. Тому потрібно пріоритезувати двосторонні домовленості з іншими країнами, зокрема, для достатнього фінансового забезпечення досягнення такої амбітної мети в межах Паризької угоди. Я особисто ініціюватиму спільні фінансові проєкти з Європейським Союзом, Великою Британією, Сполученими Штатами Америки щодо мобілізації ресурсів для різних завдань на виконання НВВ: від справедливого вугільного переходу до підтримки альтернативних джерел енергії та розвитку нових напрямів відновлювальної енергетики. Успішні приклади такої співпраці демонструє Туреччина, яка підписала меморандум щодо «зеленої» трансформації в обсязі 3,5 млрд євро, а також Південно-Африканська Республіка, яка уклала угоду з США, ЄС та Великобританією на 8,5 млн євро. Це реалістичніші механізми, які нададуть можливість залучати кошти».

Про ще один механізм залучення коштів, але більше для виробництв, розповів Олексій РЯБЧИН, радник генерального директора генерального директора НАК «Нафтогаз» з питань розвитку низьковуглецевих бізнесів та зеленого курсу ЄС. Він зазначив, що зараз бізнес має шалені можливості для залучення коштів під «зелені» проєкти: зменшення викидів метану, енергоефективність, відновлювальну  енергетику — через міжнародні фінансові установи. У такий спосіб вони можуть модернізувати своє виробництво і збільшити потужності, а відтак і дохід.

«Наразі потужні світові банки, які управляють активами, стають «зеленими» фондами. Вони готові фінансувати в «зелені» проєкти. Але у них досить жорсткі правила та критерії. До прикладу: отримати підтримку на видобування палива чи нафти — не реально, натомість нескладно домовитися про модернізацію виробництва з акцентом на енергоефективності чи з використання джерел відновлювальної енергетики, — розповідає експерт. — Фінанси йдуть у «зелений» бік, і нам варто звернути увагу на архітектуру кліматичного врядування в нашій державі. До цього необхідно готуватися, оскільки бізнес вимагатиме більше від держави і вона має подбати про формування кредитного портфеля від міжнародних фінансових установ у наших національних банках, які зможуть кредитували малий та середній бізнес, а також їхні «зелені» інновації».

ЩО БУДЕ ІЗ ШАХТАМИ?

Але державні цілі мають узгоджуватися з планами приватного сектору. На сьогодні цієї комунікації немає навіть на рівні великих бізнес-гравців. До прикладу: найбільша приватна енергетична компанія України ДТЕК, яка контролює майже 90% видобутку всього українського вугілля і близько 75% українських станцій теплової генерації, має намір досягти вуглецевої нейтральності до 2040 року, тобто на п'ять років пізніше за державу. Викликає чимало запитань також заява про приєднання України до Вугільного альянсу і закриття державних вугільних електростанцій до 2035 року. Адже досі цю декларацію не закріплено жодним офіційним документом, як і не узгоджено соціальне питання: що буде з самими шахтарями, де вони працюватимуть? Віцепрем’єрка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Ольга Стефанішина запевнила, що наразі Україна спільно з німецькими фахівцями напрацьовує внутрішню стратегію з цього питання, й ніхто без роботи не залишиться.

«У межах співробітництва у сфері водневої енергетики і трансформації вугільних регіонів з німецькою стороною вже напрацьовується справедлива трансформація вугільних регіонів. На ці цілі передбачені кошти в обсязі 30 млн євро. Стратегія передбачає визначення пілотних регіонів і поступове закриття всіх збиткових шахт. Вона потрібна для того, щоб раціонально організувати соціальний вимір цього процесу. Ми повністю базуємося на досвіді ЄС, який продемонстрував свою успішність, — прокоментувала Ольга Стефанішина. — Ідеться про розгортання нових виробництв, перекваліфікацію працівників, надання їм певних соціальних виплат. Цей документ уже практично розроблений. Протягом півроку його має схвалити уряд. Але якщо повернутися до того, що я говорила, тобто про угоди, укладені Туреччиною або ПАР, то вони передбачають мобілізацію, надання солідної фінансової підтримки та впливання на прискорення цього процесу і реалізацію соціального виміру. Тому в питаннях закриття вугільної генерації ми матимемо можливість доступу до найбільшої кількості фінансових ресурсів. Це допоможе реалізувати стратегію навіть у такі амбітні строки, які прописують міжнародні партнери — до 2035 року».

ЯКІ ПЕРШОРЯДНІ КРОКИ?

Для продовження «зеленого» переходу Україна має реалізувати низку трансформацій у різних секторах — від енергетики до управління відходами. А це численні законодавчі акти й їхня реалізація. Наприклад, у сфері захисту довкілля це імплементація Директиви № 75, яку було ухвалено ЄС про промислові викиди; ухвалення законопроєкту № 6004-2 «Про забезпечення конституційних прав громадян на безпечне для життя і здоров’я довкілля»; імплементація Директиви № 98 ЄС про відходи та схвалення у другому читанні законопроєкту № 2207-1-д «Про управління відходами», який запровадить ієрархію поводження з відходами тощо. Завдань стільки, що Міндовкілля виглядає як один у полі воїн. Тому зараз профільне міністерство лобіює створення спеціального підрозділу, який відповідатиме за підготовку до наступної СОР. Вона спільно з урядом працюватиме над ініціативою скорочення викидів і готуватиме законодавство для торгівлі викидами вуглецю.

«На СОР 26 для України було важливим показати, що ми виконали своє домашнє завдання й оновили Національно-визначений внесок. Це був дворічний процес низки консультацій, і в липні цього року уряд ухвалив рішення про зменшення викидів парникових газів на 35% від 1990 року до 2030 року. Це досить амбітний план для реалізації, але важливий, бо він принесе багато користі і в покращення стану довкілля, і в посилення економіки, і в якість життя людей у містах і громадах. Також ми розробили й ухвалили стратегію адаптації до зміни клімату до 2030 року, — зазначає заступниця міністра захисту довкілля та природних ресурсів України Ірина СТАВЧУК. — Чим чіткіший буде наш план і розуміння того, що ми робимо, тим легше стане залучити кошти на реалізацію нашого НВВ. Зараз у міністерстві ми виокремили три основних напрямки роботи: це план дій з реалізації НВВ; розробка фінансової стратегії, тобто яким чином будуть реалізовуватися заходи; і третє — це рамковий закон, який має започаткувати оті елементи кліматичного врядування для кращої взаємодії всіх гілок влади у плані реалізації кліматичних цілей в Україні».

ЧИ НЕ ПЕРЕТВОРЯТЬСЯ ОБІЦЯНКИ НА ЦЯЦЯНКИ?

Громадські експерти наголошують, що без відповідних дій всередині країни гарні заяви залишаться лише заявами. Так, голова ради Української кліматичної мережі Оксана МАР’ЮК зазначила, якщо Україна на СОР26 зобов’язалася закрити державні вугільні електростанції до 2035 року, до 2030 року скоротити викиди метану на 30% і зупинити знеліснення, то вже зараз необхідно розробити конкретні плани реалізації задекларованих намірів. До цього процесу потрібно активно залучати громади, щоб їхні Плани дій сталого енергетичного розвитку і клімату відображали політику держави і забезпечували досягнення поставлених кліматичних цілей. Також в унісон має розвиватися й бізнес, бо зміни стосуються не лише довкілля, а й економіки.

«Ми спостерігаємо певні зрушення, але громадськість вважає, що цього не досить. У Ґлазґо Україна підписала низку зобов’язань, і це є кроком уперед, але потрібно напрацьовувати документи на місці для того, щоб ці обіцянки спрацювали, — констатує пані Оксана. — Розвитку відновлюваних джерел енергетики заважає відсутність підтримки з боку державних інституцій, затримується запровадження системи «зелених» аукціонів та розвиток системи накопичення енергії. Інвестори втрачають довіру до держави через невиконання домовленостей по «зеленому» тарифу, який нібито гарантовано державою. Фінансова криза в ринку ВДЕ триває вже два роки. Станом на 11 жовтня заборгованість НЕК «Укренерго» перед ДП «Гарантований покупець», яка є джерелом розрахунків за «зеленим» тарифом, становить 25,1 млрд гривень. І лише минулого тижня «Гарантований покупець» почала виплачувати борги виробникам ВДЕ за рахунок коштів, проданих НЕК «Укренерго» від продажу «зелених» облігацій.

З іншого боку, ухвалений в Україні закон про енергоефективність діє частково. У містах розвалюється система центрального теплопостачання, яка є критично важливою для того, щоб міста переходили на використання джерел відновлювальної енергетики. Але досі 6,5 млн мешканців багатоповерхівок, у яких немає ОСББ, не можуть розраховувати на державну підтримку в запровадженні енергоефективних заходів, оскільки фонд з ними не працює. Тільки 18% житлового фонду — це ОСББ, а решта? Ще одне питання: декларація про закриття всіх вугільних електростанцій до 2035 року. Громадськість вітає це рішення, бо воно позитивне, але разом з тим ми спостерігаємо щорічне надання 4 — 5 млрд гривень на вугільну галузь, у тому числі фінансування збиткових вугільних шахт. Саме за це Україну критикують наші іноземні партнери. Тому на сьогодні важливою є наявність дострокового бачення в боротьбі з кліматичними змінами на рівні державної та місцевої політики, до яких будуть залучені всі сектори економіки. Чинне законодавство і державні програми мають узгоджуватися з довгостроковими стратегіями і закріплюватися зобов’язаннями: відмова від вугілля, захист природних екосистем і досягнення вуглецевої нейтральності. Кліматична політика — це питання не лише Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів. Це пріоритет усіх гілок влади — у столиці й на місцях».

Ще одне питання, яке випало із поля зору чиновників, стосується адаптації до збитків внаслідок кліматичних змін. В Україні про це практично не говорять. Згадують під час повені або ж коли фермери втрачають урожай через посуху. Ніхто не веде обліку збитків, завданих кліматичною кризою, а це, відповідно, унеможливлює отримання правдивої інформації про стан довкілля загалом. Ба більше: не передбачено окремої програми на запобігання негативним наслідкам від стихійних лих — таких, як пожежі та повені, які, власне, і є проявами кліматичної кризи. І це при тому, що загальна сума на ліквідацію стихійних лих минулого 2020 року склала майже 10 млн грн. Таким чином, попри те, що конференція у Ґлазґо відбулася, роботи від того не поменшало, а лише збільшилося, причому як для посадовців, так і для експертів та громадських активістів.