ЗБІГ ОБСТАВИН
До Черкаського дитячого притулку міліція привезла глухонімого хлопчика. Ніхто, навіть найдосвідченіші няні не змогли від нього нічого дізнатися: дитина мовчала. Не зарадили й працівники з товариства глухих - дактильної абетки хлопчик не розумів. Єдиним способом самовираження в нього було малювання: зображав хату, річку, човни...
Працівниця черкаської обласної газети "Молодь Черкащини" Наталка Юрко, побувавши в притулку, написала матеріал, умістивши кілька дитячих фото, а поміж них і знімок новоприбулого хлопчика-"художника".
Далі все відбувалося ніби з волі Божої. Одна з працівниць Черкаського дитячого притулку їде відпочивати до Криму. Кладе до сумки "Молодь Черкащини" публікацію про глухонімого хлопчика. На місці відпочинку знічев`я розгортає газету і починає котрий раз перечитувати статтю, час від часу позираючи на фото "нічийного" хлопчика. Поруч сидить інша жінка і теж читає газету. Черкащанка краєм ока відзначає, що в газеті сусідки теж є фото. Придивившись, мало не скрикує - у неї на знімку той самий глухонімий хлопчик. Порівняли - справді, помилки бути не може. Сусідка виявилася мешканкою Мелітополя, газета теж була тамтешня. В інформації під фото газета повідомляла, що ця дитина перебуває в розшуку. Решта було справою техніки.
Як стало відомо, батьки нещодавно віддали хлопчика до спецшколи для глухонімих. В один із днів він їхав до школи тролейбусом, але той зламався. Дорогу до школи хлопчик мусив шукати сам і... опинився аж у Черкасах на залізничному вокзалі, за кількасот кілометрів від своєї хати, річки, човнів.
Батьки вже й не сподівалися зустріти свого сина. А ще кажуть, немає в житті щастя.