ЗАСТАВА

Дванадцять кілометрів від Ужгороду до села Кам'янець - автобусом, від села пішки засніженим міжгір'ям - угору й угору - ще вісім кілометрів. П'ять свіжопофарбованих будиночків на схилі гори й є "кавказ" - прикордонна застава "Кам'янець". Деталі навколишнього пейзажу: гірська річка Сирий Потік, шлагбаум, що перекрив стежку в глиб ущелини, та гектар неба над головою в оточенні гірських шпилів. Взимку сонце балує "службу" годин п'ять-шість, та й то, якщо немає хмар.

СЛУЖИВІ

Раніше за штатом контингент застави нараховував 46 душ - саме стільки "погранців" кріпили "залізну завісу" на шестикілометровій гірській ділянці кордону з Чехословаччиною. Нині лише 13 чоловік служать тут - десять солдат, старшина, старлей - начальник застави та його заступник - лейтенант. На запитання, як вдається тринадцятьом служити замість сорока шести, Олександр Гібелінда, "батько" застави, відповідає по-військовому чітко: "Військова таємниця".

ВЕЛИКА ВІЙСЬКОВА "ТАЄМНИЦЯ"

Некомплект штатів офіцери пояснюють перманентним зривом призовної кампанії: служба в армії у середовищі потенційних призовників надто непопулярна. Раніше елітні прикордонні війська, один з небагатьох родів військ, що уникнув поголовної дідовщини, сьогодні відчуває гостру нестачу кадрів. "Що там казати, якщо після навчання половина бійців, прийшовши на заставу, шістнадцять разів, як належить, підтягнутися на турніку не можуть. От і надолужують вже тут, у горах, де в перші ж дні треба до двадцяти кілометрів крутими схилами у наряді відмахати. З автоматиком та іншим спорядженням", - говорить лейтенант.

Наряд, що заступає на охорону кордону, - те, чому підпорядковані зусилля всієї застави. Двоє йдуть у гори, один "на варті" біля шлагбаума, один чергує по заставі. Решта ж - "чудова шістка", що завершується коком, б'ється над "підтримкою життєдіяльності застави". Топлять котельні, пиляють дрова, "ліквідують наслідки стихії" у вигляді великих заметів, що навалили за ніч, плюс прибирання-фарбування-ремонт-чищення-змазування-сушіння-конспекти-заняття тощо.

ПРИКРОЩІ ТА НЕСТАТКИ

Батьківщина - а не ворог! - випробовує своїх синів щодня, щогодини: то світло "відрубає" на декілька годин (щодня й завжди несподівано), то дров у особі місцевого лісництва вчасно не підкине. Пиляй, прикордоннику, дерево, що впало, вдосконалюй військові навички. Темно? Гризни шматочок цукру, прикордоннику, - в темряві краще бачитимеш. Новація наших днів - "заміна". Нехитрий термін означає пропорційну щодо поживності заміну одного "належного" служивим продукту в раціоні на інший. Через відсутність першого. Проте заступник начальника застави бадьорий: "Зі згущеним молоком перебою немає..."

А де ж резервна дизель-енергетична установка? Звичайно, є. Звичайно, не працює. За запевненням одного з офіцерів Мукачівського прикордонного загону, останній за минулі п'ять років не отримав жодної нової(!) одиниці техніки. А горезвісний дизель потребує якихось дефіцитних запчастин. Є на заставі свій всюдихід ГАЗ-66. Він на ходу. Але начальник застави взимку намагається його не випускати: "Дорога гірська, покришки лисі. "Піде" в кювет - солдатові смерть, а мені стаття".

Він має рацію, лейтенант...

Зовнішнє благополуччя - сяюче свіжим ремонтом "господарство" Олександра, він пояснив просто: "Рекетирствую". Як? Їде, припустимо, велике ужгородське начальство повз заставу на пікнік, вартовий гальмує кавалькаду: "Прошу пройти до командира". Він має право пропустити або не пропустити за шлагбаум чинів, що прагнуть "злитися з природою". Коротка екскурсія "гостей" заставою закінчується проханням: "Допоможіть прикордонникам". За спостереженнями Олександра, більшість "цивільного начальства" не дотримується чесного слова: "Обіцяють всі. Слова дотримався лише мер Ужгороду. Я йому - для ремонту застави необхідне вапно, цемент. Він - одне питання: "Скільки?" Наступного дня повзе на заставу "Мерседес", за ним - самоскид. "Сюди вапно?"

ДОЗВІЛЛЯ

Різновидами такого на заставі є риболовля, збирання грибів та ягід. Ще є телевізор, що бережеться Богом. Особистий телевізор начальника застави згорів: не пережив чергового відключення електрики, а цей тримається.

Є й власна лазня - раз на тиждень. Бібліотека застави, що комплектувалася у доперебудовний час "спеціалізованою" літературою, містить усе багатство творчості радянських письменників, спрямоване на опис героїчних буднів радянських прикордонників. З нового привертає увагу "Історія українського козацтва". Незаймана чистота обкладинки і сторінок книжки явно не свідчить про її необхідність у гірських умовах служби. Газети передплачувати сенсу немає - адже не будеш заради них долати шістнадцять кілометрів до найближчого поштового відділення.

Найближчі сусіди, до яких можна зазирнути в гості й дізнатися про місцеві новини, - Ваня на прізвисько "Спадкоємець Хрущова", доглядач колишньої мисливської резиденції останнього. Колишній урядовий об'єкт, що переживає епоху занепаду, нині невідомо у чиїй власності. На його території, стверджують прикордонники, найкраще ловиться гірська форель.

Дружини офіцерів, що служать на заставі, з чоловіками живуть "наїздом": дітей ні до школи відправити, ні погуляти нема де - міжгір'я та міжгір'я.

ДРУЗІ Й ВОРОГИ ПРИКОРДОННИКІВ

Урізноманітнюють побут і службу "друзі прикордонника" - вівчарка Альфа та троє котів. Гордість заступника начальника застави - білосніжний "перс" Бакс, наречений на честь 50-доларової купюри, за яку його "поміняли". Бакс аристократствує, відкидаючи свіжу форель, і господар їздить до Ужгорода, скуповуючи улюбленцеві "Кіті-кет". Була й корова. Через відсутність кормів її передали на "відповідальне зберігання" до місцевого колгоспу: "Навесні на свіжу травичку заберемо". Індики та курки на заставі не прижилися - тхори та куниці, що злобствують в окрузі, - "вороги прикордонника" - передушили пернате поголів'я. Дикої звірини в окрузі вистачає. Втім кабани, лосі, косулі та інша живність мудро тиснуться до "нейтралки", уникаючи таким чином "товариства" мисливців...

... Бійці наряду, що повертався на заставу, вгледівши наведений на них об'єктив фотоапарата, приголомшили начальника нестатутними посмішками: "В газету потрапимо!" - "Я т-ті повсміхаюся! Зробити розумні обличчя - з наряду йдете!" - гаркнув старший лейтенант. Обличчя "бойчин" набули люто-відповідального виразу, властивого героям обкладинки журналу "Прикордонник України".

"Про наші труднощі не пишіть, - напівжартома-напівсерйозно просив на прощання старший лейтенант. - Ми їх героїчно долаємо".

"Уміло використовуючи наявні засоби й накопичений досвід?" - продовжив я жарт.

"А також активну допомогу місцевого населення..."

Застава "Кам'янець"