Зарплата з секретом

У Міносвіти взялися за реформу системи оплати праці педагогам — без дискусії з освітянами

Два роки у Міністерстві освіти та науки працює робоча група, завдання якої — напрацювати нову модель системи виплати заробітних плат учителям. Навіщо зміни потрібні, здається, пояснювати не варто. Після останнього підвищення заробітних плат у січні цього року на 20% оклад учителя без категорії виріс до 4 859 гривень, а вчителя вищої категорії — до 6 461 гривні.

Суспільство ж вимагає від педагогів уважності до кожного учня, професіоналізму, саморозвитку... За такі гроші вимоги неспівмірні із реальними зарплатами. Тому ініціатива Міносвіти змінити це — вітається. Та ще незрозуміло, з якими напрацюваннями готова поділитися робоча група. Нещодавно заступниця міністра освіти та науки Любомира МАНДЗІЙ брала участь у презентації посібника «Як платити вчителям: Три приклади реформування національних систем оплати праці вчителів у Східній Європі». МОН долучилося до його написання разом з європейськими експертами. За словами чиновниці, у посібнику описані три моделі реформи системи оплати праці, котрі можуть бути корисними для України. Однак які саме зміни вже планує міністерство, чи це буде відмова від системи ставок і перехід на контракти, чи чергове підвищення зарплат у поєднанні з відходом від згаданої системи ставок — поки що неясно.

«Успішність реформи залежить від учительської спільноти, — зазначала Любомира Мандзій. — Тому система оплати праці педагогів має бути стимулом для залучення молодих спеціалістів та досвідчених вчителів з інших галузей економіки. Існуюча система праці має позитивні сторони та певні недоліки. Серед позитиву, і це показують дослідження ЮНІСЕФ, існуюча гнучкість системи оплати праці, зокрема щодо навчальних годин. Тобто зарплата залежить від фактичного навчального навантаження, що має певний вчитель. Недоліки — обсяг зарплати, частка посадового окладу не є основною у загальному обсязі зарплати. У нас велика кількість надбавок і доплат, що робить систему громіздкою, непрозорою і не до кінця передбачуваною. Існуюча зарплата неприваблива для молодого вчителя. Лише через 15-20 років оплата праці молодого педагога досягне максимуму. А це для молоді не на часі. І тоді вчителі шукають підзаробітку поза школою, що теж може впливати на освітянську спільноту не з кращого боку. Адміністрація чи засновник школи утримує вакантні посади, за рахунок яких може збільшувати зарплату працевлаштованим вчителям. Тому, окрім підвищення зарплати, треба реформувати систему оплати праці, бо в іншому випадку будемо мати суттєвий відтік учителів зі шкіл».

КОМПРОМІСИ — НЕ ОЗНАЧАЮТЬ ВІДСУТНІСТЬ ОПОРУ

Та от як саме Міносвіти планує цю реформу — хотілося б якраз більше деталей. Бо досвід інших країн, який любимо переймати в різних сферах, потребує адаптації до українських реалій. Так, позаштатний радник Міністерства освіти Естонії Анзорі БАРКАЛАЯ розповів під час презентації посібника, що не все гладко відбувалося і в його країні.

Естонія разом з Литвою та Україною успадкувала від радянських часів систему ставок. Але від цієї моделі повністю відмовилися, домовившись про цей компроміс із освітянською спільнотою. Уряд Естонії пообіцяв підвищувати заробітні плати вчителям щороку як мінімум на 10%. Згодом це стало підставою для дискусії у суспільстві про необхідність змін в освіті в цілому (зауважмо, у нас реформа системи оплати праці стала вже наслідком впровадження Нової української школи, тобто саме реформа стала приводом для перегляду моделі оплати праці вчителів, а не навпаки, як це було в Естонії).

Тепер естонські муніципальні школи фінансуються із місцевих бюджетів, але уряд виділяє їм певні суми із цільових субвенцій. Як платити директорам і педагогам — це клопіт місцевих органів влади. Але ключовою фігурою став директор, котрий визначає зарплату учителя.

За словами Анзорі Баркалая, зарплату зробили незалежною від кількості уроків або досвіду викладання. Та разом з тим рівень зарплати залежить від кваліфікації, складності викладання та предмету (наприклад, скільки предметів веде вчитель, чи керує гуртками тощо). Аби не було зловживань, уряд запровадив мінімальну національну зарплату вчителів. І зараз це 1315 євро.

«Але в нас є фактори, які заважали реформі. Спочатку дали вчителям багато свободи щодо вибору свого навантаження, а в 2010—2013 роках почали регулювати це, — зазначав естонський експерт. — Інший фактор — нам бракує учителів, особливо з математики і природничих наук (в Україні ситуація аналогічна — Ред.). Політики зрозуміли, що рівень зарплати учителя не може бути нижчий від інших професіоналів в інших сферах. Бо як тоді хороших людей запросити у цю систему? Тому держава гарантує мінімум зарплати учителів, який намагаються тримати завжди на рівень вище, ніж середня зарплата в Естонії. І держава працює на оптимізацію усіх ресурсів. Не певен, що це спрацює в Україні. Вам треба шукати своє рішення».

РЕФОРМА ПОТРЕБУЄ ДОДАТКОВИХ КОШТІВ

Декілька порад для українських реформаторів експерти Естонії, Литви та Польщі описали у згаданому посібнику. Це дещо загальні рекомендації, котрі можуть стати стартом для дискусії із учителями та громадськістю. Так, реформа зарплати вчителів рідко проводиться самостійно, зазначають упорядники видання. Тобто «реформа зарплати вчителів супроводжує інші зміни умов праці вчителів, такі як нове регулювання навчального часу, нові форми педагогічного нагляду чи шкільної інспекції, змінені навчальні програми, нові форми професійного прогресу або підвищення кваліфікації, підвищення педагогічної автономії».

Реформа вимагає додаткових бюджетних коштів — без цього буде опір педагогів. «У Литві на кожному етапі реформи було необхідне додаткове виділення коштів з бюджету. У Польщі додаткові витрати на зарплату вчителів з національного бюджету були недооцінені, що призвело до політичної кризи», — ідеться у посібнику. Під кризою маються на увазі протести освітянських профспілок, роль яких у країні досить значима. Через це польську реформу системи оплати праці довелося призупиняти.

Як винагороджувати вчителя, якщо раптом скасувати існуючі надбавки та доплати? У Польщі спробували піти таким шляхом — відмовилися від такого показника, як досвід роботи, а замість нього створили систему процедур та умов для професійного росту. Тепер експерти кажуть — не спрацювало. І за приклад, як же треба, беруть Естонію, тобто модель, у якій головним є директор, котрий краще знає, як працюють його вчителі, і визначає на основі цього їхні зарплати.

І, мабуть, головна порада — відповідальне за реформу міністерство повинно бачити кінцеву мету, ціль цих змін. А також проводити ґрунтовні публічні дискусії «щодо позитивних та негативних наслідків змін в системі освіти, запроваджених разом із реформою зарплати вчителів», додають упорядники посібника.

Про важливість такої дискусії заявляють і в МОН, тільки питання — коли? Анастасія СОФІЄНКО, керівниця експертної групи з питань бюджетування Міносвіти, наголосила на важливості обговорення змін із освітянами та громадськістю. А також додала, що ліквідацію діючої системи оплати, тобто системи ставок, слід ретельно планувати. «Така ліквідація супроводжується складними процесами, тобто переходом до контрактних трудових відносин. І це має супроводжуватися підвищенням зарплати, разом з цим це не повинно бути єдиною нашою метою, — продовжила вона. — Треба пропрацювати ефективність відпрацювання бюджетних коштів, побудувати оплату праці вчителів на результатах їхньої діяльності, і це стане стимулом для професійного розвитку вчителів, стимулом здобувати такий професійний розвиток. Також треба чітко аргументувати суспільству користь нової системи оплати праці».

«РЕФОРМУВАННЯ ЗАРПЛАТИ ПОВ’ЯЗАНО З ОПТИМІЗАЦІЄЮ МЕРЕЖІ ШКІЛ»

Та біда в тому, що учителі-практики, директори та освітні експерти лише чули про існування «зарплатної групи», про її напрацювання ж — нічого не знають. Про це «Дню» зазначив освітній експерт Віктор ГРОМОВИЙ. За його словами, традиційно важливі зміни готуються «у підпіллі з теоретиками, які не знають психології вчительства, ні як «продати» нову ідею». «Лише «зарплатна реформа», звісно, мало що дасть. Усе має йти в комплексі, — продовжив він. — А такого бачення змін не було і немає. НУШ була піар-проєктом «попєрєдніков», тепер стало «п’ятим колесом до воза». Професійний стандарт вчителя намалювали як фантастичний документ. Нові стандарти неповної середньої школи гірші, ніж при Табачнику. Тоді був і особистісно-орієнтованій, і діяльнісний підходи, зараз зациклились на винятково на компетентнісному».

Тобто створюється ідеальна картинка, яку в реаліях втілити неможливо. Віктор Громовий нагадав, що вже понад 20 років намагається донести владі ідею, що треба відмовлятися від поурочної системи оплати праці. За його словами, на порталі «Освітня політика» певний період часу щомісяця проводилися круглі столи на цю тему. За їхніми результатами у Міносвіти надсилалися конкретні пропозиції, але їх не чули. «Змінювати систему оплату праці треба, але під таким кутом зору, що будемо оплачувати всю багатогранну роботу вчителя, а не поурочну роботу. Треба це робити крок за кроком спочатку як пілот у одному регіоні, а згодом поширити цей досвід на всю країну», — зазначав раніше Віктор Громовий.

На думку ж директора стрийської школи І ступеня №11 Сергія ЗАПІСОВА, зараз Міністерство освіти і науки намагається максимально перекласти всі проблеми на місцеві органи влади. «Зарплата прив’язана до формули освітньої субвенції, яка певною мірою недосконала. Я думаю, що питання реформування зарплати тісно переплітається з оптимізацією мережі шкіл. Спочатку проведуть оптимізацію, приведуть мережу закладів освіти до фінансових можливостей громади, а потім будуть реформувати заробітну плату освітян. Місцеві органи влади й так дофінансовують освіту, адже дошкільна та позашкільна — на місцевому бюджеті, а можливості місцевого бюджету небезмежні, — пояснює директор. — Крім цього, у місцевих рад є ще низка зон відповідальності в освіті: ремонтні роботи, харчування учнів 1-4 класів та пільгових категорій, оплата енергоносіїв, виділення коштів на виконання різного роду приписів тощо. Не думаю, що збільшення повноважень місцевих органів влади щось кардинально змінить, тим більше в кращу сторону. Фінансування освітніх потреб й так займає значну питому частку в бюджетах територіальних громад. «Вішати» ще й часткову оплату праці? Думаю, такий варіант недоречний».

Сергій Запісов зауважує, що центральні органи влади якось забагато втручаються в освіту: «А фінансування кожного року зменшується та обмежується. Для прикладу, субвенція по НУШ «зависла», тобто на 1 вересня у школах не буде нових парт, дидактичних матеріалів, комп’ютерної техніки. Причина банальна: допустили помилку аж на 400 гривень у розподілі. Думаю, що заробітна плата не є аж надто вирішальною в поліпшенні якості навчання. Звичайно, ми б хотіли, щоб нашу працю адекватно оцінювали, але педагоги в переважній більшості фанати своєї професії, тому працюватимуть у будь-якому випадку. Зрештою, поживемо — побачимо!».

Тож якою буде кінцева мета «зарплатної реформи» за версією Міносвіти — наразі загадка. Але ясно одне, гарна зарплата —  це і якість навчання у школах, і наявність мотивованих та професійних учителів.