Як повернути заробітчан додому?

Протягом останніх десятиліть Україна посідає перші місця у світі за кількістю емігрантів. Загалом на території інших держав нараховується 8,2 млн. осіб українського походження. Значними темпами зростає тимчасова трудова та освітня міграція, яка часто трансформується у постійну (переселенську). Точної інформації щодо кількості тимчасових трудових мігрантів з України у світі поки немає, однак поширеними є оцінки від трьох до п’яти мільйонів. Обмежувальні заходи, які застосувала більшість держав з метою протидії поширенню пандемії коронавірусної хвороби, значною мірою вплинули на інтенсивність, перебіг та напрямки міграційних процесів у світі, однак не зупинили їх. Для України і на сьогодні актуальною залишається проблема міграційних втрат та необхідності збереження людського потенціалу.

ЩО ЗМУШУЄ УКРАЇНЦІВ ПОКИДАТИ РІДНІ ДОМІВКИ

Щоб з’ясувати основні причини зовнішньої міграції населення та віднайти можливості його повернення, працівники відділу проблем соціально-гуманітарного розвитку регіонів Державної установи «Інститут регіональних досліджень імені М. І. Долішнього НАН України» у березні-квітні 2020 року провели опитування мігрантів – вихідців з Карпатського регіону України.

Результати дослідження показали, що основною причиною зовнішньої міграції традиційно залишається низький рівень оплати праці. На нього вказало 42% опитаних. Другий ранг розділили між собою дещо загальні і не зовсім економічні чинники, а саме: «бажання забезпечити гідний рівень життя своїм дітям» та «бажання повністю змінити своє життя». Відсоток спостережень, які набрали ці варіанти, виявився удвічі меншим від попереднього і становив 18,4%. Третю рангову позицію (з незначним відривом – у 0,6 відсоткових пункти) зайняв чинник, пов'язаний з проблемами функціонування національного ринку праці. Зокрема, йдеться про відсутність роботи, безробіття, на що вказало 17,8% опитаних.

Позитивною ознакою розвитку мотиваційної сфери мігрантів у контексті формування інформаційного суспільства є вагомість такого мотиву, як «прагнення набути нові знання, вміння, трудовий і життєвий досвід» (16,6%). Наступним за важливістю, хоч і з незначним відривом, слідує соціальний чинник, пов’язаний з возз’єднанням чи створенням сім’ї за кордоном. Шосту рангову позицію розділили професійні та соціально-економічні мотиви. Йдеться про низьку можливість професійної реалізації, погані умови праці та економічну кризу, нестабільність і корупцію в країні. Сприятливі обставини, добрі можливості для виїзду, навчання чи працевлаштування стали причиною виїзду для 12,3% респондентів, а бажання здобути освіту за кордоном – для кожного десятого учасника опитування. На решту 11 варіантів відповіді вибір респондентів розпорошився в межах від 7% («мрія зробити кар’єру, самореалізуватися за кордоном») до 0,6% («необхідність обстеження чи лікування за кордоном», «погана екологія»).

Отже, результати опитування дозволили виокремити п’ять основних мотивів виїзду українців за кордон:

• Низький рівень оплати праці;

• Бажання забезпечити гідний рівень життя своїм дітям (у т.ч. оплата їхнього навчання);

• Бажання повністю змінити своє життя;

• Відсутність роботи, безробіття;

• Прагнення набути нові знання, вміння, трудовий і життєвий досвід.

БІЛЬШІСТЬ МІГРАНТІВ НЕ БАЖАЄ ВКЛАДАТИ СВОЇ КОШТИ В УКРАЇНІ

Результати опитування показали, що більшу частину зароблених за кордоном коштів мігранти витрачають у країні свого перебування. Лише кожен п’ятий витрачає менше від 20% зароблених коштів і ще 16% – менше від половини цих коштів (30-50%). Приблизно однакова кількість мігрантів, що становить по 24% і 23%, витрачають 50-70% та 80-90% за кордоном. Частка осіб, котрі витрачають усі гроші у країні свого перебування, становить 18%.

Решта зароблених за кордоном грошей, які не витрачаються у країні перебування мігранта, здебільшого йдуть на задоволення щоденних потреб родини (50,3% відповідей) та проживання мігранта під час перебування в Україні (32,5%). Крім того, поширеними способами використання грошей на батьківщині є: придбання товарів довготривалого використання; накопичення заощаджень; ремонт, реконструкція житла. Водночас майже чверть учасників обстеження зазначили, що не здійснюють грошових переказів в Україну, а ще 7% не заробляють грошей за кордоном (перебувають у декретній відпустці чи вчаться).

На питання «Чи хотіли б Ви розпочати власну справу в Україні?» відповіді респондентів розділились майже навпіл на позитивні та негативні:

• Ні (19% опитаних);

• Швидше ні, ніж так (32,5%);

• Швидше так, ніж ні (28%);

• Так (18%).

Лише 2,5% опитаних мігрантів уже займається підприємницькою діяльністю в Україні.

Загалом результати дослідження виявили низьку готовність мігрантів вкладати зароблені кошти в Україні. Так, більше від третини учасників дослідження зазначила, що не має достатньо коштів, а кожен четвертий – не має бажання цього робити. Лише 4% респондентів вже вкладає свої кошти в Україні.

«НЕ БАЧУ НІЯКИХ ПЕРСПЕКТИВ»

Для з’ясування планів мігрантів на найближчу перспективу їм було поставлено запитання: «Чи є у Вас наміри повернутися в Україну у найближчі п’ять років?». Найбільш поширеними відповідями на це запитання стали такі:

• Хотів би повернутись, але не бачу для себе в Україні ніяких перспектив (31% опитаних мігрантів);

• Не маю таких намірів. Однозначно не повернусь в Україну (16%);

• Виникають думки щодо повернення, але ще не визначився (12%).

Кожен десятий мігрант має намір повернутись, але не найближчим часом. Вирішили повернутись на батьківщину найближчим часом лише близько 4 % респондентів. І ще така ж кількість мігрантів повернеться після закінчення навчання, стажування чи проєкту. Частка осіб, котрі мешкають в Україні, але час від часу їздять на заробітки за кордон, становить майже 17%. Ще 6% часто їздить в Україну і деякий час там мешкає.

Отже, частка мігрантів, котрі однозначно вирішили повернутися в Україну, є досить малою. За таких умов важливо з’ясувати, які ж обставини могли б спонукати мігрантів до повернення. Результати обстеження показали, що основними такими чинниками могли би стати високий рівень оплати праці та покращення економічної ситуації в Україні. Сумарно на них вказала більшість учасників опитування (92,6%).

Третю рангову позицію зайняли сімейні обставини (18%). З незначним відривом четвертий ранг розділили такі фактори, як: гарантована можливість знайти роботу та припинення війни (по 17,4%). Досягнення пенсійного віку і можливість отримання в Україні пенсії,  заробленої за кордоном, є вагомим стимулом для повернення для 15% респондентів. Кожен десятий учасник дослідження зазначив, що за жодних обставин не повернеться в Україну. Частка осіб, котрі мешкають в Україні, становить 8%. Решта варіантів відповіді отримали незначну кількість вибору: від 1,2% (можливість отримати безкоштовну освіту в Україні) до 6,8% (втрата роботи у країні перебування).

Проблема значних міграційних втрат людського потенціалу України, і Карпатського регіону зокрема, актуалізує необхідність вивчення не лише планів мігрантів, пов’язаних з їхнім особистим майбутнім, а й з майбутнім їхніх дітей. Тому у процесі дослідження було поставлено запитання, чи хотіли б його учасники, щоб їхні діти поїхали за кордон. Результати опитування показали, що майже у чверті респондентів діти вже проживають за кордоном. Більше від десятої частини мігрантів висловили бажання, щоб їхні діти поїхали за кордон для постійного проживання. А трохи менше за 10% – для навчання чи стажування. Лише 6% респондентів не хотіли б, щоб їхні діти їхали за кордон за жодних умов, а 5,6% – щоб робили це з туристичною, пізнавальною метою. Зовсім мізерна кількість мігрантів бажали б своїм дітям тимчасових чи тривалих заробітків за кордоном.

Отже, у Карпатському регіоні, як і в Україні загалом, гостро стоїть проблема міграційних втрат людського потенціалу. Підставою для такого висновку слугують результати соціологічного дослідження, які показали, що участь у міграційних процесах беруть здебільшого високоосвічені, активні особи найбільш продуктивного віку. Ситуація ускладнюється тим, що мігранти не виявляють бажання повертатися на батьківщину. Більше того, вони хотіли б, щоб їхні діти навчалися і проживали за кордоном, а у значної частини діти вже мешкають за кордоном. Тобто трудова й освітня міграція населення Карпатського регіону України має в основному незворотній характер. За відсутності дієвої міграційної політики така ситуація становить загрозу демографічній та соціально-економічній безпеці регіону та держави загалом.

Ольга РИНДЗАК, доктор економічних наук, старший науковий співробітник ДУ «Інститут регіональних досліджень імені М.І. Долішнього НАН України»

ДОВІДКА:

Соціологічне дослідження проводилось працівниками відділу проблем соціально-гуманітарного розвитку регіонів Державної установи «Інститут регіональних досліджень імені М. І. Долішнього НАН України» березні-квітні 2020 року.

Мета дослідження: визначення найбільш гострих проблем організації життя та праці мігрантів, а також виявлення можливостей співпраці українського співтовариства зі співвітчизниками.

Метод: опитування шляхом самозаповнення анкет. Онлайнову анкету було поширено через соціальні мережі та сучасні засоби комунікації серед повнолітніх мігрантів.

Цільова група: повнолітні мігранти –– вихідці із Карпатського регіону України (Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська та Чернівецька області), які виїхали за кордон на заробітки, навчання чи постійне проживання.

Опитано: 163 мігранти, з яких 55,2% –– жінки і 44,8% –– чоловіки. Більшість опитаних репрезентували молоді люди віком до 30 років  (37,5%) і 31––45 років (50,8%); частка осіб середнього віку (46––60 років) становила 6,8%, літнього віку –– 4,9%. Середній вік респондентів дорівнював 35 років.

Країнами основного перебування більшості опитаних (70 %) є Польща, США, Франція, Німеччина, Чехія та Італія. Загалом було отримано відповіді з 21 країни світу. Прицьому лише 17,2% респондентів не мають офіційного статусу у країні теперішнього перебування. Половина мігрантів мають дозвіл на проживання та роботу, кожен десятий – тимчасову реєстрацію. Частка осіб, котрі мають громадянство за кордоном, становить 14,7%.