Як повернути заробітчан додому?

Трудова та освітня міграція в Карпатському регіоні має вже незворотний характер

Протягом останніх десятиліть Україна посідає перші місця у світі за кількістю емігрантів. Загалом на території інших держав налічується 8,2 млн осіб українського походження. Значними темпами зростає тимчасова трудова та освітня міграція, яка часто трансформується в постійну (переселенську). Точної інформації щодо кількості тимчасових трудових мігрантів із України у світі поки немає, однак поширеними є оцінки від трьох до п’яти мільйонів. Обмежувальні заходи, які застосувала більшість держав задля протидії поширенню пандемії коронавірусної хвороби, значною мірою вплинули на інтенсивність, перебіг і напрямки міграційних процесів у світі, однак не зупинили їх. Для України й на сьогодні актуальною залишається проблема міграційних втрат та необхідності збереження людського потенціалу.

ЩО ЗМУШУЄ УКРАЇНЦІВ ПОКИДАТИ РІДНІ ДОМІВКИ

Щоб з’ясувати основні причини зовнішньої міграції населення й віднайти можливості його повернення, працівники відділу проблем соціально-гуманітарного розвитку регіонів Державної установи «Інститут регіональних досліджень імені М. І. Долішнього НАН України» упродовж березня-квітня 2020 року провели опитування мігрантів — вихідців із Карпатського регіону України.

Результати дослідження показали, що основною причиною зовнішньої міграції традиційно залишається низький рівень оплати праці. На нього вказало 42% опитаних. На другому місці виявилися дещо загальні й не зовсім економічні чинники, а саме: «бажання забезпечити гідний рівень життя своїм дітям» і «бажання повністю змінити своє життя». Відсоток спостережень, які набрали ці варіанти, виявився удвічі меншим від попереднього і склав 18,4%. Третю рангову позицію (з незначним відривом — у 0,6 відсоткових пункту) зайняв чинник, пов’язаний з проблемами функціонування національного ринку праці. Зокрема, йдеться про відсутність роботи, безробіття, на що вказало 17,8% опитаних.

Позитивною ознакою розвитку мотиваційної сфери мігрантів у контексті формування інформаційного суспільства є вагомість такого мотиву, як «потяг до нових знань, бажання набути нових умінь і навичок, трудового й життєвого досвіду» (16,6%). Наступним за важливістю, хоч і з незначним відривом, виявився соціальний чинник, пов’язаний з возз’єднанням чи створенням сім’ї за кордоном. Шосту рангову позицію поділили професійні та соціально-економічні мотиви. Йдеться про низьку можливість професійної реалізації, погані умови праці, економічну кризу, нестабільність та корупцію в країні. Сприятливі обставини, добрі можливості для виїзду, навчання чи працевлаштування стали причиною виїзду для 12,3% респондентів, а бажання здобути освіту за кордоном — для кожного десятого учасника опитування. На решту 11 варіантів відповіді вибір респондентів розпорошився в межах від 7% («мрія зробити кар’єру, самореалізуватися за кордоном») до 0,6% («необхідність обстеження чи лікування за кордоном», «погана екологія»).

Отже, результати опитування дають можливість виокремити п’ять основних мотивів виїзду українців за кордон:

• низький рівень оплати праці;

• бажання забезпечити гідний рівень життя своїм дітям (зокрема оплата їхнього навчання);

• бажання повністю змінити своє життя;

• відсутність роботи, безробіття;

• потяг до нових знань, бажання набути нових умінь і навичок, трудового й життєвого досвіду.

БІЛЬШІСТЬ МІГРАНТІВ НЕ БАЖАЄ ВКЛАДАТИ СВОЇ КОШТИ В УКРАЇНІ

Результати опитування також засвідчили, що більшу частину зароблених за кордоном коштів мігранти витрачають у країні свого перебування. Лише кожен п’ятий витрачає менше від 20% зароблених коштів і ще 16% — менше від половини цих коштів (30 — 50%). Приблизно однакова кількість мігрантів, що становить по 24% і 23%, витрачають 50 — 70% та 80 — 90% за кордоном. Частка осіб, котрі витрачають усі гроші в країні свого перебування, становить 18%.

Решта зароблених за кордоном грошей, які не витрачаються в країні перебування мігранта, здебільшого йдуть на задоволення щоденних сімейних потреб (50,3% відповідей) та проживання мігранта під час перебування в Україні (32,5%). Крім того, поширеними способами використання грошей на батьківщині є: придбання товарів довготривалого використання; накопичення заощаджень; ремонт, реконструкція житла. Водночас майже чверть учасників обстеження зазначили, що не здійснюють грошових переказів в Україну, а ще 7% не заробляють грошей за кордоном (перебувають у декретній відпустці чи навчаються).

На запитання «Чи хотіли б ви розпочати власну справу в Україні?» відповіді респондентів розділились майже навпіл на позитивні та негативні:

• Ні (19% опитаних).

• Швидше ні, ніж так (32,5%).

• Швидше так, ніж ні (28%).

• Так (18%).

Лише 2,5% опитаних мігрантів уже займається підприємницькою діяльністю в Україні.

Загалом результати дослідження виявили низьку готовність мігрантів вкладати зароблені кошти в Україні. Так, більше ніж треть учасників дослідження зазначили, що не мають досить коштів, а кожен четвертий — не має бажання цього робити. Лише 4% респондентів уже вкладають свої кошти в Україні.

«НЕ БАЧУ НІЯКИХ ПЕРСПЕКТИВ»

Для з’ясування планів мігрантів на найближчу перспективу їм було поставлено запитання: «Чи є у вас наміри повернутися в Україну протягом найближчих п’яти років?». Найбільш поширені відповіді на це запитання такі:

• Хотів би повернутись, але не бачу для себе в Україні ніяких перспектив (31% опитаних мігрантів).

• Не маю таких намірів. Однозначно не повернусь в Україну (16%).

• Виникають думки щодо повернення, але ще не визначився (12%).

Кожен десятий мігрант має намір повернутися, але не найближчим часом. Виявляють таку готовність лише близько 4% респондентів. І ще стільки ж мігрантів мають намір повернутися після закінчення навчання, стажування чи проєкту. Частка осіб, котрі мешкають в Україні, але час від часу їздять на заробітки за кордон, становить майже 17%. Ще 6% часто їздить в Україну і деякий час там мешкає. Отже, частка мігрантів, котрі однозначно вирішили повернутися в Україну, є досить малою. За таких умов важливо з’ясувати, які ж обставини могли б спонукати мігрантів до повернення. Результати обстеження показали, що основними такими чинниками могли би стати високий рівень оплати праці та покращення економічної ситуації в Україні. Сумарно на них вказала більшість учасників опитування (92,6%).

Третю рангову позицію зайняли сімейні обставини (18%). З незначним відривом четвертий ранг розділили такі фактори, як: гарантована можливість знайти роботу і припинення війни (по 17,4%). Досягнення пенсійного віку і можливість отримання в Україні пенсії, заробленої за кордоном, є вагомим стимулом для повернення 15% респондентів. Кожен десятий учасник дослідження зазначив, що за жодних обставин не повернеться в Україну. Частка осіб, котрі мешкають в Україні, становить 8%. Решта варіантів відповіді отримали незначну кількість вибору — від 1,2% (можливість здобути безоплатну освіту в Україні) до 6,8% (втрата роботи у країні перебування).

Проблема значних міграційних втрат людського потенціалу України, і Карпатського регіону зокрема, актуалізує необхідність аналізу не лише планів мігрантів, пов’язаних з їхнім особистим майбутнім, а й з майбутнім їхніх дітей. Тому в процесі дослідження було поставлено запитання: чи хотіли б його учасники, щоб їхні діти виїхали за кордон. Результати опитування засвідчили, що майже у чверті респондентів діти вже проживають за кордоном. Більше ніж десята частина мігрантів висловили бажання, щоб їхні діти виїхали за кордон для постійного проживання. А трохи менше, ніж 10%, — поїхали на навчання чи стажування. Лише 6% респондентів не хотіли б, щоби їхні діти їхали за кордон за жодних умов, а 5,6% — щоб робили це з туристичною, пізнавальною метою. Зовсім мізерна кількість мігрантів бажають своїм дітям тимчасових чи тривалих заробітків за кордоном.

Отже, в Карпатському регіоні, як і в Україні загалом, гостро стоїть проблема міграційних втрат людського потенціалу. Підставою для такого висновку можна вважати результати соціологічного дослідження, які показали, що участь у міграційних процесах беруть здебільшого високоосвічені, активні особи найбільш продуктивного віку. Ситуація ускладнюється тим, що мігранти не виявляють бажання повертатися на батьківщину. Більше того, вони хотіли б, щоби їхні діти навчалися і проживали за кордоном, а у значної частини діти вже мешкають за кордоном. Тобто трудова й освітня міграція населення Карпатського регіону України має в основному незворотний характер. За відсутності дієвої міграційної політики така ситуація становить загрозу демографічній та соціально-економічній безпеці регіону та держави загалом.


ДОВІДКА

Соціологічне дослідження проведено працівниками відділу проблем соціально-гуманітарного розвитку регіонів Державної установи «Інститут регіональних досліджень імені М. І. Долішнього НАН України» упродовж березня-квітня 2020 року.

Мета дослідження: визначення найбільш гострих проблем організації життя і праці мігрантів, а також виявлення можливостей співпраці українського співтовариства зі співвітчизниками.

Метод: опитування шляхом самозаповнення анкет. Онлайн-анкету було поширено через соціальні мережі та сучасні засоби комунікації серед повнолітніх мігрантів.

Цільова група: повнолітні мігранти — вихідці із Карпатського регіону України (Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська та Чернівецька області), які виїхали за кордон на заробітки, навчання чи постійне проживання.

Опитано: 163 мігранти, із яких 55,2% — жінки і 44,8% — чоловіки. Більшість опитаних представляють молоді люди віком до 30 років (37,5%) і 31 — 45 років (50,8%); частка осіб середнього віку (46 — 60 років) склала 6,8%, літнього віку — 4,9%. Середній вік респондентів — 35 років.

Країнами основного перебування більшості опитаних (70%) є Польща, США, Франція, Німеччина, Чехія та Італія. Загалом було отримано відповіді із 21 країни світу. При цьому лише 17,2% респондентів не мають офіційного статусу в країні теперішнього перебування. Половина мігрантів мають дозвіл на проживання і роботу, кожен десятий — тимчасову реєстрацію. Частка осіб, котрі мають громадянство за кордоном, становить 14,7%.

Як повернути заробітчан додому?

Як повернути заробітчан додому?

Трудова та освітня міграція в Карпатському регіоні має вже незворотний характер

Протягом останніх десятиліть Україна посідає перші місця у світі за кількістю емігрантів. Загалом на території інших держав налічується 8,2 млн осіб українського походження. Значними темпами зростає тимчасова трудова та освітня міграція, яка часто трансформується в постійну (переселенську). Точної інформації щодо кількості тимчасових трудових мігрантів із України у світі поки немає, однак поширеними є оцінки від трьох до п’яти мільйонів. Обмежувальні заходи, які застосувала більшість держав задля протидії поширенню пандемії коронавірусної хвороби, значною мірою вплинули на інтенсивність, перебіг і напрямки міграційних процесів у світі, однак не зупинили їх. Для України й на сьогодні актуальною залишається проблема міграційних втрат та необхідності збереження людського потенціалу.

ЩО ЗМУШУЄ УКРАЇНЦІВ ПОКИДАТИ РІДНІ ДОМІВКИ

Щоб з’ясувати основні причини зовнішньої міграції населення й віднайти можливості його повернення, працівники відділу проблем соціально-гуманітарного розвитку регіонів Державної установи «Інститут регіональних досліджень імені М. І. Долішнього НАН України» упродовж березня-квітня 2020 року провели опитування мігрантів — вихідців із Карпатського регіону України.

Результати дослідження показали, що основною причиною зовнішньої міграції традиційно залишається низький рівень оплати праці. На нього вказало 42% опитаних. На другому місці виявилися дещо загальні й не зовсім економічні чинники, а саме: «бажання забезпечити гідний рівень життя своїм дітям» і «бажання повністю змінити своє життя». Відсоток спостережень, які набрали ці варіанти, виявився удвічі меншим від попереднього і склав 18,4%. Третю рангову позицію (з незначним відривом — у 0,6 відсоткових пункту) зайняв чинник, пов’язаний з проблемами функціонування національного ринку праці. Зокрема, йдеться про відсутність роботи, безробіття, на що вказало 17,8% опитаних.

Позитивною ознакою розвитку мотиваційної сфери мігрантів у контексті формування інформаційного суспільства є вагомість такого мотиву, як «потяг до нових знань, бажання набути нових умінь і навичок, трудового й життєвого досвіду» (16,6%). Наступним за важливістю, хоч і з незначним відривом, виявився соціальний чинник, пов’язаний з возз’єднанням чи створенням сім’ї за кордоном. Шосту рангову позицію поділили професійні та соціально-економічні мотиви. Йдеться про низьку можливість професійної реалізації, погані умови праці, економічну кризу, нестабільність та корупцію в країні. Сприятливі обставини, добрі можливості для виїзду, навчання чи працевлаштування стали причиною виїзду для 12,3% респондентів, а бажання здобути освіту за кордоном — для кожного десятого учасника опитування. На решту 11 варіантів відповіді вибір респондентів розпорошився в межах від 7% («мрія зробити кар’єру, самореалізуватися за кордоном») до 0,6% («необхідність обстеження чи лікування за кордоном», «погана екологія»).

Отже, результати опитування дають можливість виокремити п’ять основних мотивів виїзду українців за кордон:

• низький рівень оплати праці;

• бажання забезпечити гідний рівень життя своїм дітям (зокрема оплата їхнього навчання);

• бажання повністю змінити своє життя;

• відсутність роботи, безробіття;

• потяг до нових знань, бажання набути нових умінь і навичок, трудового й життєвого досвіду.

БІЛЬШІСТЬ МІГРАНТІВ НЕ БАЖАЄ ВКЛАДАТИ СВОЇ КОШТИ В УКРАЇНІ

Результати опитування також засвідчили, що більшу частину зароблених за кордоном коштів мігранти витрачають у країні свого перебування. Лише кожен п’ятий витрачає менше від 20% зароблених коштів і ще 16% — менше від половини цих коштів (30 — 50%). Приблизно однакова кількість мігрантів, що становить по 24% і 23%, витрачають 50 — 70% та 80 — 90% за кордоном. Частка осіб, котрі витрачають усі гроші в країні свого перебування, становить 18%.

Решта зароблених за кордоном грошей, які не витрачаються в країні перебування мігранта, здебільшого йдуть на задоволення щоденних сімейних потреб (50,3% відповідей) та проживання мігранта під час перебування в Україні (32,5%). Крім того, поширеними способами використання грошей на батьківщині є: придбання товарів довготривалого використання; накопичення заощаджень; ремонт, реконструкція житла. Водночас майже чверть учасників обстеження зазначили, що не здійснюють грошових переказів в Україну, а ще 7% не заробляють грошей за кордоном (перебувають у декретній відпустці чи навчаються).

На запитання «Чи хотіли б ви розпочати власну справу в Україні?» відповіді респондентів розділились майже навпіл на позитивні та негативні:

• Ні (19% опитаних).

• Швидше ні, ніж так (32,5%).

• Швидше так, ніж ні (28%).

• Так (18%).

Лише 2,5% опитаних мігрантів уже займається підприємницькою діяльністю в Україні.

Загалом результати дослідження виявили низьку готовність мігрантів вкладати зароблені кошти в Україні. Так, більше ніж треть учасників дослідження зазначили, що не мають досить коштів, а кожен четвертий — не має бажання цього робити. Лише 4% респондентів уже вкладають свої кошти в Україні.

«НЕ БАЧУ НІЯКИХ ПЕРСПЕКТИВ»

Для з’ясування планів мігрантів на найближчу перспективу їм було поставлено запитання: «Чи є у вас наміри повернутися в Україну протягом найближчих п’яти років?». Найбільш поширені відповіді на це запитання такі:

• Хотів би повернутись, але не бачу для себе в Україні ніяких перспектив (31% опитаних мігрантів).

• Не маю таких намірів. Однозначно не повернусь в Україну (16%).

• Виникають думки щодо повернення, але ще не визначився (12%).

Кожен десятий мігрант має намір повернутися, але не найближчим часом. Виявляють таку готовність лише близько 4% респондентів. І ще стільки ж мігрантів мають намір повернутися після закінчення навчання, стажування чи проєкту. Частка осіб, котрі мешкають в Україні, але час від часу їздять на заробітки за кордон, становить майже 17%. Ще 6% часто їздить в Україну і деякий час там мешкає. Отже, частка мігрантів, котрі однозначно вирішили повернутися в Україну, є досить малою. За таких умов важливо з’ясувати, які ж обставини могли б спонукати мігрантів до повернення. Результати обстеження показали, що основними такими чинниками могли би стати високий рівень оплати праці та покращення економічної ситуації в Україні. Сумарно на них вказала більшість учасників опитування (92,6%).

Третю рангову позицію зайняли сімейні обставини (18%). З незначним відривом четвертий ранг розділили такі фактори, як: гарантована можливість знайти роботу і припинення війни (по 17,4%). Досягнення пенсійного віку і можливість отримання в Україні пенсії, заробленої за кордоном, є вагомим стимулом для повернення 15% респондентів. Кожен десятий учасник дослідження зазначив, що за жодних обставин не повернеться в Україну. Частка осіб, котрі мешкають в Україні, становить 8%. Решта варіантів відповіді отримали незначну кількість вибору — від 1,2% (можливість здобути безоплатну освіту в Україні) до 6,8% (втрата роботи у країні перебування).

Проблема значних міграційних втрат людського потенціалу України, і Карпатського регіону зокрема, актуалізує необхідність аналізу не лише планів мігрантів, пов’язаних з їхнім особистим майбутнім, а й з майбутнім їхніх дітей. Тому в процесі дослідження було поставлено запитання: чи хотіли б його учасники, щоб їхні діти виїхали за кордон. Результати опитування засвідчили, що майже у чверті респондентів діти вже проживають за кордоном. Більше ніж десята частина мігрантів висловили бажання, щоб їхні діти виїхали за кордон для постійного проживання. А трохи менше, ніж 10%, — поїхали на навчання чи стажування. Лише 6% респондентів не хотіли б, щоби їхні діти їхали за кордон за жодних умов, а 5,6% — щоб робили це з туристичною, пізнавальною метою. Зовсім мізерна кількість мігрантів бажають своїм дітям тимчасових чи тривалих заробітків за кордоном.

Отже, в Карпатському регіоні, як і в Україні загалом, гостро стоїть проблема міграційних втрат людського потенціалу. Підставою для такого висновку можна вважати результати соціологічного дослідження, які показали, що участь у міграційних процесах беруть здебільшого високоосвічені, активні особи найбільш продуктивного віку. Ситуація ускладнюється тим, що мігранти не виявляють бажання повертатися на батьківщину. Більше того, вони хотіли б, щоби їхні діти навчалися і проживали за кордоном, а у значної частини діти вже мешкають за кордоном. Тобто трудова й освітня міграція населення Карпатського регіону України має в основному незворотний характер. За відсутності дієвої міграційної політики така ситуація становить загрозу демографічній та соціально-економічній безпеці регіону та держави загалом.


ДОВІДКА

Соціологічне дослідження проведено працівниками відділу проблем соціально-гуманітарного розвитку регіонів Державної установи «Інститут регіональних досліджень імені М. І. Долішнього НАН України» упродовж березня-квітня 2020 року.

Мета дослідження: визначення найбільш гострих проблем організації життя і праці мігрантів, а також виявлення можливостей співпраці українського співтовариства зі співвітчизниками.

Метод: опитування шляхом самозаповнення анкет. Онлайн-анкету було поширено через соціальні мережі та сучасні засоби комунікації серед повнолітніх мігрантів.

Цільова група: повнолітні мігранти — вихідці із Карпатського регіону України (Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська та Чернівецька області), які виїхали за кордон на заробітки, навчання чи постійне проживання.

Опитано: 163 мігранти, із яких 55,2% — жінки і 44,8% — чоловіки. Більшість опитаних представляють молоді люди віком до 30 років (37,5%) і 31 — 45 років (50,8%); частка осіб середнього віку (46 — 60 років) склала 6,8%, літнього віку — 4,9%. Середній вік респондентів — 35 років.

Країнами основного перебування більшості опитаних (70%) є Польща, США, Франція, Німеччина, Чехія та Італія. Загалом було отримано відповіді із 21 країни світу. При цьому лише 17,2% респондентів не мають офіційного статусу в країні теперішнього перебування. Половина мігрантів мають дозвіл на проживання і роботу, кожен десятий — тимчасову реєстрацію. Частка осіб, котрі мають громадянство за кордоном, становить 14,7%.