Як громади керують освітою

За дослідженням КМІС, для успішних змін на місцях виступають перешкодою бюрократизм, брак знань та недовіра населення

Залишати сільську школу на десяток учнів чи організувати довезення школярів до опорного закладу? На базі яких шкіл варто створювати ліцеї, а де апробовувати нові програми старшої (профільної) школи, які готує зараз Міносвіти? Як бути з учителями — розширювати штат чи, навпаки, скорочувати, звідки взяти додаткові кошти на пожежну безпеку або нові харчоблоки?

Це лише невеликий перелік питань, за які тепер болить голова не в уряду, Міносвіти чи обласних освітніх департаментів, а винятково у громад. Реформа децентралізації розмежувала повноваження у сфері освіти між центральними органами виконавчої влади (ЦОВВ) та органами місцевого самоврядування (ОМС). І тепер громади мають значно більше можливостей та обов’язків, ніж раніше. Нагадаємо, після місцевих виборів 2020 року процес об’єднання територіальних громад в Україні завершився. Тепер маємо 1439 громад, які відповідають за розвиток освіти на місцях.

Чи все вдається виконувати самотужки, яким чином реформа впливає на зміни в освіті, зокрема на її якість, чи задоволені змінами управлінці, вчителі, учні та батьки — відповіді на ці питання шукали експерти в ході всеукраїнського соціологічного дослідження «Децентралізація управління освітою в Україні». Над ним рік працювали Київський міжнародний інститут соціології та швейцарсько-український проєкт DECIDE. Під час дослідження було опитано понад 6,5 тисяч респондентів. Основні питання стосувалися наявності стратегічного планування в ОТГ у сфері освіти й у цілому, системи моніторингу цих стратегічних планів, наявності критеріїв, за якими визначається якість управління освітою тощо. Реформа харчування, пожежної безпеки, зміна кадрів — усе це також обговорювалося в дослідженні. У ньому опитували освітян, державних службовців, мешканців громад, директорів закладів освіти, педагогів, учнів та батьків.

«Управління дошкільної, шкільної та позашкільної освіти були передані саме громадам. І переважна більшість рішень тепер приймається тут. Тож ОТГ сьогодні опановують нові для себе функції, і їм потрібна допомога. Коли кажемо про реформу, то маємо на увазі 30 тисяч закладів освіти, де навчаються чотири мільйони учнів і працюють понад 450 тисяч освітян. Тому так чи інакше ця реформа стосується кожного», — наголосила на важливості дослідження Валентина ПОЛТОРАК, менеджерка швейцарсько-українського проєкту DECIDE, заступниця голови ГО «ДОККУ».

«БРАКУЄ РОЗ’ЯСНЕНЬ ТА РОБОТИ З НАСЕЛЕННЯМ»

Наразі соціологи готують звіт за підсумками дослідження, який матиме понад сотню сторінок. Як зазначив Володимир ПАНІОТТО, генеральний директор Київського міжнародного інституту соціології, результатів отримали дуже багато, поки що готові поділитися кількома підсумками. «За нашими даними, реформа децентралізації виглядає як успішна, навіть більш успішна, ніж будь-які інші реформи в нашій країні, — продовжив він. —Дослідження про освіту досить ґрунтовне. Воно проводилося в усіх областях, але акцент був на чотири пілотних регіони. Одне із питань стосувалося наявності стратегічного документа розвитку освіти в громаді чи там, де працює респондент. Майже 50% казали, що він є, 23% — немає, і 30% про це нічого не знають. В ОДА понад 80% кажуть про наявність такого документа. На запитання, чи потрібен він, 58% управлінців ОДА відповіли, що так, 21% — ні, 17% мали середню оцінку. Щодо управлінців органів місцевого самоврядування, то 80% кажуть, що такий документ необхідний».

Соціологи цікавилися, чи розподілені зараз повноваження у сфері управління освітою у відповідних органах на місцевому та обласному рівнях. Так, 50% управлінців ЦОВВ та 62% фахівців із ОМС кажуть, що чіткий розподіл існує. Однак 38% управлінців кажуть, що існує дублювання повноважень органів влади. Важливим також вважають експерти питання щодо навчання управлінців, то як же їм працювати, керувати і приймати рішення за умов децентралізації освіти. В органах ЦОВВ таке навчання проходило лише 2% управлінців, в ОДА — 21%. Тобто більшість осіб, котрі відповідають за освітні зміни на місцях, не мають необхідних знань.

«Також ми зафіксували, що бюрократизація процесів нікуди не зникла. Треть респондентів у закладах освіти каже, що від 6 до 12 годин на тиждень витрачає на заповнення звітності, і ще треть витрачає п'ять годин на цю роботу. Інший індикатор — заповнення тієї самої інформації, але в різних звітах для різних органів влади. 79% управлінців ОДА мають справу з цим, 60% керівників закладів освіти та 50% учителів мали практику подання тієї самої інформації в різні органи. Тому більшість опитаних, не менше за 90%, підтримують перехід на електронний документообіг. Хоча серед цих 90% половина каже, що радше підтримує таке рішення, — ділиться результатами дослідження Антон ГРУШЕЦЬКИЙ, заступник директора КМІС. — Ми ставили питання, які є джерела фінансування модернізації освітньої структури. На першому місці — державні субвенції та місцевий бюджет, про інші джерела — фонди розвитку чи гранти — говорила абсолютна меншість. І тут виникає питання, чи досить цих двох джерел, чи треба стимулювати громади шукати інші варіанти отримання коштів».

Одне із питань дослідження — які саме перешкоди для формування оптимальної мережі закладів освіти. Так, 30% говорять про погані умови підвозу учнів; 28% нарікають на небажання громади оптимізувати заклади; 21% вважають перешкодою неготовність ОМС приймати рішення про оптимізацію мережі; 10% кажуть, що це через наповнення закладів, класів; на думку 16%, проблема в несприйнятті оптимізації мережі працівниками закладів освіти; на думку 10% — у застарілому матеріально-технічному забезпеченні закладів освіти; 5,4% скаржаться на нечітко виписані законодавчі акти, а ще 3,6% — на невирішене питання щодо створення ліцею. «Але всі ці питання, крім підвозу школярів, стосуються того, як це буде сприйматися громадою і населенням. Бо на слова про закриття чогось чи оптимізацію люди реагують, як бик на червону ганчірку, вочевидь, бракує роз’яснень та роботи з населенням», — вважає Антон Грушецький.

Наостанок соціологи розповіли про ще кілька цифр із дослідження, які мали би взяти до уваги управлінці всіх рівнів влади. 47% респондентів вважають, що місцева влада не є відкритою та прозорою у співпраці з населенням; 35% стверджують, що така відкритість є, решта не визначилися з відповідями. А без довіри підтримка будь-яких реформ буде ускладнюватися.

 

«ГОЛОВНА ФУНКЦІЯ ГРОМАД — ЩОБ ДІТИ БУЛИ КОНКУРЕНТНИМИ ПІСЛЯ ЗАКІНЧЕННЯ ШКОЛИ»

Презентацію дослідження слухали представники Мінрегіону, Міносвіти, профільних парламентських комітетів. І всі як один наголошували, що такі опитування надзвичайно важливі. Оскільки кожна громада по-своєму унікальна, має різні стартові позиції та різні ресурси, отримані соціологами відомості мають стати опорою для прийняття подальших рішень. Так, Олег ЄРЕСЬКО, очільник директорату дошкільної, шкільної, позашкільної та інклюзивної освіти Міністерства освіти і науки України, зазначив, що міністерство буде проводити наради з представниками ОДА — для обговорення результатів дослідження.

«Торік усі ОТГ опинилися в однакових умовах і з однаковими повноваженнями у сфері освіти, і з однаковою відповідальністю перед своїми жителями, — коментує дані дослідження В’ячеслав НЕГОДА, заступник міністра розвитку громад та територій України. — Варто розуміти, що зарплати освітянам ідуть із освітньої субвенції, а утримання закладів, формування самої мережі покладається на відповідальність ОМС. Незважаючи на такі оптимістичні результати дослідження, слід узяти до уваги, що це був перший рік для новоутворених громад, які не мали такого досвіду, а це майже 800 громад. Тому вони вчилися на ходу. Крім того, жителі громад зараз у стані очікування, що від змін, які відбулися в системі влади, буде краще. Ми побачили, що є величезна потреба щодо навчання працівників ЦОВВ, бо не всі розуміють, яким чином розмежовані повноваження, хоча в законах чітко виписано, хто чим має займатися. Але якщо хтось не знає, то цього потрібно навчити. Тому питання професіоналізації чиновників є дуже важливим, потрібно створити систему навчання для таких працівників. Турбує і те, що є проблема дублювання різних доручень з ЦОВВ. Нібито ми хочемо моніторити, як реформа відбувається на місцях, а внаслідок цього виходить навантаження на спеціаліста, який ці звіти готує».

Народна депутатка Наталія ПІПА вважає, що громади зараз мало обізнані з тим, навіщо здійснюється освітня реформа — зокрема, Нова українська школа переходить із початкового рівня у середній і старший. «Треба нарощувати обізнаність громад про значимість НУШ. Треба навчити вчителя, котрий звик вчити інакше, і для цього потрібно вкладати гроші в освітнє середовище, — зазначає вона. — Є проблема з тим, що в деяких селах є по кілька дітей, котрі ходять у школу, яка не опалюється, де один вчитель читає по кілька предметів, — то краще було б прокласти дорогу до цього села і запустити автобус, який возив би дітей до конкурентної школи. І є частина людей, котрі це розуміють, а є частина, яка це заперечує. І саме це показує згадане дослідження».

Тож усі долучені до презентації дослідження сходилися на думці, що отримані дані мають стати підставою для подальших прогнозів, оцінок ризиків, напрацювань спільних рішень, то як же підсилити освіту на місцях. Адже це не лише школи як приміщення — йдеться про господарські питання, підготовку вчителів, пожежну безпеку, якість харчування, підвезення тощо. Не менш важливий чинник, який також потрібно брати до уваги, що освіта забирає від 60% до 80% бюджету кожної громади. Тому часто управлінці на місцях справді стоять перед вибором, чи залишати їм школу в селі, на яку піде левова частка бюджету, чи закрити її й організувати шкільний автобус.

«Ми всі разом, проаналізувавши ситуацію, маємо вийти на якесь спільне бачення, якою хочемо бачити освіту, — резюмує Олександр КОРІННИЙ, голова Всеукраїнської асоціації ОТГ, голова Новоукраїнської територіальної громади. — Тому що сьогодні у багатьох старост така позиція: немає школи, то давайте не возити дітей, нехай навчаються в селі ці десятеро дітей, так буде простіше. У деяких голів громад взагалі немає підходу до того, як потрібно розвивати освіту. Це слід визнати. Адже в такому разі нефахівці обіймають посади, але не вдосконалюються, не дивляться, куди просувається освіта, і тоді система працює по-старому. Потрібно показувати їм успішні кейси, як працюють деякі громади. Дуже важливі питання, про які ми не говорили ніколи, — це харчування чи протипожежна безпека, які досить актуальні сьогодні. Сьогодні потрібно все це актуалізувати, готувати пропозиції, працювати з управлінцями і знаходити спільні речі, щоб рухатися разом до того, щоб освітня послуга ставала якіснішою. Бо це головна наша функція, щоб діти мали якісні знання і були конкурентними після закінчення школи. Ще одна проблема, що у сфері дошкілля і позашкілля громада залишається один на один. Той, хто закриває позашкілля через економію, згодом буде змушений відкривати поліцейські відділки для зменшення рівня злочинності. Тобто освіта — це така річ, яку необхідно аналізувати, прогнозувати і рухатися вперед разом».

Фактично зараз громади повинні мати у своєму порядку денному не лише буденні фінансово-організаційні проблеми, а й стратегічні плани. Потрібно визначатися, чи варто будувати зараз у певному селі школу, якщо за прогнозами демографів кількість дітей тут суттєво зменшується, або ж навпаки — де критично бракує нового закладу освіти? Питань багато. Але хто казав, що відповідальність — це легко?