МЕНЮ

Втрачені світи українських садиб

Вадим РИЖКОВ, «День», Дніпро, фото надано автором
10 жовтня, 2019 - 17:48
У Центральній міській бібліотеці Дніпра відбулася презентація унікальної книги

Робота над виданням «Садиби та долі. Дворянські гнізда Придніпров’я» тривала майже два десятиліття. «2000-го я брав участь у науковій конференції у Воронцовському палаці, яку було присвячено дворянським садибам у Росії. І тоді я подумав: а чому немає досліджень про українські садиби, що належали відомим людям, які мали неабиякий вплив на нашу історію та культуру?», — розповідає автор книги, відомий краєзнавець Микола ЧАБАН.

Одним із катеринославських поміщиків був зокрема Михайло Родзянко — голова Третьої та Четвертої Державної думи Росії, який народився в селі Попасному Новомосковського уїзду. Серед катеринославських дворян були відомі державні діячі та чиновники, військові та моряки, учені та педагоги, інженери та архітектори, підприємці та фотографи, меценати та колекціонери. Вони залишили в історії нашої країни досить помітний слід.

«1917 РОКУ НАРОД НЕ ПРОСТО ГРОМИВ ЦІ САДИБИ, ВІН ГРОМИВ ЇХ «ОСКАЖЕНІЛО»

На обкладинці нового видання — фотографія садиби в селі Котівка, яка належала катеринославському поміщику Георгію Алєксєєву — колекціонеру та приятелю історика Дмитра Яворницького. Зображення цієї садиби Микола Чабан, за його словами, вперше знайшов у дореволюційному журналі «Столиця та садиба», оскільки маєток генерала Алєксєєва привертав увагу своїми розкішними інтер’єрами, величезною бібліотекою, цінними колекціями старовини. Таких садиб на Катеринославщині було чимало — більшість з них були побудовані з цегли та черепиці, що само по собі є окремою темою.

Разом з фотографом та колекціонером кераміки Павлом Маменком Микола Чабан відвідав усі села, де до революції було розташовано дворянські садиби. На превеликий жаль, майже всі вони були зруйновані, коли більшовики закликали селян ділити поміщицьку землю та майно, а самі будинки було спалено. У вогні загинуло чимало українських культурних та історичних цінностей, оскільки садиби дуже часто належали нащадкам козацької старшини. Тут поколіннями зберігався старовинний одяг, козацька зброя, документи та інші раритети. За спогадами сучасників, 1917 року народ не просто громив ці садиби, він громив їх «оскаженіло», каже Микола Чабан.

До нас дійшли лише «крихти» з того, що колись було в цих садибах. Навіть зараз по сільських хатах ще можна інколи знайти чорнильницю, підсвічник, дзеркало або вішак з поміщицького будинку. Від самих будинків залишились у ґрунті лише поодинокі цеглини та черепиця, оскільки більшу частину цього добра було розтягнуто селянами, щоб скласти піч чи зробити льох. Павло Маменко та Микола Чабан знайшли багато подібних артефактів, більшість з яких було помічено літерами або монограмами, оскільки майже кожна велика поміщицька садиба мала свою цегельню. Так у селі Василівка на Самарі краєзнавці знайшли в землі цеглину з літерою «Н», що без сумніву вказувало на цегельню графа Ностіца, якому колись належав тут маєток. Дослідникам вдалося також знайти колишні господарчі будівлі і навіть псарню.

ШУКАТИ ДОВЕЛОСЯ ЛЕДЬ НЕ ПО ВСІХ КОНТИНЕНТАХ СВІТУ

Цікаві подробиці вони розповіли на презентації про маєтки колишнього генерал-губернатора Катеринославщини Івана Синельникова, якому належало 100 тисяч десятин землі біля Дніпрових порогів. Маєтки його нащадків містилися на лівому і правому берегах. Одна з них — Катерина фон Ларош — вела листування зі знаменитим російським композитором Петром Чайковським, який сам вважав себе нащадком українського козака Чайки. Факт цього листування давно відомий, а от за деякими листами Миколі Чабану довелося вирушити в російське містечко Клин, де розташовано будинок-музей Чайковського. З цих листів стали відомі цікаві подробиці, а також те, що всесвітньо відомий композитор збирався відвідати Україну та відчути велич Дніпрових порогів. Катерині Іванівні він присвятив окремий музичний твір. У садибі Микільське-на-Дніпрі, яким володіла її сестра Віра Малама, на той час ще зберігалися старовинні карети, якими подорожувала на південь імператриця Катерина ІІ та її почт, речі гетьмана Данила Апостола.

Цікаво, що Дмитро Яворницький, готуючи археологічний з’їзд у Катеринославі, 1905 року просив для виставки в поміщиків подібні раритети. Сам він добре був обізнаний, які історичні речі зберігаються в поміщицьких садибах. Так, згаданий уже генерал Алєксєєв, завзятий колекціонер, мав велику археологічну, а також третю за величиною в Російській імперії нумізматичну колекцію. В його садибі зберігалося багато кам’яних баб та саркофагів. Крім того, в маєтку була величезна бібліотека, яка мала 27 тисяч книжок, а також підшивки багатьох журналів. Усе це було розграбоване і втрачено під час революції. Не вціліли навіть могили та склепи власників маєтків. У одному з них колгоспники зробили силосну яму.

Автори книги шляхом листування з нащадками «дворянських гнізд» багато років збирали по крупицях історії поміщицьких родин, їхню генеалогію, сімейні оповіді та спогади. Шукати довелося ледь не по всіх континентах світу, куди доля розкидала дворян-емігрантів. Дванадцять років тому краєзнавець вирушив у далеку Канаду, звідки привіз чимало книжок та спогадів наших колишніх земляків.

Результати своїх пошуків Микола Чабан виклав на сторінках розкішно ілюстрованого видання, яке не побачило б світ, якби не співпраця з підприємцем та співавтором Олегом Морозом — відомим на Придніпров’ї колекціонером та збирачем старовини. Книга складається з 15 нарисів і має 320 якісних ілюстрацій. Із її сторінок постає забута історія України.

«ЧОМУ МИ НЕ МОЖЕМО ЗБЕРЕГТИ ХОЧА Б ОДНУ САДИБУ В ОБЛАСТІ ДЛЯ НАЩАДКІВ?»

«Мій колишній студент Микола Чабан написав не лише про відомих людей нашого краю, про їхні родини, садиби та долі. Він їх оживив, вони прийшли з забуття і промовляють до нас. І це не містика! Ми чуємо їхній голос і голос землі», — сказав, виступаючи на презентації, доцент ДНУ Кость ДУБ. Тележурналістка Людмила ЗАГОСКІНА наголосила, що завдяки пошукам авторів цієї книги на Дніпропетровщині вже відкрито новий туристичний маршрут «Втрачені світи українських сіл». «Ця інформація, зібрана в результаті досліджень, просто унікальна», — зауважила вона. Втім, колега Миколи Чабана — Павло Маменко розповів, що видана книга — лише початок. Нарисів у ній усього п’ятнадцять, а побували дослідники не менш ніж у пів сотні колишніх садиб. Тож у перспективі — продовження.

Один із авторів Микола Чабан каже, що має мрію. Незважаючи на тотальний погром дворянських садиб, одна з них більш-менш уціліла. Розташована вона в селі Гуляй-Поле Криничанського району, що на річці Базавлук. У цій садибі виріс відомий академік Лаппо-Данілевський, потім маєток придбав купець і міський голова Катеринослава Давид Пчьолкін. Його дочка благала селян не руйнувати садибу, а брати собі все, що вони хочуть. Таким чином садиба дивом вціліла. За радянської влади тут був конезавод. Сьогодні садиба занепадає, тому Микола Чабан, звертаючись до обласної влади, закликав зберегти її та зробити музей. Тим паче що в самому селі є людина, яка вболіває за долю садиби — вчитель історії Сергій Пархоменко. «Якщо замки в Закарпатті місцева влада охороняє, то чому ми не можемо зберегти хоча б одну садибу в області для нащадків?», — запитує Микола Чабан.