Вона не хоче нудьгувати...
Наприкінці минулого року відома співачка, володарка 1-ї премії "Слов'янського базару-95", майже зникла з екранів телевізорів, засмутивши тих, хто вже встиг полюбити "Девченку з волосами цвета лилий". Проте все це - задля того, щоб невдовзі постати перед публікою трошки іншою: з балетом, новими піснями, новими задумами щодо своєї творчості...
- В останніх ваших інтерв'ю ви часто розповідаєте про свій балет - шістьох дівчат, - про який ви довго мріяли. Скажіть, у роботі з ними ви віддаєте перевагу дружнім взаєминам чи все ж таки тяжієте до серйозних робочих стосунків?
- Я дуже задоволена своїм балетом. Це незіпсовані дівчата, вони справді люблять свою справу. Я не ставлю ніяких бар'єрів між ними й собою. Наше завдання - відчувати себе одним спорідненим колективом. І, здається, у нас це виходить. Вони не соромляться говорити мені що не так, і я теж часом роблю їм зауваження. У роботі я буваю жорсткуватою, але це не стосується наших особистих взаємин.
- Окрім балету у вашому житі з'явився ще й продюсер...
- Так. До сьогодні я сама собі була продюсером, хоч були люди, котрі мені допомагали. Однак я розуміла, що потрібна команда, яка б опікувалася мною, а інакше неможливо цілком віддаватися творчості. Я довго шукала, хто міг би бути моїм продюсером - тим, кому ти довіряєш найбільше. Тепер у мене є така людина - це Андрій Юзефович. Він мені й за "подушку", коли потрібно поплакати, і водночас людина, котра впевнено тримає мене в руках, вирішує всі проблеми. Мені з ним не страшно. З ним, мені здається, ми багато чого досягнемо.
- Напевно, наслідком цієї співпраці стане новий якісний рівень вашої роботи і, можливо, поява чогось нового у вашій творчості. Тож чого чекати прихильникам Наталі Могилевської найближчим часом?
- Сьогодні вже готується сольна програма, яку маємо намір показати в багатьох містах України. Це буде шоу, завдяки якому люди зможуть потрапити у світ співачки Могилевської: сумний і веселий, трошки дивний і в той же час давно звичний. Хочу все, що я вмію, показати в цій програмі. Окремі номери з неї вже сьогодні можна побачити в деяких телепередачах.
- Пісні з вашого репертуару здебільшого російськомовні. Це свідомий вибір чи просто не траплялось українських пісень, які були б вам до душі?
- Раніше я співала тільки англійською - це був джаз. Потім я співала український фольклор. А нині мені чомусь не щастить: я знаю - є чудові пісні українською мовою, але вони чомусь проходять повз мене. Тим часом Олександр Ягольник написав для мене цілий альбом пісень російською. У цьому ж альбомі є кілька пісень на вірші Юрія Рибчинського... Я не викидатиму хорошої пісні зі свого репертуару тільки тому, що вона російською мовою. Я співатиму будь-якою, тільки б мене розуміли.
- А хотілось би попрацювати за кордоном, показати свою творчість в інших країнах, врешті-решт, просто сподобатися якомога більшій кількості людей?
- У свої "фольклорні" часи я співала в церковному хорі і разом з ним об'їздила пів-Європи. Отже, я знаю, що таке закордон. І щоразу через півроку мені так хотілося повернутись на Україну, бо ніде, ні в якому іншому місці, окрім як тут, я працювати не зможу. Я не вважаю себе великим патріотом, але без цієї країни я себе не мислю.
- Якою ви бачите свою сім'ю, адже це для людини мистецтва доволі велика і складна проблема?
- Для людей зі звичайного життя - поза шоу-тусовкою, поза телебаченням - я завжди залишаюсь тільки Могилевською. Тому підходять до мене - хто за автографом, хто для того, щоб з'ясувати, чи не хвора я на "зоряну" хворобу. А я хочу, щоб люди цікавилися, наприклад, моїм здоров'ям. Мені не вистачає людського тепла. Тому чоловік, напевно, матиме стосунок до естради. Такій людині будуть зрозумілі мої постійні гастролі, відсутність місяцями. Гадаю, пересічний інженер чи ще хто-небудь, не причетний до шоу-бізнесу, просто збожеволіє поруч зі мною.
- Наталю, що ви найбільше цінуєте в чоловіках, у людях, яких ви любите?
- Звичайно, без кохання і якоїсь духовної єдності мій шлюб неможливий. Проте я боюсь, щоб це почуття не переросло у звичку. Я не хочу нудьгувати, і це видно з моєї творчості. Саме тому найбільше я довіряю розумові. Бо маючи його, можна підкорегувати все інше: і особисті стосунки, і сімейні проблеми.
- Своїм близьким і коханим ми часто даруємо щось на знак своєї любові чи вдячності. Як це робите ви, якщо взагалі вам подобається робити подарунки?
- О, так! Я продумую все протягом певного часу: спостерігаю, чого б людині хотілося, дивлюся, на що вона звертає увагу в магазинах, і намагаюся вибрати саме це. Мені хочеться, щоб моїми подарунками завжди були задоволені. Сама я теж люблю отримувати подарунки. Особливо польові квіти. Мені подобається, коли мені дарують їх цілий сніп: нехай найдешевших, але багато. Це краще, ніж троянди. Дорогий подарунок чи дешевий - мені байдуже. Я вважаю, що потрібно добирати подарунки в міру своїх фінансових можливостей. Якщо грошей немає, мені достатньо просто підписаної листівки. Важливо те, що на ній написано.
