Візит великої княгині до Царгорода

обставини, загадки, контекст

Може, найцікавіше питання, котре й досі хвилює і письменників, й істориків — це маршрут  винятково важливої, навіть доленосної подорожі Ольги до Царгорода.   Подорожі, яка зрештою ознаменувалася суттєвим зміцнення геополітичних позицій Русі, поглибленням відносин з Візантією та хрещенням самої Ольги. На превеликий жаль, ані Константин Багрянородний, ані його придворні історики, ані візантійські або давньоруські літописи якоїсь конкретної відповіді на це питання не дають. Залишається тільки вибудовувати різноманітні версії, гіпотези, припущення. Отож, спробуємо поміркувати.

Власне, існували лише два можливі маршрути такої подорожі: морський, через Чорне море (звісно, пройшовши перед цим ціле Дніпро), передумовою чого була, звичайно, наявність в Ольги доволі потужного флоту — або ж сухопутний, сучасною територією Румунії та Болгарії, теж попередньо пропливши Дніпро та подолавши могутній Дунай. Яка з цих версій ближча до істини?

У кожній з  них є свої  аргументи «за» і «проти». Морський шлях до столиці Візантії  — це маршрут, сказати б, традиційніший, вже давно опрацьований і Олегом Віщим, і чоловіком Ольги Ігорем під час військових походів на Константинополь у 911, 941 та 944 роках. До того ж, це був такий маршрут, який потребував менших затрат часу (звісно, у разі доброї погоди). А належний флот у Ольги був — є всі підстави в цьому не сумніватися.

З іншого боку, такий шлях подорожі ставив Ольги та її делегацію, можливо, у надмірну залежність від  візантійського двору та уряду. Бо, зрозуміло, необхідний супровід (читай — нагляд) з боку греків був би забезпечений, як тільки кораблі княгині з’явились у Чорному морі. З русів не спускали б очей! І тут якраз варто згадати про досить солідно обґрунтовану версію про болгарське походження Ольги, про те, що батьківщиною могутньої правительки була Пліска у Болгарії,  а не Псков  на холодній  півночі, про що «День» вже писав. Якщо це, цілком можливо, є правдою,  то Ольга, дуже ймовірно, могла обрати саме сухопутний шлях подорожі — через землі потужного тоді Першого Болгарського царства, яке саме в цей час зробило християнство державною релігію (і Ольга ставала християнкою!) і гідно протистояло імперіалістичній політиці Візантії. Будучи блискучою дипломаткою, Ольга, цілком можливо, могла використати цю обставину.

Тут ми перебуваємо в просторі не доконаних, документально підтверджених фактів, а припущень, тобто у сфері можливого. Але це і є добрим — адже історикам є над чим думати, є про що сперечатися! Проте, за всіх можливих версій та гіпотез, безмежно привабливим залишається образ самої Великої княгині Ольги — видатної державотвориці, дипломатки, захисниці Русі.

І не менш важливим є й інше. Просто зараз, в умовах, коли російська великодержавна пропаганда докладає величезних зусиль, аби зробити Ольгу «своєю», росіянкою, відкриває їй численні пам’ятники, виконані у відповідному дусі (причому, як правило, поруч з нею стоїть онук, Володимир Святий, «права»  на якого Росія теж пред*являє надзвичайно активно) — в умовах цього імперського наступу на нашу ідентичність дуже важливо заявити й обґрунтувати: Ольга — то частина саме української історії, її невід’ємна і винятково важлива складова. Якраз з цією метою небайдужі громадяни — громадські активісти, журналісти, в тому числі представники газети «День», очільники органів місцевого самоврядування запланували наприкінці весни низку вкрай важливих заходів на Півдні України (Одеса, Ізмаїл, Болград ), присвячених княгині, котра, цілком імовірно, прямуючи до Візантії. Переплавлялась через Дунай саме в цих місцях. Зокрема, йдеться про відкриття пам’ятника княгині в Ізмаїлі. Отже, відоме поняття «зв’язок часів» наповнюється дуже конкретним змістом. Стежте за повідомленнями «Дня»!

Візит великої княгині до Царгорода

Візит великої княгині до Царгорода

обставини, загадки, контекст

Може, найцікавіше питання, котре й досі хвилює і письменників, й істориків — це маршрут  винятково важливої, навіть доленосної подорожі Ольги до Царгорода.   Подорожі, яка зрештою ознаменувалася суттєвим зміцнення геополітичних позицій Русі, поглибленням відносин з Візантією та хрещенням самої Ольги. На превеликий жаль, ані Константин Багрянородний, ані його придворні історики, ані візантійські або давньоруські літописи якоїсь конкретної відповіді на це питання не дають. Залишається тільки вибудовувати різноманітні версії, гіпотези, припущення. Отож, спробуємо поміркувати.

Власне, існували лише два можливі маршрути такої подорожі: морський, через Чорне море (звісно, пройшовши перед цим ціле Дніпро), передумовою чого була, звичайно, наявність в Ольги доволі потужного флоту — або ж сухопутний, сучасною територією Румунії та Болгарії, теж попередньо пропливши Дніпро та подолавши могутній Дунай. Яка з цих версій ближча до істини?

У кожній з  них є свої  аргументи «за» і «проти». Морський шлях до столиці Візантії  — це маршрут, сказати б, традиційніший, вже давно опрацьований і Олегом Віщим, і чоловіком Ольги Ігорем під час військових походів на Константинополь у 911, 941 та 944 роках. До того ж, це був такий маршрут, який потребував менших затрат часу (звісно, у разі доброї погоди). А належний флот у Ольги був — є всі підстави в цьому не сумніватися.

З іншого боку, такий шлях подорожі ставив Ольги та її делегацію, можливо, у надмірну залежність від  візантійського двору та уряду. Бо, зрозуміло, необхідний супровід (читай — нагляд) з боку греків був би забезпечений, як тільки кораблі княгині з’явились у Чорному морі. З русів не спускали б очей! І тут якраз варто згадати про досить солідно обґрунтовану версію про болгарське походження Ольги, про те, що батьківщиною могутньої правительки була Пліска у Болгарії,  а не Псков  на холодній  півночі, про що «День» вже писав. Якщо це, цілком можливо, є правдою,  то Ольга, дуже ймовірно, могла обрати саме сухопутний шлях подорожі — через землі потужного тоді Першого Болгарського царства, яке саме в цей час зробило християнство державною релігію (і Ольга ставала християнкою!) і гідно протистояло імперіалістичній політиці Візантії. Будучи блискучою дипломаткою, Ольга, цілком можливо, могла використати цю обставину.

Тут ми перебуваємо в просторі не доконаних, документально підтверджених фактів, а припущень, тобто у сфері можливого. Але це і є добрим — адже історикам є над чим думати, є про що сперечатися! Проте, за всіх можливих версій та гіпотез, безмежно привабливим залишається образ самої Великої княгині Ольги — видатної державотвориці, дипломатки, захисниці Русі.

І не менш важливим є й інше. Просто зараз, в умовах, коли російська великодержавна пропаганда докладає величезних зусиль, аби зробити Ольгу «своєю», росіянкою, відкриває їй численні пам’ятники, виконані у відповідному дусі (причому, як правило, поруч з нею стоїть онук, Володимир Святий, «права»  на якого Росія теж пред*являє надзвичайно активно) — в умовах цього імперського наступу на нашу ідентичність дуже важливо заявити й обґрунтувати: Ольга — то частина саме української історії, її невід’ємна і винятково важлива складова. Якраз з цією метою небайдужі громадяни — громадські активісти, журналісти, в тому числі представники газети «День», очільники органів місцевого самоврядування запланували наприкінці весни низку вкрай важливих заходів на Півдні України (Одеса, Ізмаїл, Болград ), присвячених княгині, котра, цілком імовірно, прямуючи до Візантії. Переплавлялась через Дунай саме в цих місцях. Зокрема, йдеться про відкриття пам’ятника княгині в Ізмаїлі. Отже, відоме поняття «зв’язок часів» наповнюється дуже конкретним змістом. Стежте за повідомленнями «Дня»!