Таємниці «гагарінського загону»

23 березня виповнюється 60 років з дня загибелі Валентина Васильовича Бондаренка – одного із 20, хто міг підкорити космос першим

У квітні 1986 року в чотирьох числах всесоюзної газети «Ізвєстія» була опублікована серія статей журналіста Ярослава Голованова, з яких читачі дізналися, що для першого польоту людини в космос було відібрано 20 кандидатів. Юрію Гагаріну і 11 його товаришам вдалося стати завойовниками Всесвіту, а іншим вісьмом доля не посміхнулася. Одним з цієї вісімки був Валентин Бондаренко.

ХТО ТАКИЙ ВАЛЕНТИН БОНДАРЕНКО

Валентин Бондаренко народився 16 лютого 1937 року в Харкові. У травні 1954 року Валентин успішно закінчив середню школу і одночасно  Харківський обласний аероклуб.

У вересні 1954 року Валентин Бондаренко став курсантом Ворошиловградського авіаційного училища. У 1955 році частину курсантів було переведено до Грозненського авіаційного училища.

У 1956 році Валентин Бондаренко одружився на своїй ровесниці Ганні Риковій, і в тому ж році вона подарувала йому сина. Хлопчика назвали Сашком.


Валентин Бондаренко з сім'єю

У 1957 році Валентин успішно закінчив військове училище. Його розподілили у Прибалтику. Тут Бондаренко прослужив до 1960 року.

У 1959 році Валентину було запропоновано пройти медичну комісію до загону космонавтів. 31 травня 1960 старший лейтенант Валентин Васильович Бондаренко був зарахований до складу військової частини № 26266 в Підмосков'ї. Під цим п'ятизначним номером значилося невеличке військове містечко, в якому проходили тренування першої двадцятки майбутніх космонавтів – тих, кого сьогодні називають «гагарінським загоном».

ТРАГЕДІЯ ПІД ЧАС ВИПРОБУВАНЬ

Майбутніх космонавтів серйозно готували до космічного польоту. Одним з видів підготовки був експеримент в сурдобарокамері НДІ-7 ВПС (нині Інститут авіаційної і космічної медицини). Вона призначалася для проведення тривалих (10-15 діб) фізіологічних, психологічних експериментів та інших досліджень з кандидатами в космонавти. Причому ці випробування виконувалися при суворій ізоляції випробовуваних і при змінному тиску.

Валентин Бондаренко повинен був почати випробування 13 березня 1961 року. Він був далеко не першим з числа своїх колег-кандидатів в космонавти, кому належало пройти це тренування – до Валентина 16 його товаришів успішно впоралися з «відсидкою» в «сурдобаро». Валентину Бондаренку були задані випробування в перевернутому режимі дня: вдень він повинен був спати (з 14 до 23 години), вночі – не спати, нести вахту.

Трагедія сталася на десяту добу. Надамо слово журналісту Ярославу Голованову:

«Загинув військовий льотчик Валентин Васильович Бондаренко. Це трапилося 23 березня 1961 року. Валентин був наймолодшим у першому загоні космонавтів (йому було 24 роки). Згідно з розкладом тренувань, він у той день закінчував десятидобове перебування в сурдобарокамері – як і всіх інших космонавтів, його випробовували самотністю і тишею. Тиск в сурдобарокамері було знижено, що компенсувалося надмірним вмістом кисню. Знявши з себе датчики після медичних проб, Валентин протер місця їхнього кріплення ваткою, змоченою в спирті, і, не дивлячись, кинув цю ватку, яка впала на спіраль включеної електроплитки. У перенасиченій киснем атмосфері полум'я миттєво охопило маленький простір сурдобарокамери. На Валентині загорівся вовняний тренувальний костюм, але він не подав сигнал тривоги на пульт, спробував сам загасити полум'я. Черговий лікар одразу відкрити герметичну двері, не вирівнявши тиску зовні і всередині, не міг. На все це потрібні були зайві секунди. А їх не було. Коли Валентина витягли з сурдобарокамери, він був ще в свідомості, весь час повторював: «Я сам винен, нікого не звинувачуйте ...».

З цього опису трагедії начебто ясно, що Валентин Бондаренко загинув через власну помилку – не подивившись, куди кинув просочену спиртом вату, і ватяна кулька впала на електроплитку. Більш того, Валентин не подав сигнал тривоги і сам намагався загасити полум'я власними силами, що призвело до затримки рятувальної операції. Тобто три послідовні помилки нібито і привели кандидата в космонавти до загибелі.

У 1984 році видавництво St. Martin's Press опублікувало книгу під назвою «Російський лікар», написану хірургом Володимиром Голяховським, емігрантом з СРСР. Він описав смерть стажера-космонавта під час пожежі в барокамері. Інцидент стався в московській лікарні ім. Боткіна, де Голяховський працював у відділенні невідкладної хірургії і куди був доставлений вмираючий космонавт.

Як згадує Голяховський, цей дуже сильно обпалений чоловік був принесений на носилках. «Я не міг стримати тремтіння, - продовжує Голяховський. – Він весь був обпалений. Тіло було повністю позбавлене шкіри, голова – волосся, не було видно очей на обличчі... Це був суцільний опік найвищого ступеня. Але пацієнт був ще живий... ».

Голяховський помітив, що людина намагається щось сказати, і нахилився, щоб почути. «Дуже боляче, будь ласка, зробіть що-небудь, щоб прибрати біль», - це були єдині слова, які він зміг розібрати.

Валентина Бондаренко поховали в Харкові на Філіпповському кладовищі. Після тріумфального польоту в космос Юрія Гагаріна радянське керівництво щедро нагородило всіх причетних до грандіозного звершення. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 червня 1961 за успішне виконання завдання уряду був нагороджений орденом Червоної Зірки і старший лейтенант Валентин Васильович Бондаренко (посмертно).

ЗАПИТАННЯ І ВЕРСІЇ

Версія загибелі Валентина Бондаренко, наведена в статтях Ярослава Голованова, а потім і в його книзі «Космонавт №1», з весни 1986 року відтворена в десятках і сотнях публікацій з історії космонавтики. Але чи вірна вона?

Лікар Володимир Голяховський стверджує, що Валентин Бондаренко був доставлений до приймального покою Боткінської лікарні під час його чергування 22 березня 1961 року. Кандидат в космонавти помер на наступний день до ранку, через 16 годин після доставки в лікарню. Звідси випливає, що трагедія в сурдобарокамері сталася не 23 березня 1961 року, як про це писав Ярослав Голованов, а за день до цього - 22 березня 1961 року, близько полудня.

Смертельно обпаленого Валентина БондаренкА витягли з «сурдобаро». Його мучить пекельний біль, у нього, можливо, пошкоджені очі та верхні дихальні шляхи. Але він знаходить в собі сили, щоб розповісти передісторію трагедії і кілька разів повторити, - щоб добре зрозуміли і запам'ятали оточуючі його люди, - «Я сам винен, нікого не звинувачуйте...».

Ця фраза надзвичайно цікава вже за самим своїм змістом. Валентин немов намагається когось захистити від огульних звинувачень. Кого саме? У Ярослава Голованова сказано, що «черговий лікар відразу відкрити герметичні двері, не вирівнявши тиску зовні і всередині, не міг. На все це потрібні зайві секунди. А їх не було». У чому можна звинуватити чергового лікаря? Якщо через перепад тиску відкрити двері відразу не можна було в принципі, то в чому ж винен черговий лікар? Адже він все-таки підняв тривогу, і рятувальники «витягли з сурдобарокамери» Валентина Бондаренка. Тобто лікар діяв правильно.

Може, був ще хтось, кого могли покарати за якісь упущення при підготовці випробувань в сурдобарокамері?

На жаль, немає ніяких даних, що за фактом загибелі кандидата в космонавти створювалася якась урядова або міжвідомча комісія для розслідування причин трагедії. Розслідування було проведено тільки в рамках Інституту авіаційної та космічної медицини. У записі від 21 квітня 1961 року в своєму щоденнику наставник першого загону космонавтів генерал Микола Каманін свідчить: «Сьогодні ввечері засідала Військова Рада ВПС, заслухали доповідь генерал-майора О.М.Бабійчука про причини загибелі слухача-космонавта В.В.Бондаренка. Він сімнадцятим за списком проходив 15-добові випробування в барокамері. На десяту добу, під час підігріву їжі на електроплитці, в барокамері виникла пожежа, і Бондаренко загинув через сильні опіки».

Тобто це офіційна версія причин загибелі кандидата в космонавти Валентина Бондаренка. І в ній немає згадки ні про які медичні процедури, ні про змочену спиртом ватку, яку кандидат в космонавти нібито не дивлячись кинув в кошик для сміття, а потрапив на відкриту спіраль електричної плитки. Немає в цій версії ані слова і про те, що Валентин не подав вчасно сигнал тривоги і сам намагався гасити пожежу, що розгоралася в сурдобарокамері. Швидше за все, Валентин Бондаренко збирався повечеряти, оскільки жив за «перевернутим» графіком, і з 14 до 23 години повинен був спати. Причиною ж займання під час підігріву їжі могло стати все, що завгодно. Наприклад, коротке замикання в електричній мережі –  і необов'язково на самій електроплитці.

Обидві версії – і офіційна (з доповіді генерал-майора Бабійчука), і найпоширеніша (зі статей журналіста Голованова) базуються тільки на інформації про подію, отриманої від співробітників Інституту авіаційної та космічної медицини. Але наскільки повна ця інформація? Чи можна їй повністю довіряти?

СВІДЧЕННЯ ВИПРОБУВАЧА НЄФЬОДОВА

Оскільки вже обидві версії базуються на розповідях співробітників Інституту авіаційної та космічної медицини, то дозволимо собі навести ще одну розповідь теж співробітника ІАіКМ - Сергія Павловича Нєфьодова:

«В американців корабель «Меркурій» був на кисні, а наш корабель «Восток» - на нормальній земній атмосфері. Але нашим потрібно було знати, що станеться, якщо в кораблі буде чистий кисень. У Валентина Бондаренка було тренування – відсидіти в сурдобарокамері на висоті п'ять тисяч метрів (тобто імітували тиск, який буває на висоті п’ять  кілометрів над рівнем моря - С.Ч.) при атмосфері, де 70% кисню.

Загинув він через недогляд інженерів. У нас визначено – біля барокамери сидять черговий лікар, черговий інженер-механік, а лаборантка постійно в ілюмінатор дивиться і записує в журналі, що робить випробувач.

У той момент черговий механік відлучився, на обід пішов, перекусити. І Валентин теж збирався поїсти, плитку електричну включив, щоб щось собі розігріти. Тут лікар просить його підготуватися до запису кардіограми, надіти на себе датчики. Валентин бере ватку, змочену в фізіологічному розчині зі спиртом, протирає себе і упускає цю ватку на плитку. Та спалахує. Спалахує все. В атмосфері, насиченій киснем, навіть метал горів!

Бігає лікар, метається лаборантка, але камеру відкрити не можуть. Вони не знають, де натиснути, щоб швидко скинути тиск. Врятувати Валентина можна було, якби поруч знаходився механік, який би скинув тиск всередині барокамери».

Зауважимо, що в оповіданні випробувача Нєфьодова немає ні слова про те, що Валентин Бондаренко вчасно не подав сигнал пожежної тривоги на пульт, немає і слів, які приписувалися потерпілому кандидату в космонавти: «Я сам винен, нікого не звинувачуйте ..». Абсолютно ясно, що загибель Валентина Бондаренко стала не стільки результатом його власних помилок, скільки наслідком кричущих порушень правил техніки безпеки тими, хто планував експеримент і стежив за ходом його виконання. Єдине, в чому можна звинуватити Валентина Бондаренка, - що з необережності впустив проспиртовану ватку на включену електроплитку. Але чи зронив Валентин цю горезвісну ватку в дійсності? Чи не виникла ця вата в ході розслідування, щоб просто прикрити чиюсь злочинну недбалість? Ці питання залишаються відкритими і нині.

ЩО СТАЛОСЯ НАСПРАВДІ

Те, що порушення правил техніки безпеки тими, хто планував експеримент і стежив за ходом його виконання, мали місце, очевидно.

По-перше, унасиченій киснем атмосфері неприпустимо використання електроплитки. А значить, керівники експерименту повинні були забезпечити інші можливості для підігріву їжі кандидатом в космонавти під час його «відсидки» в барокамері.

По-друге, чергова зміна була не готова до дій в аварійній ситуації. Лікар і лаборант не були підготовлені для умов аварійної евакуації випробувача з сурдобарокамери.

По-третє, робота чергової зміни була організована неправильно, оскільки допускалися відлучки операторів (в даному випадку – інженера-механіка) з об'єкта випробувань без відповідної рівноцінної заміни.

По-четверте, черговий лікар припустився помилки, вирішивши поєднати підготовку до обіду (при включеній електроплитці) кандидатом в космонавти з проведенням медичних процедур.

По-п'яте, в інституті при проведенні небезпечних експериментів була відсутня штатна аварійна команда рятувальників, яка могла б негайно прийти на допомогу, якщо б черговий лікар або випробувач подали тривожний сигнал.

Фактично до такого ж висновку прийшов і генерал Микола Каманін в своїх щоденниках:

«23 березня (1961 року - С.Ч.).

Причина виникнення пожежі поки невідома, найімовірніше, вона криється в поганій організації чергування і контролю за ходом випробувань.

21 квітня.

... Бондаренко загинув через сильні опіки. Його загибель розкрила серйозні недоліки в організації випробувань в Інституті авіаційної та космічної медицини».

В одній з книг з історії радянської космічної медицини є такі рядки:

«Трагедія (з Валентином Бондаренком - С.Ч.) важко переживалася співробітниками ДНІПІАіКМ і ЦПК, які відчували і свою причетність до нещасного випадку: адже стовідсоткової потреби в проведенні подібного виду тренувань не було, і вони потім були виключені з тренувальних випробувань».

Повна картина події навесні 1961 року виглядає наступним чином. Новонароджена космічна медицина привернула до себе масу людей, які хотіли захистити кандидатські та докторські дисертації за темами, що потрапили в сферу нового напряму в науці. Згадує Олексій Архипович Леонов, льотчик-космонавт СРСР, двічі Герой Радянського Союзу:

«Багато лікарів кинулася проводити серйозні наукові експерименти на живому матеріалі. Ми (кандидати в космонавти - С.Ч.) перебували (на початку 60-х років - С.Ч.) в режимі безправної людини. Тобто дозволяли з собою робити все, що було потрібно лікарям. І ніяких примх тут не повинно бути. Посваритися з лікарями – це, вважайте, що загублений (для польоту в космос - С.Ч.)».

Використовуючи факт обов'язкового тренування кандидатів у космонавти в сурдобарокамері, до звичайних випробувань в умовах безмовності і самотності «доважили» ще й випробування в повітряних середовищах з різним вмістом кисню. Оскільки добре продуманих методик проведення цих «додаткових» випробувань не було, мали місце численні факти грубого порушення техніки безпеки при проведенні робіт.

Погодьтеся, що трагедію, яка трапилася в березні 1961 року, можна назвати тільки одним словом – злочин.

Таємниці «гагарінського загону»

Таємниці «гагарінського загону»

23 березня виповнюється 60 років з дня загибелі Валентина Васильовича Бондаренка – одного із 20, хто міг підкорити космос першим

У квітні 1986 року в чотирьох числах всесоюзної газети «Ізвєстія» була опублікована серія статей журналіста Ярослава Голованова, з яких читачі дізналися, що для першого польоту людини в космос було відібрано 20 кандидатів. Юрію Гагаріну і 11 його товаришам вдалося стати завойовниками Всесвіту, а іншим вісьмом доля не посміхнулася. Одним з цієї вісімки був Валентин Бондаренко.

ХТО ТАКИЙ ВАЛЕНТИН БОНДАРЕНКО

Валентин Бондаренко народився 16 лютого 1937 року в Харкові. У травні 1954 року Валентин успішно закінчив середню школу і одночасно  Харківський обласний аероклуб.

У вересні 1954 року Валентин Бондаренко став курсантом Ворошиловградського авіаційного училища. У 1955 році частину курсантів було переведено до Грозненського авіаційного училища.

У 1956 році Валентин Бондаренко одружився на своїй ровесниці Ганні Риковій, і в тому ж році вона подарувала йому сина. Хлопчика назвали Сашком.


Валентин Бондаренко з сім'єю

У 1957 році Валентин успішно закінчив військове училище. Його розподілили у Прибалтику. Тут Бондаренко прослужив до 1960 року.

У 1959 році Валентину було запропоновано пройти медичну комісію до загону космонавтів. 31 травня 1960 старший лейтенант Валентин Васильович Бондаренко був зарахований до складу військової частини № 26266 в Підмосков'ї. Під цим п'ятизначним номером значилося невеличке військове містечко, в якому проходили тренування першої двадцятки майбутніх космонавтів – тих, кого сьогодні називають «гагарінським загоном».

ТРАГЕДІЯ ПІД ЧАС ВИПРОБУВАНЬ

Майбутніх космонавтів серйозно готували до космічного польоту. Одним з видів підготовки був експеримент в сурдобарокамері НДІ-7 ВПС (нині Інститут авіаційної і космічної медицини). Вона призначалася для проведення тривалих (10-15 діб) фізіологічних, психологічних експериментів та інших досліджень з кандидатами в космонавти. Причому ці випробування виконувалися при суворій ізоляції випробовуваних і при змінному тиску.

Валентин Бондаренко повинен був почати випробування 13 березня 1961 року. Він був далеко не першим з числа своїх колег-кандидатів в космонавти, кому належало пройти це тренування – до Валентина 16 його товаришів успішно впоралися з «відсидкою» в «сурдобаро». Валентину Бондаренку були задані випробування в перевернутому режимі дня: вдень він повинен був спати (з 14 до 23 години), вночі – не спати, нести вахту.

Трагедія сталася на десяту добу. Надамо слово журналісту Ярославу Голованову:

«Загинув військовий льотчик Валентин Васильович Бондаренко. Це трапилося 23 березня 1961 року. Валентин був наймолодшим у першому загоні космонавтів (йому було 24 роки). Згідно з розкладом тренувань, він у той день закінчував десятидобове перебування в сурдобарокамері – як і всіх інших космонавтів, його випробовували самотністю і тишею. Тиск в сурдобарокамері було знижено, що компенсувалося надмірним вмістом кисню. Знявши з себе датчики після медичних проб, Валентин протер місця їхнього кріплення ваткою, змоченою в спирті, і, не дивлячись, кинув цю ватку, яка впала на спіраль включеної електроплитки. У перенасиченій киснем атмосфері полум'я миттєво охопило маленький простір сурдобарокамери. На Валентині загорівся вовняний тренувальний костюм, але він не подав сигнал тривоги на пульт, спробував сам загасити полум'я. Черговий лікар одразу відкрити герметичну двері, не вирівнявши тиску зовні і всередині, не міг. На все це потрібні були зайві секунди. А їх не було. Коли Валентина витягли з сурдобарокамери, він був ще в свідомості, весь час повторював: «Я сам винен, нікого не звинувачуйте ...».

З цього опису трагедії начебто ясно, що Валентин Бондаренко загинув через власну помилку – не подивившись, куди кинув просочену спиртом вату, і ватяна кулька впала на електроплитку. Більш того, Валентин не подав сигнал тривоги і сам намагався загасити полум'я власними силами, що призвело до затримки рятувальної операції. Тобто три послідовні помилки нібито і привели кандидата в космонавти до загибелі.

У 1984 році видавництво St. Martin's Press опублікувало книгу під назвою «Російський лікар», написану хірургом Володимиром Голяховським, емігрантом з СРСР. Він описав смерть стажера-космонавта під час пожежі в барокамері. Інцидент стався в московській лікарні ім. Боткіна, де Голяховський працював у відділенні невідкладної хірургії і куди був доставлений вмираючий космонавт.

Як згадує Голяховський, цей дуже сильно обпалений чоловік був принесений на носилках. «Я не міг стримати тремтіння, - продовжує Голяховський. – Він весь був обпалений. Тіло було повністю позбавлене шкіри, голова – волосся, не було видно очей на обличчі... Це був суцільний опік найвищого ступеня. Але пацієнт був ще живий... ».

Голяховський помітив, що людина намагається щось сказати, і нахилився, щоб почути. «Дуже боляче, будь ласка, зробіть що-небудь, щоб прибрати біль», - це були єдині слова, які він зміг розібрати.

Валентина Бондаренко поховали в Харкові на Філіпповському кладовищі. Після тріумфального польоту в космос Юрія Гагаріна радянське керівництво щедро нагородило всіх причетних до грандіозного звершення. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 червня 1961 за успішне виконання завдання уряду був нагороджений орденом Червоної Зірки і старший лейтенант Валентин Васильович Бондаренко (посмертно).

ЗАПИТАННЯ І ВЕРСІЇ

Версія загибелі Валентина Бондаренко, наведена в статтях Ярослава Голованова, а потім і в його книзі «Космонавт №1», з весни 1986 року відтворена в десятках і сотнях публікацій з історії космонавтики. Але чи вірна вона?

Лікар Володимир Голяховський стверджує, що Валентин Бондаренко був доставлений до приймального покою Боткінської лікарні під час його чергування 22 березня 1961 року. Кандидат в космонавти помер на наступний день до ранку, через 16 годин після доставки в лікарню. Звідси випливає, що трагедія в сурдобарокамері сталася не 23 березня 1961 року, як про це писав Ярослав Голованов, а за день до цього - 22 березня 1961 року, близько полудня.

Смертельно обпаленого Валентина БондаренкА витягли з «сурдобаро». Його мучить пекельний біль, у нього, можливо, пошкоджені очі та верхні дихальні шляхи. Але він знаходить в собі сили, щоб розповісти передісторію трагедії і кілька разів повторити, - щоб добре зрозуміли і запам'ятали оточуючі його люди, - «Я сам винен, нікого не звинувачуйте...».

Ця фраза надзвичайно цікава вже за самим своїм змістом. Валентин немов намагається когось захистити від огульних звинувачень. Кого саме? У Ярослава Голованова сказано, що «черговий лікар відразу відкрити герметичні двері, не вирівнявши тиску зовні і всередині, не міг. На все це потрібні зайві секунди. А їх не було». У чому можна звинуватити чергового лікаря? Якщо через перепад тиску відкрити двері відразу не можна було в принципі, то в чому ж винен черговий лікар? Адже він все-таки підняв тривогу, і рятувальники «витягли з сурдобарокамери» Валентина Бондаренка. Тобто лікар діяв правильно.

Може, був ще хтось, кого могли покарати за якісь упущення при підготовці випробувань в сурдобарокамері?

На жаль, немає ніяких даних, що за фактом загибелі кандидата в космонавти створювалася якась урядова або міжвідомча комісія для розслідування причин трагедії. Розслідування було проведено тільки в рамках Інституту авіаційної та космічної медицини. У записі від 21 квітня 1961 року в своєму щоденнику наставник першого загону космонавтів генерал Микола Каманін свідчить: «Сьогодні ввечері засідала Військова Рада ВПС, заслухали доповідь генерал-майора О.М.Бабійчука про причини загибелі слухача-космонавта В.В.Бондаренка. Він сімнадцятим за списком проходив 15-добові випробування в барокамері. На десяту добу, під час підігріву їжі на електроплитці, в барокамері виникла пожежа, і Бондаренко загинув через сильні опіки».

Тобто це офіційна версія причин загибелі кандидата в космонавти Валентина Бондаренка. І в ній немає згадки ні про які медичні процедури, ні про змочену спиртом ватку, яку кандидат в космонавти нібито не дивлячись кинув в кошик для сміття, а потрапив на відкриту спіраль електричної плитки. Немає в цій версії ані слова і про те, що Валентин не подав вчасно сигнал тривоги і сам намагався гасити пожежу, що розгоралася в сурдобарокамері. Швидше за все, Валентин Бондаренко збирався повечеряти, оскільки жив за «перевернутим» графіком, і з 14 до 23 години повинен був спати. Причиною ж займання під час підігріву їжі могло стати все, що завгодно. Наприклад, коротке замикання в електричній мережі –  і необов'язково на самій електроплитці.

Обидві версії – і офіційна (з доповіді генерал-майора Бабійчука), і найпоширеніша (зі статей журналіста Голованова) базуються тільки на інформації про подію, отриманої від співробітників Інституту авіаційної та космічної медицини. Але наскільки повна ця інформація? Чи можна їй повністю довіряти?

СВІДЧЕННЯ ВИПРОБУВАЧА НЄФЬОДОВА

Оскільки вже обидві версії базуються на розповідях співробітників Інституту авіаційної та космічної медицини, то дозволимо собі навести ще одну розповідь теж співробітника ІАіКМ - Сергія Павловича Нєфьодова:

«В американців корабель «Меркурій» був на кисні, а наш корабель «Восток» - на нормальній земній атмосфері. Але нашим потрібно було знати, що станеться, якщо в кораблі буде чистий кисень. У Валентина Бондаренка було тренування – відсидіти в сурдобарокамері на висоті п'ять тисяч метрів (тобто імітували тиск, який буває на висоті п’ять  кілометрів над рівнем моря - С.Ч.) при атмосфері, де 70% кисню.

Загинув він через недогляд інженерів. У нас визначено – біля барокамери сидять черговий лікар, черговий інженер-механік, а лаборантка постійно в ілюмінатор дивиться і записує в журналі, що робить випробувач.

У той момент черговий механік відлучився, на обід пішов, перекусити. І Валентин теж збирався поїсти, плитку електричну включив, щоб щось собі розігріти. Тут лікар просить його підготуватися до запису кардіограми, надіти на себе датчики. Валентин бере ватку, змочену в фізіологічному розчині зі спиртом, протирає себе і упускає цю ватку на плитку. Та спалахує. Спалахує все. В атмосфері, насиченій киснем, навіть метал горів!

Бігає лікар, метається лаборантка, але камеру відкрити не можуть. Вони не знають, де натиснути, щоб швидко скинути тиск. Врятувати Валентина можна було, якби поруч знаходився механік, який би скинув тиск всередині барокамери».

Зауважимо, що в оповіданні випробувача Нєфьодова немає ні слова про те, що Валентин Бондаренко вчасно не подав сигнал пожежної тривоги на пульт, немає і слів, які приписувалися потерпілому кандидату в космонавти: «Я сам винен, нікого не звинувачуйте ..». Абсолютно ясно, що загибель Валентина Бондаренко стала не стільки результатом його власних помилок, скільки наслідком кричущих порушень правил техніки безпеки тими, хто планував експеримент і стежив за ходом його виконання. Єдине, в чому можна звинуватити Валентина Бондаренка, - що з необережності впустив проспиртовану ватку на включену електроплитку. Але чи зронив Валентин цю горезвісну ватку в дійсності? Чи не виникла ця вата в ході розслідування, щоб просто прикрити чиюсь злочинну недбалість? Ці питання залишаються відкритими і нині.

ЩО СТАЛОСЯ НАСПРАВДІ

Те, що порушення правил техніки безпеки тими, хто планував експеримент і стежив за ходом його виконання, мали місце, очевидно.

По-перше, унасиченій киснем атмосфері неприпустимо використання електроплитки. А значить, керівники експерименту повинні були забезпечити інші можливості для підігріву їжі кандидатом в космонавти під час його «відсидки» в барокамері.

По-друге, чергова зміна була не готова до дій в аварійній ситуації. Лікар і лаборант не були підготовлені для умов аварійної евакуації випробувача з сурдобарокамери.

По-третє, робота чергової зміни була організована неправильно, оскільки допускалися відлучки операторів (в даному випадку – інженера-механіка) з об'єкта випробувань без відповідної рівноцінної заміни.

По-четверте, черговий лікар припустився помилки, вирішивши поєднати підготовку до обіду (при включеній електроплитці) кандидатом в космонавти з проведенням медичних процедур.

По-п'яте, в інституті при проведенні небезпечних експериментів була відсутня штатна аварійна команда рятувальників, яка могла б негайно прийти на допомогу, якщо б черговий лікар або випробувач подали тривожний сигнал.

Фактично до такого ж висновку прийшов і генерал Микола Каманін в своїх щоденниках:

«23 березня (1961 року - С.Ч.).

Причина виникнення пожежі поки невідома, найімовірніше, вона криється в поганій організації чергування і контролю за ходом випробувань.

21 квітня.

... Бондаренко загинув через сильні опіки. Його загибель розкрила серйозні недоліки в організації випробувань в Інституті авіаційної та космічної медицини».

В одній з книг з історії радянської космічної медицини є такі рядки:

«Трагедія (з Валентином Бондаренком - С.Ч.) важко переживалася співробітниками ДНІПІАіКМ і ЦПК, які відчували і свою причетність до нещасного випадку: адже стовідсоткової потреби в проведенні подібного виду тренувань не було, і вони потім були виключені з тренувальних випробувань».

Повна картина події навесні 1961 року виглядає наступним чином. Новонароджена космічна медицина привернула до себе масу людей, які хотіли захистити кандидатські та докторські дисертації за темами, що потрапили в сферу нового напряму в науці. Згадує Олексій Архипович Леонов, льотчик-космонавт СРСР, двічі Герой Радянського Союзу:

«Багато лікарів кинулася проводити серйозні наукові експерименти на живому матеріалі. Ми (кандидати в космонавти - С.Ч.) перебували (на початку 60-х років - С.Ч.) в режимі безправної людини. Тобто дозволяли з собою робити все, що було потрібно лікарям. І ніяких примх тут не повинно бути. Посваритися з лікарями – це, вважайте, що загублений (для польоту в космос - С.Ч.)».

Використовуючи факт обов'язкового тренування кандидатів у космонавти в сурдобарокамері, до звичайних випробувань в умовах безмовності і самотності «доважили» ще й випробування в повітряних середовищах з різним вмістом кисню. Оскільки добре продуманих методик проведення цих «додаткових» випробувань не було, мали місце численні факти грубого порушення техніки безпеки при проведенні робіт.

Погодьтеся, що трагедію, яка трапилася в березні 1961 року, можна назвати тільки одним словом – злочин.