«Ситуація дуже повільно, але буде налагоджуватись»

Ірина МАЦЕПУРА — про досвід сортування сміття у Великому Бичкові і ситуацію, яку сміливо можна проєктувати на всю країну

«Країна — квітник, а не смітник» — таке гасло для українців уже давно запропонувала головна редакторка «Дня» Лариса Івшина, і наше видання постійно тримає в полі зору тему мінімізації відходів та зміни свідомості громадян і керівників у ставленні до сміття. А нещодавно друг, меценат і авторка «Дня», директорка ТОВ ВГСМ, депутатка Закарпатської обласної ради Ірина МАЦЕПУРА знову актуалізувала тему сміття в невеликих населених пунктах, написавши в своєму Фейсбуку про заплановане встановлення п’яти критих майданчиків по два контейнери для роздільного збору сміття — трьох у Великому Бичкові та двох у Кобилецькій Поляні — селищах на Рахівщині в Закарпатті. Пані Ірина зазначила також про передачу ємностей для роздільного збирання сміття школам і підсумувала свій допис фразою: «У всякому разі, чистота наших сіл залежить лише від нас». Ми детальніше поспілкувалися з пані Іриною про цю ініціативу і загалом про «історію» й актуальність проблеми сортування сміття в невеликих громадах.

«ІЗ РОЗРАХУНКОВИХ 300—400 кг ЗАЛИШАЄТЬСЯ 100 кг СМІТТЯ ДЛЯ УТИЛІЗАЦІЇ»

— Чому ви за це взялися?

— Десь на початку 2000 років люди почали краще жити, відповідно, з’явилося більше сміття. Починалося все з екзотичних пластикових пакетів, потім пластикових пляшок, потім з’явилися памперси і новітні упаковки. На той момент уже остаточно померла радянська система збору вторинної сировини, а нічого нового не виникало. І сміття почало накопичуватися спочатку в домоволодіннях, потім, як у нас кажуть «у сутичах» — це в поконечах господарств, у якихось пустирях на околицях. Сьогодні підраховано, що одна людина продукує 300—400 кг сміття на рік.

Великий Бичків був першим селищем Рахівського району, яке в основному вирішило питання сміття: селищна рада здобула кілька грантів на сміттєві контейнери різної ємності, на прес для пресування сировини, виділила землю під полігон для відходів, у селищі утворено профільне підприємство ТОВ «Екобат Шураві», яке має спеціалізовану техніку і займається організованим вивезенням сміття.

Тому не можна сказати, що ми за це взялися. Але ми провели опитування мешканців громади після створення територіальної громади (до Великого Бичкова доєдналося ще шість сіл), які питання їх хвилюють. Сміття і доступ до якісних медичних послуг — були визначені людьми як першочергові.

Думаю, що сміття в цій ситуації мало і більш широкий зміст. Люди хочуть жити в гарному середовищі, а наші території, за винятком домогосподарств, доволі занедбані.

Ми долучилися до проєкту Міжнародної організації міграції та посольства Великої Британії «Долучайся. Взаємодій. Створюй».

Дуже гарна програма, яка мала дві частини: навчальну, практично на 100 годин, які були присвячені різним проблемам сьогодення і яку вели прекрасні лектори, і власне вирішення актуальної проблеми громади, що ми визначили як сприяння роздільному збору сміття.

Тому наш проєкт, який має і велику навчальну складову для молоді і учнів шкіл — слугує для того, щоб пояснити людям, що необхідно сортувати сміття і нагадати, що ми, на відміну від багатьох сіл, маємо для цього можливості.

Якщо ти живеш у селі, і є можливість окремо викинути скло, пластик, збір металів давно комерціалізований, а папір прекрасно горить у котлах і печах, ще треба закомпостувати те, що може перегнити — то виявиться, що самого сміття, для якого треба сміттєзвалище, не так багато. І з розрахункових 300—400 кг залишається 100 кг сміття для утилізації.

— Якими силами відбувається встановлення площадок і ємностей для роздільного збору сміття у вашому краї?

— Місце розташування контейнерної площадки визначає селищна рада. Воно має відповідати санітарно-технічним вимогам, визначеним законодавством. У питанні місця збору сміття є певний конфлікт. Із одного боку, люди хочуть, щоб сміттєві баки були недалеко. З другого — ніхто не хоче, щоб їх було видно, особливо з вікон будинку. Люди загалом досить недбало викидають сміття. Навіть при напівпорожньому бакові багато з них кидає сміття біля баків. Ну, і звичайно, багато приносять зовсім інше сміття, ніж поліетилен або пластик.

Ємності зараз є з різних грантів, але наша позиція така, щоб їх було максимально багато і вони були розміщені в доступних місцях, до яких непроблемно дійти навіть лінивій людині.

Саму площадку може виконати як місцеве комунальне підприємство, так і волонтери — нема проблем забетонувати 3 на 2 м.

«ДИЯВОЛЬСЬКА ДЮЖИНА ДЕТАЛЕЙ»

— Як ви оцінюєте рівень свідомості мешканців у цьому питанні? Яка частина людей, як ви написали, розуміє, що «чистота наших сіл залежить лише від нас»?

— У звичайних розмовах люди загалом розуміють необхідність цивілізованого збору сміття, яке засновано на сортуванні. Але в реалізації починається дуже багато АЛЕ....

Людям неохота сортувати, хай сортують на звалищі, неохота нести до площадки — далеко, неохота десь удома накопичувати і потім викидати, в усіх же чисто, всі господарі в межах двору.  Відповідно, важко налагодити обслуговування контейнерів, у них і біля них збирається всяка всячина.

Обслуговування сміттєвого бака для одного домоволодіння приблизно 240 грн за квартал. Якщо адекватно займатися сортуванням, то в один бак може збирати сміття і 3—5 будинків. Але і тут але... Лінь домовитися, а один бак завеликий. А потім як же його напівпустим виставити, якщо гроші заплачено, от і напихають будь-що.

Я завжди саркастично посміхаюся, коли говорять про туристичну привабливість Закарпаття. Доки не з’являться листя на деревах і кущах, які закриють сміття, то основна наша привабливість — це блиск пляшок по зворах та узбіччях, від яких відбивається сонячне проміння. А особливо, коли туристи сплавляються по Тисі, це коридор ганьби з поліетиленових пакетів по прибережних деревах і корчах та скла і пластика на берегах.
Пам’ятаю допис славетної авторки «Дня» Клари Гудзик про сміття в Рахові на берегах Тиси. Ми просунулися трошки вперед, але не настільки, щоб вважати, що проблема розв’язана

Люди не хочуть елементарно компостувати відходи: в баках гілки, прополена з грядок трава, інші відходи, які можуть слугувати прекрасним компостом для наших дуже бідних ґрунтів.

Бувало, що селищна рада для важкодоступних мікрорайонів встановлювала великий спільний бак на тонну відходів. Тоді навколишні будинки починають розривати договори на сміття — чому вони повинні платити, якщо дальні сусіди викидають безоплатно. Диявол, як відомо, криється в деталях і цих деталей у смітті диявольська дюжина.

Але іншого цивілізованого шляху, крім сортування сміття, ще не придумали, тому ми будемо всіма силами вирішувати це питання.

— Чи є на рівні громад робота щодо заохочення роздільного збору сміття, чи це ініціатива конкретних людей?

— У селищі є головне — можливість роздільного збору сміття. Вже все створено. В новоствореній громаді ще треба докласти зусиль для формування інфраструктури.

Є питання, як ці можливості реалізувати.

Наприклад, наше підприємство ТОВ ВГСМ має укладеними орієнтовно десять договорів на збір та утилізацію різних відходів: від побутового сміття до поліетиленів, поліхлорвінілів, металу, паперу, ртутних ламп, акумуляторів і т д.

Є підприємства і магазини, які просто спалюють усе десь на задвірках. А є такі, що вже налагодили збір і здачу вторсировини.

Слід розуміти, що здача вторсировини: збір, сортування та пакування — це досить затратні процеси і особливо «жлобиві» власники добровільно на це не підуть. Законодавець уже вводить необхідні примусові норми, Закон України «Про відходи» зобов’язує органи місцевого самоврядування до організації роздільного збору сміття, тому ситуація дуже повільно, але буде налагоджуватись.

Що цікаво — ми проводимо заняття не лише зі школярами, а й з батьками дошкільнят, то зовсім малі діти 3—4 років дуже чітко запам’ятовують принципи сортування сміття і вже самі дисциплінують батьків, що треба свідомо сортувати.

«ВІДСОТКІВ 20—25% МЕШКАНЦІВ РОЗУМІЮТЬ НЕОБХІДНІСТЬ СОРТУВАННЯ»

— Наскільки ви оптимістичні у втіленні цієї ініціативи?

— Я не особливо оптимістична. Мені здається, що відсотків 20—25% мешканців розуміють необхідність сортування і шукатимуть усі можливості, як це робити в будь-яких умовах. Усі інші шукатимуть способи, чому це не робити, як це не робити і хто винен у тому, що сміття розкидане біля доріг.

Ця свідомість не залежить від рівня достатку, ми часом бачимо, як з дуже престижних іномарок викидають мішки і машина летить далі.

Але ми робимо все для того, щоб люди бачили можливості роздільного сортування, бачили ці баки, розуміли, що це, і знали базові принципи сортування. 

Ну і, звичайно, є невелика надія, що вартість вторсировини збільшуватиметься і люди будуть фінансово зацікавлені здавати її.

Я завжди саркастично посміхаюся, коли говорять про туристичну привабливість Закарпаття. Доки не з’являться листя на деревах і кущах, які закриють сміття, то основна наша привабливість — це блиск пляшок по зворах та узбіччях, від яких відбивається сонячне проміння. А особливо, коли туристи сплавляються по Тисі, це коридор ганьби з поліетиленових пакетів по прибережних деревах і корчах та скла і пластика на берегах. 

Пам’ятаю допис славетної авторки «Дня» Клари Гудзик про сміття в Рахові на берегах Тиси. Ми просунулися трошки вперед, але не настільки, щоб вважати, що проблема розв’язана.

* * *

«День» також зібрав досвід «подолання сміття» інших громад у різних регіонах країни. Про нього — в одному з наступних номерів «Дня»

«Ситуація дуже повільно, але буде налагоджуватись»

«Ситуація дуже повільно, але буде налагоджуватись»

Ірина МАЦЕПУРА — про досвід сортування сміття у Великому Бичкові і ситуацію, яку сміливо можна проєктувати на всю країну

«Країна — квітник, а не смітник» — таке гасло для українців уже давно запропонувала головна редакторка «Дня» Лариса Івшина, і наше видання постійно тримає в полі зору тему мінімізації відходів та зміни свідомості громадян і керівників у ставленні до сміття. А нещодавно друг, меценат і авторка «Дня», директорка ТОВ ВГСМ, депутатка Закарпатської обласної ради Ірина МАЦЕПУРА знову актуалізувала тему сміття в невеликих населених пунктах, написавши в своєму Фейсбуку про заплановане встановлення п’яти критих майданчиків по два контейнери для роздільного збору сміття — трьох у Великому Бичкові та двох у Кобилецькій Поляні — селищах на Рахівщині в Закарпатті. Пані Ірина зазначила також про передачу ємностей для роздільного збирання сміття школам і підсумувала свій допис фразою: «У всякому разі, чистота наших сіл залежить лише від нас». Ми детальніше поспілкувалися з пані Іриною про цю ініціативу і загалом про «історію» й актуальність проблеми сортування сміття в невеликих громадах.

«ІЗ РОЗРАХУНКОВИХ 300—400 кг ЗАЛИШАЄТЬСЯ 100 кг СМІТТЯ ДЛЯ УТИЛІЗАЦІЇ»

— Чому ви за це взялися?

— Десь на початку 2000 років люди почали краще жити, відповідно, з’явилося більше сміття. Починалося все з екзотичних пластикових пакетів, потім пластикових пляшок, потім з’явилися памперси і новітні упаковки. На той момент уже остаточно померла радянська система збору вторинної сировини, а нічого нового не виникало. І сміття почало накопичуватися спочатку в домоволодіннях, потім, як у нас кажуть «у сутичах» — це в поконечах господарств, у якихось пустирях на околицях. Сьогодні підраховано, що одна людина продукує 300—400 кг сміття на рік.

Великий Бичків був першим селищем Рахівського району, яке в основному вирішило питання сміття: селищна рада здобула кілька грантів на сміттєві контейнери різної ємності, на прес для пресування сировини, виділила землю під полігон для відходів, у селищі утворено профільне підприємство ТОВ «Екобат Шураві», яке має спеціалізовану техніку і займається організованим вивезенням сміття.

Тому не можна сказати, що ми за це взялися. Але ми провели опитування мешканців громади після створення територіальної громади (до Великого Бичкова доєдналося ще шість сіл), які питання їх хвилюють. Сміття і доступ до якісних медичних послуг — були визначені людьми як першочергові.

Думаю, що сміття в цій ситуації мало і більш широкий зміст. Люди хочуть жити в гарному середовищі, а наші території, за винятком домогосподарств, доволі занедбані.

Ми долучилися до проєкту Міжнародної організації міграції та посольства Великої Британії «Долучайся. Взаємодій. Створюй».

Дуже гарна програма, яка мала дві частини: навчальну, практично на 100 годин, які були присвячені різним проблемам сьогодення і яку вели прекрасні лектори, і власне вирішення актуальної проблеми громади, що ми визначили як сприяння роздільному збору сміття.

Тому наш проєкт, який має і велику навчальну складову для молоді і учнів шкіл — слугує для того, щоб пояснити людям, що необхідно сортувати сміття і нагадати, що ми, на відміну від багатьох сіл, маємо для цього можливості.

Якщо ти живеш у селі, і є можливість окремо викинути скло, пластик, збір металів давно комерціалізований, а папір прекрасно горить у котлах і печах, ще треба закомпостувати те, що може перегнити — то виявиться, що самого сміття, для якого треба сміттєзвалище, не так багато. І з розрахункових 300—400 кг залишається 100 кг сміття для утилізації.

— Якими силами відбувається встановлення площадок і ємностей для роздільного збору сміття у вашому краї?

— Місце розташування контейнерної площадки визначає селищна рада. Воно має відповідати санітарно-технічним вимогам, визначеним законодавством. У питанні місця збору сміття є певний конфлікт. Із одного боку, люди хочуть, щоб сміттєві баки були недалеко. З другого — ніхто не хоче, щоб їх було видно, особливо з вікон будинку. Люди загалом досить недбало викидають сміття. Навіть при напівпорожньому бакові багато з них кидає сміття біля баків. Ну, і звичайно, багато приносять зовсім інше сміття, ніж поліетилен або пластик.

Ємності зараз є з різних грантів, але наша позиція така, щоб їх було максимально багато і вони були розміщені в доступних місцях, до яких непроблемно дійти навіть лінивій людині.

Саму площадку може виконати як місцеве комунальне підприємство, так і волонтери — нема проблем забетонувати 3 на 2 м.

«ДИЯВОЛЬСЬКА ДЮЖИНА ДЕТАЛЕЙ»

— Як ви оцінюєте рівень свідомості мешканців у цьому питанні? Яка частина людей, як ви написали, розуміє, що «чистота наших сіл залежить лише від нас»?

— У звичайних розмовах люди загалом розуміють необхідність цивілізованого збору сміття, яке засновано на сортуванні. Але в реалізації починається дуже багато АЛЕ....

Людям неохота сортувати, хай сортують на звалищі, неохота нести до площадки — далеко, неохота десь удома накопичувати і потім викидати, в усіх же чисто, всі господарі в межах двору.  Відповідно, важко налагодити обслуговування контейнерів, у них і біля них збирається всяка всячина.

Обслуговування сміттєвого бака для одного домоволодіння приблизно 240 грн за квартал. Якщо адекватно займатися сортуванням, то в один бак може збирати сміття і 3—5 будинків. Але і тут але... Лінь домовитися, а один бак завеликий. А потім як же його напівпустим виставити, якщо гроші заплачено, от і напихають будь-що.

Я завжди саркастично посміхаюся, коли говорять про туристичну привабливість Закарпаття. Доки не з’являться листя на деревах і кущах, які закриють сміття, то основна наша привабливість — це блиск пляшок по зворах та узбіччях, від яких відбивається сонячне проміння. А особливо, коли туристи сплавляються по Тисі, це коридор ганьби з поліетиленових пакетів по прибережних деревах і корчах та скла і пластика на берегах.
Пам’ятаю допис славетної авторки «Дня» Клари Гудзик про сміття в Рахові на берегах Тиси. Ми просунулися трошки вперед, але не настільки, щоб вважати, що проблема розв’язана

Люди не хочуть елементарно компостувати відходи: в баках гілки, прополена з грядок трава, інші відходи, які можуть слугувати прекрасним компостом для наших дуже бідних ґрунтів.

Бувало, що селищна рада для важкодоступних мікрорайонів встановлювала великий спільний бак на тонну відходів. Тоді навколишні будинки починають розривати договори на сміття — чому вони повинні платити, якщо дальні сусіди викидають безоплатно. Диявол, як відомо, криється в деталях і цих деталей у смітті диявольська дюжина.

Але іншого цивілізованого шляху, крім сортування сміття, ще не придумали, тому ми будемо всіма силами вирішувати це питання.

— Чи є на рівні громад робота щодо заохочення роздільного збору сміття, чи це ініціатива конкретних людей?

— У селищі є головне — можливість роздільного збору сміття. Вже все створено. В новоствореній громаді ще треба докласти зусиль для формування інфраструктури.

Є питання, як ці можливості реалізувати.

Наприклад, наше підприємство ТОВ ВГСМ має укладеними орієнтовно десять договорів на збір та утилізацію різних відходів: від побутового сміття до поліетиленів, поліхлорвінілів, металу, паперу, ртутних ламп, акумуляторів і т д.

Є підприємства і магазини, які просто спалюють усе десь на задвірках. А є такі, що вже налагодили збір і здачу вторсировини.

Слід розуміти, що здача вторсировини: збір, сортування та пакування — це досить затратні процеси і особливо «жлобиві» власники добровільно на це не підуть. Законодавець уже вводить необхідні примусові норми, Закон України «Про відходи» зобов’язує органи місцевого самоврядування до організації роздільного збору сміття, тому ситуація дуже повільно, але буде налагоджуватись.

Що цікаво — ми проводимо заняття не лише зі школярами, а й з батьками дошкільнят, то зовсім малі діти 3—4 років дуже чітко запам’ятовують принципи сортування сміття і вже самі дисциплінують батьків, що треба свідомо сортувати.

«ВІДСОТКІВ 20—25% МЕШКАНЦІВ РОЗУМІЮТЬ НЕОБХІДНІСТЬ СОРТУВАННЯ»

— Наскільки ви оптимістичні у втіленні цієї ініціативи?

— Я не особливо оптимістична. Мені здається, що відсотків 20—25% мешканців розуміють необхідність сортування і шукатимуть усі можливості, як це робити в будь-яких умовах. Усі інші шукатимуть способи, чому це не робити, як це не робити і хто винен у тому, що сміття розкидане біля доріг.

Ця свідомість не залежить від рівня достатку, ми часом бачимо, як з дуже престижних іномарок викидають мішки і машина летить далі.

Але ми робимо все для того, щоб люди бачили можливості роздільного сортування, бачили ці баки, розуміли, що це, і знали базові принципи сортування. 

Ну і, звичайно, є невелика надія, що вартість вторсировини збільшуватиметься і люди будуть фінансово зацікавлені здавати її.

Я завжди саркастично посміхаюся, коли говорять про туристичну привабливість Закарпаття. Доки не з’являться листя на деревах і кущах, які закриють сміття, то основна наша привабливість — це блиск пляшок по зворах та узбіччях, від яких відбивається сонячне проміння. А особливо, коли туристи сплавляються по Тисі, це коридор ганьби з поліетиленових пакетів по прибережних деревах і корчах та скла і пластика на берегах. 

Пам’ятаю допис славетної авторки «Дня» Клари Гудзик про сміття в Рахові на берегах Тиси. Ми просунулися трошки вперед, але не настільки, щоб вважати, що проблема розв’язана.

* * *

«День» також зібрав досвід «подолання сміття» інших громад у різних регіонах країни. Про нього — в одному з наступних номерів «Дня»