Синтетичний розум

У ренесансі науки та знань у знаменні періоди Української Народної Революції є величезний внесок лікаря Авксентія Корчака-Чепурковського

Одинадцята дитина в родині диякона в провінційному на тодішній Полтавщині Константинограді та перший академік-медик у складі ВУАН — Всеукраїнської академії наук, що виникла на зорі української державності. У цій єдності відчувається деяка символіка. Але пролягла вона закономірно, завдяки обдаруванням і соціальній лікарській передбачливості, яскравому синтетичному розуму Авксентія (Оксена) Васильовича Корчака-Чепурковського.

Після закінчення духовного училища та семінарії в Полтаві вступив 1877 року на фізико-математичний факультет університету Св. Володимира в Києві. За участь у студентських заворушеннях юний Авксентій (йому двадцять років) незабаром був відрахований. Наступними місяцями в ньому визрівало бажання стати насамперед лікарем. 1883 року Корчак-Чепурковський закінчив медичний факультет у Харкові і протягом п’яти років працював земським лікарем у рідному містечку, очолюючи невелику земську лікарню. Вже тоді з’явилися його перші друковані праці.

1889 року Авксентія Васильовича запрошують земським повітовим санітарним лікарем у Херсонську губернію. Про ці терени щодо прогресивних починів слід сказати особливо. Після земської реформи 1864 року тут склалася найбільш ефективна в імперії система допомоги селянам і сільськогосподарським робітникам. Окрім земських лікарень з’явилися і перші лікувально-продовольчі пункти. Сюди, разом із місцевим селянством, тисячами стікалися трударі з інших країв у пошуку заробітку.

Річ у тому, що капіталістичний аграрний бізнес на Херсонщині потужно йшов уперед, з’явилася сучасна сільськогосподарська техніка, серед усього й молотарки. Але вони не були обладнані необхідними захисними пристроями, і травматизм різко зріс. Скупченість робітників супроводилася і зростанням заразних інфекційних недуг.

Організовані земськими лікарями Михайлом Уваровим і Миколою Тезяковим, попередниками Корчака-Чепурковського в краї, лікувально-продовольчі притулки істотно допомагали цим верствам нового сільськогосподарського пролетаріату. Гаряча їжа та нічліг коштували їм недорого, і до того ж надавалася первинна, а інколи й серйозніша медична допомога.

Авксентій Васильович продовжив цю лінію. Але для планерування нагальних заходів були потрібні й певні демографічні кроки, на кшталт перепису реального масиву населення. А. Корчак-Чепурковський, мабуть, уперше після перепису, звернувся і до священиків православних парафій із проханням сприяти, за допомогою метричних книг церков, в реальній фіксації кількості народжень і смертей, а інакше кажучи, динаміки населення. По суті, тепер можна було виразніше планувати для повітів подальше створення медичних амбулаторій, фельдшерських пунктів, лікувально-продовольчих підрозділів.

1891 року обдарованого фахівця на новому терені профілактичної медицини запрошують в Бессарабське земство. Тут Авксентій Васильович організовує губернське санітарне бюро, активно розробляє протиепідемічні заходи в боротьбі з тифами, дифтерією, холерою. Вивчає історію Бессарабського земства, з акцентами на причини активізації інфекційних нещасть. 1898 року А. Корчак-Чепурковський захищає в Києві дисертацію на ступінь доктора медичних наук — «Матеріали для вивчення епідемій дифтерії в Росії». У новаторській роботі вперше вказується, що спалахи дифтерії вирізняються певним антагонізмом з іншими дитячими інфекційними захворюваннями. Тут, таким чином, очевидні й причини для попереджувальних щеплень.

З 1904 року Авксентій Васильович перебуває в Києві на посаді завідувача санітарним відділом міської управи, іншими словами, головного санітарного лікаря міста. Незабаром він виступає на засіданні Київського суспільства лікарів із програмною доповіддю «Наші суспільно-санітарні потреби теперішнього часу». У доповіді виділяються соціальні тези (російською мовою) «... Необходимое полное и коренное преобразование государственного порядка, так как в существующем строе лежит главная причина печального состояния народного здоровья».

Відкрита позиція Авксентія Васильовича в цих питаннях життя і смерті призводить до того, що 1907 року губернатор звільняє, за політичними мотивами, справжнього реформатора санітарії з посади.

Невгодний учений починає, проте, цілеспрямовано викладати, на терені епідеміології, захисту від інфекцій, в університеті, а також у політехнічному і комерційному інститутах міста, причому з диференційованими курсами залежно від аудиторії. У цей період він фактично вперше у світі вводить поняття «соціальна гігієна». Тоді ж невтомний аналітик і педагог стає одним із організаторів наукового об’єднання — Українського наукового товариства (УНТ).

Перша світова війна... А. Корчак-Чепурковський на посаді військового лікаря очолює як уповноважений Російської земської спілки медико-санітарну службу 8-ї армії на Південно-Західному фронті. Це розгалужена дієва протиепідемічна служба в безлічі полків і з’єднань на території західних губерній України, а також і спустошені міста і селища. Її, без перебільшення, можна назвати особливою повістю лікарського героїзму, але на науковій платформі. Адже в 180 гігієнічних підрозділах армії боролися за життя і здоров’я тисяч солдатів і мирних жителів. Тут виразно реалізується і гуманістичний прорив українського лікаря, що не має аналогів. Прорив у царині обов’язку, знань, рішучості.

Ренесанс науки і знань у знаменні періоди Української Народної Революції — вічна наша хвилююча сторінка. У місяці діяльності Центральної Ради українізація суспільства розвивається незвичайно активно та широко. Ентузіазм такого відродження характерний і для смуги нової самостійної державності в період Гетьманату. 1918 року Авксентій Васильович в структурах Українського Народного, а потім Державного Українського університету організовує медичний факультет. Багато яскравих науковців-педагогів уперше здійснюють абсолютно новий курс викладання українською мовою. І 1920 року, на основі цього факультету й інших науково-педагогічних медичних інституцій міста, вже під час приходу й утвердження радянської влади, організовується навчальний інститут охорони здоров’я. Він кілька разів переродиться, допоки на арені історії не з’являється Київський медичний інститут. 1921 року цей педагогічний форпост відразу ж входить у перипетії між російською й українською лектурами, аж до підкидних листів до газет, з боку партійного осередку. Та однак саме А. Корчак-Чепурковський, вважаючи, що медінститут здатний плідно зростати, стає у цих стінах першим деканом медичного факультету, з підтримкою кафедр профілактичних дисциплін, разом зі своєю кафедрою загальної та соціальної гігієни. А в системі ВУАН, що виникла в часи правління П. Скоропадського та збереглася і за подальших змін влади, А. Корчак-Чепурковський, уже в ранзі її академіка, з 1921 року створює й очолює тут кафедру охорони здоров’я та соціальної медицини — перший академічний підрозділ у цій царині.

Із ким і чим була його боротьба? Це абсолютно чесна наукова й організаційна підтримка перших соціальних починань у Новій Україні, з проголошеною «корінізацією», тобто українізацією потоків діяльності в республіці. Всім цим обіцянкам, що спочатку вселяли надію, трибун громадської охорони здоров’я віддається сповна. І хоча він розуміє, що голосні обіцянки та гасла вочевидь ілюзорні, ніж об’єктивно реальні, його місце біля керма бажаних змін. З 1929-го по 1934 роки Авксентій Васильович залишається науковим секретарем цієї Академії, а на її основі з тридцятих років структурується АН УРСР, з імперативами більшовизації. І слід особливо наголосити, що саме її новий президент О.О. Богомолець до останнього домагається: А.В. Корчак-Чепурковський украй необхідний на даній посаді.

Але поступово саме проти Корчака-Чепурковського каральні органи, в повноваженнях ГПУ (Головного політичного управління як основної репресивної одиниці НКВС), з двадцятих років розгортають подвійну гру. Адже в дні П. Скоропадського він очолював санітарний департамент створеного Міністерства охорони здоров’я, що діяв як вирішальна попереджувальна сила в розповсюдженні епідемій, а за Директорії перебував деякий час на посаді міністра народного здоров’я й опікування. На цих посадах він виявив глибоку відданість дорученій справі допомоги народним масам. Із урядом С. Петлюри проте не емігрував, вважаючи, що і надалі буде корисним Україні. Проте тепер якраз ці його обов’язки та діяльність розглядалися як «контрреволюційні».

У його квартирі на вул. Ірининській здійснюють обшук, хоча господаря не було вдома, а коли приїхав — арештували. Серед вилучених листів виявляють послання від Б. Матюшенка, колишнього міністра охорони здоров’я УНР (1919 р.), та М. Грушевського з-за кордону. Листи ділові, проте вони додають «компромату» в звинувачувальні вердикти проти Авксентія Васильовича. Якраз у ці роки десятки визначних науковців, за ленінською прерогативою, підлягали виселенню за кордони РРФСР. І хоча в Україні повинна діяти самостійна юрисдикція, науковця, після відміни розстрільного вироку, намагаються насильно, його власним коштом, вислати до Штеттіна (Німеччина).

Оскільки в Корчака-Чепурковського немає для цього коштів, його висилають на заслання до В’ятки, на три роки. Лише після клопотання ВУАН перед Раднаркомом УРСР йому скорочують термін заслання та дозволяють повернутися 1922 року на колишнє місце. Про все це в офіційних документах мало згадується.

З 1934 року діяльність «дисидента» в Академії наук уже не в передовій площині, він —лише практично рядовий співробітник. Репресується кілька разів значний науковець-демограф Юрій Корчак-Чепурковський — син Авксентія Васильовича. Його муки тривають 25 років. Лише 1970 року його книга про демографічні дослідження та дані в Україні 1920—1930 років виходить у Москві.

Слідча справа проти А. Корчака-Чепурковського значилася під номером 21017735. І цей зловісний знак так чи інакше не зникає. Кафедра його у ВУАН зливається з Інститутом демографії та санітарної статистики, причому і сам цей інститут різко скорочується, де відділ санітарної статистики просто скасовується.

Однак з 1938 року до 1945-го Авксентій Васильович за підтримки О.О. Богомольця працює консультантом в Інституті клінічної фізіології УРСР. Богомолець 1941-го підтримує науковця, у віці понад вісімдесят, для виїзду в евакуацію в складі АН УРСР до Уфи. Патріарх української медицини, він був в останні роки життя відзначений орденом «Знак пошани» і медаллю «За доблесну працю в період Великої Вітчизняної війни». Знову-таки, завдяки зусиллям О.О. Богомольця.

Авксентій Васильович помер 27 жовтня 1947 року. У республіканських газетах були опубліковані некрологи, зрозуміло, суто позитивного характеру. Але дев’яносто років життя генія медицини та науки України та їх першобудівничого, насправді, — це героїчне служіння рідному народові всупереч будь-яким перешкодам .

Чи вшановано ім’я видатного науковця? На жаль, цього не можна в повній мірі сказати. Немає ні вулиць, ні пам’ятників на його честь, як і значних установ. Але ми маємо повне право сказати про А. Корчака-Чепурковського як про небаченого українського мораліста, що своїм життям довів, що лише справжня наука може служити народові та людині, суспільству і цивілізації.