Спалахнули багаттями синії ночі...

Діти робітників почали оздоровчий сезон Сергій ЯРМОЛЮК, «День»  Трохи банально настало літо, яке, на відміну від попередніх сезонів, нагадує саме літо, а не пізню осінь. Прихід канікулярних днів, що на них чекає міська дітвора ще з 1-го вересня минулого року, в багатьох батьків викликав головний біль: куди знову прилаштувати чадо (чада)?

Раніше було простіше. Були санаторні зони при підприємствах, піонертабори й можливість з’їздити з родиною на море бодай на пару тижнів. Нині заводи стоять, піонертабори відійшли в минуле разом із самими піонерами, а можливість з’їздити на море для багатьох перетворилася на сумну мрію, бо грошей на заводах не платять так само давно, як зникли й піонерські галстуки. Дітлахи вдихають міський пил, змушуючи батьків судорожно згадувати далеких родичів у селі. Ще зовсім недавно здавалося, що виходу з цього становища вже не буде. Вихід, хоч і один, запропоновано.

Спецкори «Дня» побували нещодавно в Бородянському районі Київської області, де вдалося реанімувати те, що реанімуванню не піддавалося...

Центр соціального розвитку підлітків (піонертабір) «Зміна» було відкрито 1983 року. Союзні часи, що згадуються нині «незлим тихим словом», давали дітям засмагу, кілька кілограмів ваги, нових друзів і почуття комунікабельності. З розвалом Союзу все це зникло. Реанімувало колишній піонертабір київське Управління у справах молоді. Минулого року там оздоровилося трохи менше ніж тисяча дітей, нинішнього очікується — трохи більше. Всі — з малозабезпечених, неповних родин, «чорнобильських» і багатородинних батьківських «громад». Поки що бодай так... Міськадміністрація виділила 200 тисяч гривень на забезпечення. На 50 тисяч менше, ніж на останній День Києва.

Цього року для дітей вводять курси англійської мови. Для цього запрошені викладачі з Англії. Виховувати дітей 6 — 12 років запрошено студентів останнього курсу педагогічного коледжу (колишнє педучилище імені Крупської), які з розумінням ставляться не тільки до проблем своїх вихованців, а й до їхніх запитів. А запити неабиякі. Це раніше: яку музику ставили, під ту й танцювали. Нині влаштовуються дискотеки за замовленнями — коли діточки захочуть. Репертуар — відповідно до побажань. Коли ввімкнули, пробила ностальгія — нове покоління тягнеться до «диско». Скинути б зо двадцять років, та запросити наставницю...

Розпорядок тут трохи м’якший, ніж в армії. 8.00 — підйом. Зарядка. 9.00 — сніданок. «Заходи» щодо оволодіння лічбою та писанням для тих, хто ними не володіє. О 14.00 обід, потім сон до 16.30. Підвечірок. Ще «заходи». Вечеря о 19.00. О 22.00 — відбій. Дівчатка, як мені сказали «по секрету», сплять погано. Мабуть, поки що... З’явилися вже порушники дисципліни. Один чотирирічний хлопчик уперто не хоче спати вдень, ходити до туалету і погрожує покликати тата — видно татусь із «крутих». Але це дрібниці.

— Так, мужики, — суворо сказав я в трибуну. — Зараз інтерв’ю братиму.

«Мужики» вишикувалися в натовп: «мене, мене візьміть...» Відібрав двох. Іще одну «леді».

— Антон Притика. 3-й клас. 76-та київська школа. Приїхав уперше. Є тато й мама. Вони сказали: «Їдь, синку, і ми відпочинемо...» Потоваришував з Андрієм, Женею, Денисом. Граємо у футбол, волейбол, піонербол, купаємося... Люблю «Скорпіонс»...

— Теж Антон. Фізрук тутешній (дев’ятирічний хлопчина із задоволенням кивнув на біцепси). Бойовими мистецтвами захоплююся, плаванням, акробатикою... І — флейтою, — трохи сором’язливо сказав він...

— Я Бабич Юля, 139-та київська школа. Мама є, тато не живе... Приїхала вперше. У місті ходжу до клубу «Червона гвоздика», вмію ткати, вишивати, плести. Нас семеро з клубу!..

У цей час почали розпалювати багаття. Те іще — піонерське. Смолисті гілки викинули сніп іскр. Місцевий баяніст заграв: «Как здорово, что все мы здесь сегодня собрались...» Справді, як це добре. І я вкотре пошкодував, що вже дорослий...