Софія потребує... нових відкриттів

Останній археологічний сезон на території пам’ятки ЮНЕСКО це яскраво довів

Софія Київська — наш духовний магніт та святиня. Епітетів та порівнянь можна наводити безліч — кожен знаходить у ній щось особливе, неймовірне і надихаюче. Усе це підкріплюється і її історією, і атмосферою, і новими відкриттями. Власне, про них далі піде мова.

НАЙБІЛЬШ ТРИВАЛИЙ ПЕРІОД РОЗКОПОК

Минулого року на території Національного заповідника «Софія Київська» відбулися археологічні розкопки. Оскільки просто так займатися пошуковими роботами тут не випадає, фахівці можуть проводити такі дослідження лише за збігом певних обставин. Торік на території собору почали замінювати плитку (у ході «Великої реставрації»), а передувати цим роботам якраз мають археологічні дослідження.

«У серпні, коли «Велика реставрація» в Софії Київській якраз розпочиналася, Олександр Ганшин знайшов у нашаруваннях XVIII століття деталь якогось стародавнього золотоемалевого виробу. Ми довго думали, що це могло би бути, але тепер знаємо достеменно: софійська знахідка є накладною деталлю великої золотоемалевої ікони, яку було створено близько ХІ століття в майстерні, що працювала при дворі візантійського імператора в Константинополі. Аналогічних ікон у світі збереглися одиниці, зокрема ікона святого архангела Михаїла в скарбниці венеційського собору Сан-Марко», — описував у Фейсбуці Тимур БОБРОВСЬКИЙ, кандидат історичних наук, археолог, співробітник Національного заповідника «Софія Київська», який керував розкопками. Разом з ним у групі працювали співробітники Національного заповідника «Софія Київська» Володимир Савицький, Олександр Ганшин та В’ячеслав Гайдук і колеги Віталій Козюба та Всеволод Івакін із Інституту археології НАН України. Також на поміч долучали студентів.

Археолог час від часу ділився в соцмережі новинами про знахідки із місця розкопок, серед яких — свинцева печатка орієнтовно ХІІ століття, на одному боці якої викарбувано зображення Пресвятої Богородиці Оранти, а на другому, ймовірно, святого пророка царя Соломона. З-поміж знахідок — бронзовий енколпіон (хрест-релікварій), який може бути датований першою половиною ХІІІ століття, або ж фрагмент вінця керамічного горщика другої-третьої чверті ХІ століття — його виявили на дні фундаментного рову південної башти собору. А ще десятки інших цікавих артефактів, які ставлять перед експертами нові виклики. Велика кількість знайдених побутових речей, мідних та срібних монет XVI — XIX століть, крем’яний запал для рушниці XVII століття, уламки скляних браслетів ХІІ — ХІІІ століть, бронзові каблучки та ґудзики, залізні пряжки та ключі, кісткові гральні фішки ХІ — XVIII століть — чи були ці предмети загублені прочанами, чи це все було пожертвою до скарбниці храму? Це питання, на яке науковцям ще потрібно дати відповідь.

Цінність останніх досліджень полягає не лише в цих знахідках, які дають змогу поповнити музейну колекцію, а й у тому, що деякі відкриття допомагають уточнити хронологію будівництва Софії ба навіть змінюють наші уявлення про вигляд собору.

Нині місце розкопок законсервовано до весни. А фахівці, котрі з літа невтомно працювали, м’яко кажучи, в історичній землі, зараз підводять певні підсумки найбільш тривалого в історії Софії археологічного сезону (тривав із серпня до грудня минулого 2021 року). Нещодавно в Національному художньому музеї України відбулася зустріч з археологами, котрі працювали на території святині. Розмова тривала понад чотири години. Її «спресовану» версію пропонуємо далі.

ЗАГАДКОВА АПСИДА

Мабуть, відвідувачі Софії певний час звертали увагу, що біля собору постійно працювали археологи. Що ж тут знайшли, справді дивовижа.

Вперше фахівцям вдалося простежити залишки так званих субструкцій під фундаментами Софійського собору, зокрема дерев’яних кілків, що їх забивали через кожні 15 — 20 см у дно фундаментного рову задля його зміцнення, пояснює археолог. «До нас лише Михайло Каргер (радянський археолог) фіксував систему кілків, які були забиті в дно фундаментного рову. Це була як основа для закладання фундаменту із каміння. З часом ці дерев’яні конструкції зітлівали. Але в нашому випадку ми побачили відбиток кілка в нижній поверхні фундаменту», — додає Бобровський.

Звісно, до нашого часу самі дерев’яні елементи субструкцій не збереглися. Археологи побачили лише відбитки деревного пороху в ґрунті й порожнини у товщі мурувань. Якщо раніше археологам вдавалося натрапляти на залишки дерев’яних кілків, то нині вперше зафіксували залишки лежнів, тобто тих кілків, на які спиралися кам’яні фундаменти споруд.

Мабуть, найбільш знаковим вважається відкриття невідомої раніше апсиди собору — це виступ у будівлі, який має напівкруглу форму. «Під час робіт щодо заміни покриття довкола собору біля його північно-східного кута виявилися залишки давньоруського мурування, — описує історію виявлення знахідки Тимур Бобровський. — Після розчистки з’ясувалося, що тут маємо фундаменти і частини стін раніше невідомої апсиди, збудованої в тій же техніці й із того ж матеріалу, із якого збудовано основний масив собору. Чому вона зруйнувалася — невідомо. Стіна цієї апсиди в цьому місці нас збентежила, бо в усьому соборі стіни завтовшки мають один метр, а тут — 1,8 метра».

У ході робіт археологи з’ясували, що стіна таки має один метр. Виявилося, що з внутрішнього боку до цієї стіни прибудовано ще одну конструкцію. Її зроблено із плінфи, а простір між стіною та плінфою засипаний будівельним сміттям і вапняно-цем’янковим розчином. Далі фахівці з’ясували, що це, найімовірніше, залишки двосхідцевого синтрона, тобто спеціальної лави у церковному вівтарі, яка була призначена для церковних ієрархів. Тут могли сидіти митрополити і єпископи під час літургій. У Софійському соборі є синтрон у його центральній апсиді. Тож експерти знайшли залишки ще одного синтрона, про який раніше, можливо, і не здогадувалися. Та тепер ця знахідка змінює уявлення про Софію. По-перше, навіщо в соборі два синтрони, а отже — два вівтарі? Подруге, тепер, відтворюючи зовнішній вигляд собору часів Ярослава, доведеться вносити корегування, додаючи також виявлену апсиду.

«Ще років 40 тому вважалося, що тут не було жодного апсидного виступу, тепер виявляється, це не так, — зазначає археолог. — Зараз розкопані залишки утеплені, гідроізольовані. Навесні плануються додаткові дослідження, а згодом і музеєфікація».

ЧАСОВІ ПІДКАЗКИ

Під час літніх розкопок вперше вдалося побачити стіни Софійського собору в перетині — саме під час дослідження залишків апсиди. Також біля її решток знайшли ще й два поховання, датовані XVIII століттям. Крім того, знайдено залишки храму ХІ століття.

Загалом усі ці відкриття і знахідки наводять дослідників на думку, що нові розкопки даватимуть більше відповідей на запитання, які виникають зараз, а заодно ставитимуть нові виклики. Як наголошує Віталій КОЗЮБА, кандидат історичних наук, археолог, науковий співробітник Інституту археології НАН України, останні розкопки підтверджують теорію, що на місці храму до його спорудження територія була заселена.

Щоб уявити, а що ж було раніше на території, де нині стоїть Софія, протягом тривалого часу дослідники орієнтувалися на повідомлення «Повісті минулих літ». Зокрема, на згадку про те, що на місці битви печенігів з русичами, за часів Ярослава, постала пізніше Софія.

«Коли Ярослав задумував будувати велике місто, міркував про те, де будуть розташовані монументальні споруди. Навряд, щоб коли будувалася Софія, то одночасно забудовували й тодішнє середмістя, на якому років через десять мали би будувати певні храми, — розмірковує Віталій Козюба. — Дослідження 2021 року дали додаткові аргументи для цієї точки зору. Під час обстеження периметра навколо Софійського собору ми побачили у двох місцях огорожі — під мурами Софії. Тобто ці огорожі існували ще до того часу, коли собор збудували. Одну огорожу знайшли з південного входу, цей стародавній об’єкт розташований під фундаментами собору. На жаль, його не змогли дослідити. Можливо, колись з’явиться можливість вивчити його уже ізсередини собору. Але ці огорожі підтверджують, що на місці Софії справді існували стародавні поселення».

Із західного боку собору було знайдено залишки невідомої будівлі, які теж підтверджують цю думку. Будівля заходить під фундамент Софії, а її закінчення веде аж усередину собору під вежу. «Цей об’єкт прямокутної форми був майже порожній — ми натрапляли на уламки обпаленої глини, окремі кістки тварин. Також було знайдено кілька елементів будівельного матеріалу, який широко застосовувався у давньоруському будівництві наприкінці Х й аж до ХV століття. Можна припустити, що існування цього об’єкта було близьке у часі з будівництвом Софії. Можливо, він міг обслуговувати будівництво Софії, адже це велика споруда, яка зводилась поступово. Можливо, коли добудовували зовнішню частину, цей об’єкт потрапив під стіну Софії Київської, — ділиться думками Віталій Козюба. — І саме тут нам вдалося знайти начебто непримітне графіті, яке засвідчує дату зведення стіни цієї будівлі — 1039 рік. Зрозуміло, що цей об’єкт належить до 1039 року. Це дає нам можливість будувати точніше хронологію будівництва собору».

*  *  *

Якби не зима, мабуть, археологи продовжували б досліджувати кожен камінь, тріщину, відбиток і надалі. Ентузіазму їм не бракує. Як зазначав Тимур Бобровський, здавалось би, все, що могли вивчити в Софії археологи, уже вивчили, зокрема, і попередні дослідники. Аж ні. Нові розкопки свідчать, що пам’ятка потребує перевідкриттів.