Щасливе дитинство. Урок шостий
Є безліч народних висловів про дітей. "Діти - квіти життя", "Малі діти - мале горе, великі - велике" тощо. Мені більше до душі: "діти - плоди життя". Принаймні, більше логіки. Якщо плід - значить, дозріє. "Дозрівають" наші діти відразу в двох напрямках, але не одночасно. Спочатку настає період статевого дозрівання, потім - розумового. Найпотішніше, що обидва періоди припадають на шкільні роки, але лише перший, статевий, мовби в шкільні роки й закінчується, а другий може тривати-тривати, й так ніколи й не закінчитися.
Ось і виходить, що насправді школа - набагато більше, ніж "кузня знань". Школа - це й перший життєвий досвід в організованому колективі, й перший статевий досвід, і взагалі - перший досвід у всьому, на що колективна шкільна уява здатна.
На цей період припадає й розвиток самостійного особистого (до того ж утаєного від батьків) життя дитини. Так що й дитиною цю особистість чи безособистість, що формується, назвати можна тільки умовно. Якщо якесь поняття про самостійність і відповідальність вже сформувалося, батькам турбуватися нема про що. Але річ у тім, що наші батьки зазвичай своїх дітей не привчають до самостійності. В Західній Європі навіть дитячі ігри готують дітей до самостійності, вчать щось вирішувати, хай навіть на найелементарнішому рівні. Відсоток невдах-утриманців на шиї в держави (відзначте - не на батьківській шиї!) має бути мінімальний.
Вже в шістнадцятирічному віці діти роблять перші спроби піти від батьків. Не піти ночувати на вокзал або до друзів, а роблять щось серйозніше й, одночасно, романтичніше. Вони намагаються вижити самостійно. Знімають на заощаджені або зароблені кошти кімнату й живуть, на скільки вистачить коштів та рівня самостійності. З першого разу й самотужки це зазвичай не вдається, але вже більше половини дітей до вісімнадцяти років живуть окремо. А якщо й залишаються з батьками, часто сплачують за своє проживання в їх будинку і вже звісно - за харчування. І нарешті, відокремлення дітей від батьків закінчується до двадцяти п'яти років, після чого стосунки між ними зазвичай покращуються і стають швидше дружніми, аніж родинними.
Що ж до статевого дозрівання, це тема окремої шкільної дисципліни, починаючи з п'ятого класу (у Великій Британії, Франції тощо) з семінарами й дискусіями. При цьому дівчата ставляться до цієї дисципліни традиційно серйозніше за хлопчиків. Адже вони й дозрівають раніше. І ось у тій же Великій Британії в будь-якому районному центрі планування родини ніхто не здивується дванадцятирічній дівчинці, що прийшла по пораду або консультацію, бо вирішила, що настав час перейти зі своїм другом до найінтимніших стосунків. Лікар їй все розповість, як дорослій. Дістане вона там безкоштовно й протизаплідні засоби, й відповість на найрізноманітніші запитання. Мало того - жодний лікар і не матиме на думці зателефонувати її батькам аби повідомити, наскільки дозріла вже їх дочка. Хоча це питання й досягає час від часу стін англійського парламенту, але кожного разу розв'язується в інтересах дітей, а не їх батьків. А все через те, що для англійського суспільства дванадцятирічна дівчинка вже далеко не дитина, а особистість зі своїми правами та обов'язками.
У нашій традиційно матріархальній системі виховувати особистість вельми складніше, ніж на Заході. Для молодих батьків це загрожує сварками зі своїми батьками, котрі стали дідусем і бабусею, й зі школою, що оперує такими поняттями, як "основна маса учнів". Проте, сподіватимемося, що з плином часу й наша система освіти й виховання стане поживним середовищем для розвитку особистостей.
