Ратифікація Стамбульської конвенції
Україні, як пострадянській країні, складно виходити з парадигми стереотипного патріархального бачення світу. Ми і досі є країною, де більшість пересічних громадян вірять, що ґвалтують тільки тих, хто носить мініспідниці, що вчителі мають право “вбивати” знання в дітей, бо як інакше цим “нездарам” щось можна пояснити. А домашнє насилля для багатьох із нас асоціюється лише із жінками-жертвами та чоловіками-аб'юзерами (чоловіки, які застосовують насильницькі методи для досягнення свої мети), а Стамбульська конвенція – із геями. Чи не так? На жаль, це Україна сьогодення, де і зараз страхи нерідко переважають факти та докази розуму.
Як розповідає Лілія ВІРЬОВКІНА, голова ГО «Ти потрібен Україні» та координаторка проєкту «Everyone has to be protected», що він спрямований на висвітлення проблеми домашнього насилля, потерпілими від нього є не тільки жінки та діти. Частина запитів надходять від чоловіків та осіб, які не ототожнюють себе з цією статтю, але за документами є особами чоловічої статі (ЛГБТІ).
За різними даними кількість таких звернень від чоловіків на гарячі лінії чи у поліцію становить від 10 до 20 % від загальної кількості. При цьому майже половина жертв домашнього насильства не звертаються до правоохоронних органів, тому неможливо встановити реальні цифри постраждалих осіб чоловічої статі, які через стереотипне уявлення про “сильного чоловіка” не хочуть розповідати про свої проблеми. Результати опитування Amnesty International підтвердили, що більшість українських чоловіків, незалежно від віку, схильні замовчувати випадки насильства щодо себе, де б це не трапилось – дім, школа, вулиця, тощо. Приблизно 80 % респондентів, які стикалися з домашнім насильством у дитинстві або у зрілому віці, не зверталися по допомогу.
Лілія пояснює, що частиною проєкту є адвокація рішення про необхідність окремого приміщення в притулках для тимчасового перебування особи (осіб) чоловічої статі, постраждалого(их) від домашнього насильства: “Законодавство України забороняє перебування в одній будівлі притулку повнолітніх постраждалих осіб різної статі, але при цьому забезпечує право чоловіків на розміщення у окремих приміщеннях притулків із врахуванням процентних відношень звернень чоловіків відносно жінок: “Притулок утворюється місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування відповідно до законодавства з урахуванням непропорційного впливу насильства на жінок і чоловіків (Постанова КМУ № 655).”
Координаторка проєкту зазначає, що в актах місцевих рад взагалі не згадується про можливість розміщення у окремих приміщеннях притулків осіб чоловічої статі, які зазнають домашнього насилля: “Про ці 10-20% звернень від чоловіків просто забувають. Результатом наших дій має бути прийняття узгодженого рішення на рівні м. Харкова про започаткування окремого приміщення в притулку для тимчасового перебування особи (осіб) чоловічої статі, постраждалого(их) від домашнього насильства на базі комунальної установи «Центр надання допомоги постраждалих від насильства».
На питання, чому обрали саме Харків, Лілія посміхається та каже, що про це постійно запитують, бо шукають у цьому прихований зміст: “А відповідь дуже проста. Наразі в Україні взагалі відсутні місця в притулках для осіб чоловічої статі, які потерпають від домашнього насилля, і ніхто раніше не порушував та не висвітлював це питання. Нам треба було обирати якесь місто для реалізації нашого пілотного проєкту. І ми обрали за територіальним принципом – зручності для експертів, у першу чергу для Юрія Чумака, голови ГО «Центр правових та політичних досліджень "ДУМА", який був ініціатором проєкту. Він живе у Харківській області», – додає Лілія Вірьовкіна.
Щоб розібратись, як допомогти потерпілим чоловікам у отриманні місць у шелтерах, ми звернулись до Романа СЕРДЮКА, юриста, який разом із іншими експертами готує аналітичний матеріал у рамках проєкту «Everyone has to be protected».
“Визнання наявності в суспільстві такого негативного фактору, як домашнє насилля проти чоловіків, так само, як і проти жінок, та протидія йому є важливим етапом демократичного розвитку та становлення країни. На жаль, практично у всіх сім'ях, де присутні аб'юзивні (насильницькі) відносини, спостерігаються одночасне поєднання різноманітних видів домашнього насилля, у тому числі проти осіб різної статі. Навіть бувають випадки, коли кривдник та жертва міняються ролями.
Наприклад, дорослі можуть одночасно зазнавати психологічного та економічного насилля з боку своїх батьків і одночасно вчиняти фізичне чи сексуальне насилля проти свого партнера по шлюбу, дітей (у тому числі - повнолітніх), інших родичів. І в цьому випадку не є юридично коректним розмежування аб'юзу за статевою ознакою потерпілих. Усі із вищевказаних потерпілих осіб мають забезпечуватись рівними правами на захист та притулок”, - аргументує необхідність порушення цієї теми для обговорення в суспільстві експерт проєкту.
Роман звертає увагу, що статистика не зможе нам надати об'єктивні дані щодо потерпілих чоловіків, бо вони у своїй більшості не готові розмовляти про травматичний досвід та бояться отримати відмову від правоохоронних органів у розгляді їхньої скарги: “Українське законодавство не обмежує права чоловіків на психологічний та правовий захист у разі домашнього насилля, вчиненого проти них. Так, потерпілі чоловіки, як і жінки, мають право звернутись до системи Безоплатної правової допомоги, де їх безкоштовно проконсультують, допоможуть у складанні процесуальних документів та нададуть юридичний супровід у судовому процесі. В деяких центрах протидії домашньому насиллю чоловікам надають психологічну допомогу. І в той же час, слід зазначити, що в Україні і досі немає жодного притулку для чоловіків, які потерпають від домашнього насилля».
У вирішенні проблеми із забезпеченням шелтерів (притулків) для чоловіків юрист проєкту вказує на наявність такого міжнародного документа, як Стамбульська конвенція, ратифікація якої може допомогти у створенні більш якісних національних механізмів протидії будь-яким видам домашнього насилля.
“У Преамбулі Конвенції Ради Європи “Про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами” (Стамбульська конвенція) визначено, що “домашнє насильство зачіпає жінок непропорційно й що чоловіки також можуть бути жертвами домашнього насильства”. А стаття 23 Конвенції закріплює, що чоловіки теж мають право на притулок: “Сторони вживають необхідних законодавчих або інших заходів для забезпечення створення відповідних, легкодоступних притулків у достатній кількості для надання безпечного розміщення жертв, особливо жінок та їхніх дітей, та надання їм дієвої допомоги. При цьому фраза “особливо жінок та їхніх дітей” лише вказує на непропорційність звернень чоловік та жінок, але не обмежує чоловіків у отриманні при хистку.
Тому, як би це не незвично звучало, Конвенція Ради Європи “Про запобігання насильству стосовно жінок...” має допомогти українським чоловікам, які потерпають від домашнього насилля, у реалізації їхніх прав на отримання тимчасового притулку. Водночас проти ратифікації Конвенції виступають релігійні громади та консервативні політики, які бачать загрозу в тому, що у документі вживається слово “гендер”», – пояснює Роман.
Цей матеріал підготовлений у рамках проєкту «Everyone has to be protected», що впроваджується ГО «Ти потрібен Україні» за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні. Погляди авторів є виключно відповідальністю ГО «Ти потрібен Україні» і не обов'язково збігаються з офіційною позицією уряду США.
This material was prepared as part of the «Everyone has to be protected» project implemented by the NGO «Ukraine needs you» supported by the Democracy Commission Small Grants Program of the U.S. Embassy to Ukraine. The views of the authors of the sole responsibility of NGO «Ukraine needs you» and do not necessarily reflect the official position of the U.S. Government.