Праця і зарплата без «радянщини» і бюрократії

Україна має шанс отримати сучасне трудове законодавство – зручне, як «Дія». Зміни вигідні всім: і працівникам, і бізнесу. А головне – це шанс попрощатися з профспілками радянського формату, які захищають не працівників, а свої місця.

На тлі широкомасштабної російської військової агресії наша країна остаточно прощається з рештками Української Радянської Соціалістичної Республіки, які ще зберігалися останні 30 років.

Це прощання з «братським російським народом», прощання з ілюзіями, з економікою, з правовідносинами радянської доби.

В Україні трудові відносини досі регулюються застарілим Кодексом законів про працю, прийнятим ще у СРСР та розробленим в умовах радянської адміністративно-командної економіки, в якій єдиними роботодавцями були держава, зокрема державні підприємства. Тодішнє законодавство не передбачало існування приватного бізнесу, малого чи мікробізнесу зі своєю специфікою.

Від радянської системи нам дісталися у спадок застаріла та надто складна система нормування і оплати праці, нормування і обліку робочого часу, надання відпусток тощо; невідповідність застарілих методів державного регулювання трудових відносин реаліям ринкової економіки; критична забюрократизованість та складність здійснення трудових відносин для роботодавців і працівників, що негативно позначається на динаміці процесів господарювання та пригнічує економічні стимули. На ведення обліку кадрів та кадрової документації витрачаються значні фінансові, часові та людські ресурси, а за порушення численних бюрократичних процедур, передбачених застарілим законодавством про працю, бізнесу загрожують санкції і штрафи.

Тому український бізнес підтримує максимальне спрощення, максимальну лібералізацію трудового законодавства. Такі позитивні зміни несе в собі законопроєкт № 5371 - щодо спрощення регулювання трудових відносин у сфері малого і середнього підприємництва та зменшення адміністративного навантаження на підприємницьку діяльність.

Ключова новація прийнятого за основу законопроєкту №5371 - створити договірний режим регулювання трудових відносин для малого та середнього бізнесу і зробити його основним засобом регулювання цих відносин. Такий договірний режим встановлюється за умов, якщо роботодавець не є юридичною особою публічного права, є суб'єктом малого або середнього бізнесу з кількістю працівників не більше 250 осіб, а також цей режим може застосовуватись до трудових відносин, що виникають між роботодавцем і працівником, заробітна плата якого становить понад 8 мінімальних заробітних плат на місяць.

У межах вільного трудового договору сторони на власний розсуд врегульовують свої стосунки: щодо системи та режиму оплати, працевлаштування та звільнення, робочого часу, тривалості робочого тижня, відпустки та вихідних тощо. Це особливо важливо у сучасному світі, де з’явилися сотні нових креативних професій, які вимагають особливого режиму організації та винагороди праці.

Водночас вільний трудовий договір має все необхідне для захисту працівника — він має обов’язково містити всі гарантії для працівника, передбачені міжнародними конвенціями, а також істотні умови (місце роботи, дата, строк дії, умови оплати праці).

Ухвалення законопроєкту в цілому дозволить спростити, викинути архаїчну «совкову» документацію, яка вимагається при оформленні працівника. Тримати кадровика, щоб оформити документи, вже нікому не буде потреби - особливо враховуючи наявність «Дії» та електронних реєстрів. Власне, і ведення трудової книжки стало архаїкою: робочу біографію будь-якого працівника можна спокійно простежити через Пенсійний фонд та електронні реєстри.

Отже, це зміни, які вигідні і роботодавцю, і працівнику. Але хто проти законопроєкту № 5371? Проти – профспілки радянського зразка. В радянській Україні існували три основні три «стовпи», на яких тримався режим: комуністична партія, ленінський комсомол і профспілки – «школа комунізму». Партії, як і комсомолу, немає з 1991 року. А профспілки в радянському форматі дожили до сьогоднішнього дня. І найбільш яскраво це проявилося під час обговорення змін до законопроєктів з лібералізації ринку праці.

Як організація, яка начебто захищає працівника, профспілки виступають проти багатьох новацій, напрацьованих виходячи з досвіду країн, які досягли успіху в економіці та в забезпеченні соціальних гарантій не на словах, а на ділі. Тих країн, де є благополучний середній клас, де  успішний бізнес і заможний працівник.

Зрозуміло, яка справжня причина небажання окремих профспілок, які нічого і нікого не представляють, окрім самих себе. Ці організації розуміють, що після лібералізації законодавства їм не буде місця. А працювати в нових ринкових умовах вони просто не можуть.

От і виходить, на превеликий жаль, традиційний український варіант, коли одна корпоративна група відстоює власні інтереси, вперто перешкоджаючи прогресивним змінам. Але віримо, що парламентарі, попри спротив рудиментів УРСР, зроблять крок уперед та ухвалять законопроєкт, який призведе до модернізації трудового законодавства в Україні, відходу від застарілих радянських норм, наближення до світових трендів провідних економік. Цей проєкт надасть можливість робітникам та роботодавцям більш гнучко змінювати умови співпраці, зменшити витрати на адміністрування, що у підсумку надасть можливість встановлювати кращі умови праці.


Михайло НЕПРАН,
перший віце-президент
Торгово-промислової палати України