Особливості національного кіднепінгу:
17-річна Марія, донька Богдана Коруки, жителя села Боголюби, що неподалік Луцька, погнала по обіді корову на пасовище й додому не повернулася. Натомість пізно ввечері в будинку Коруків пролунав телефонний дзвоник. Невідомий сказав, що дівчина перебуває в нього, і що батьки побачать її живою й неторкнутою лише після того, як він отримає $2,5 тис. Гроші слід привезти в пакеті до Луцька й покласти біля лівого стовпа воріт при вході до Покровської церкви, що на площі Злуки. Якщо ж грошей не буде або про все довідаються «менти», тоді батьки також одержать свою дочку назад, але... шматками.
Що було робити бідним батькам? Тасувати «зелені» та везти на вказане місце. Але де їх взяти? Такої суми в Коруків не було. «Давай позичимо у твого двоюрідного брата Олександра», - запропонував Богдан дружині. Дружина погодилась. Наступного ранку батько гайнув до Ковеля, де мешкає Олександр Алфьоров. Розповів йому про лихо, яке звалилося на їхні голови. Слізно просив допомогти. Олександр поспівчував, обнадіяв: «Спробую назбирати у знайомих». Спробував, та нічого не вийшло. Відтак Б. Корука повернувся додому ні з чим. Однак домовився з О. Алфьоровим, що той до кінця дня таки збере необхідну суму й наступного ранку привезе в Боголюби. Справді, наступного дня О. Алфьоров приїхав, але грошей не привіз. «Послухай, Богдане, - мовив Олександр. - Ось що мені порадили. Два роки тому в нас у Ковелі в міліції працював полковник Зубанов. Тепер він перший заступник начальника обласної міліції. Відгукуються про нього як про доброго спеціаліста, особливо з таких от справ, як твоя. Звернися до нього по телефону - він обов`язково допоможе». Богдан Корука розізлився не на жарт: «Бандити напевне ж прослуховують телефон. І як тільки я подзвоню, вони її прикінчать!»
Тоді Олександр вирішив зателефонувати Зубанову з Ковеля. Богдан змушений був прийняти запропоноване. Через якийсь час він уже сидів у кабінеті першого заступника Волинського обласного управління МВС України Леоніда Зубанова. І, раз у раз витираючи рясний піт із чола, розповідав оцю всю історію. Після вироблення плану дій всі відповідні служби міліції області включилися в широкомасштабну операцію з виявлення та знешкодження злочинців, які викрали Марію Коруку.
Полковник Зубанов справді виявився добрим знавцем своєї справи. Він розпорядився не тільки щодо спеціальних заходів, конспірації та подібного, а й дав вказівку просто тихцем поговорити в Боголюбах із сусідами Коруків. Наслідки цього вразили навіть самого полковника. Почувши про те, що Марію Каруку викрали якісь зловмисники, одна з сусідок дуже здивовано вигукнула: «Та я ж її з годину тому біля дому на вулиці бачила!»
... Марію Коруку справді знайшли у себе вдома. Ніхто її не викрадав. Просто батько наказав їй з хати нікуди навіть носа не висовувати, щоб було схоже, ніби її справді викрали. Дівчина батьків наказ виконувала, та, як видно, не надто старанно.
І знову Богдан Корука сидів у кабінеті полковника Зубанова й, втираючи з чола піт, ще рясніший, ніж попереднього разу, винувато пояснював: «Мені були потрібні гроші... Мені дуже були потрібні гроші, а в Олександра, я знаю, їх напхом напхано в кожній кишені. Я б згодом віддав йому позичене».
«Драматична» гра героя цієї оповіді переконала всіх - і родичів, і міліцію. Остання відкрила стосовно «актора» кримінальну справу. Йому погрожує тюремне ув`язнення до одного року.
