Нові росіяни у Франції

«НОВИЙ РОСІЯНИН» — ЦЕ НЕ НАЦІОНАЛЬНІСТЬ. ЦЕ ФІЛОСОФІЯ»

«Це просто божевілля, — каже Анжело, метрдотель ресторану «Бель-Отеро», про відвідування їхнього ресторану росіянами. — Росіяни в Канні (їх називають так, незалежно від того, чи є вони насправді українцями, білорусами, прибалтами чи азербайджанцями) бувають у нас щовечора й вечеряють, як то кажуть, на широку ногу. Більшість із них не розмовляють французькою й сяк-так белькочуть ламаною англійською. Дітям у всіх випадках життя вони беруть ікру. Вони не полюбляють, щоб їх постійно обслуговували, як це прийнято у нас. Їм треба відразу все ставити на стіл. І зазвичай вони замовляють набагато більше, ніж можуть з’їсти».

Бармен Доменік додає, що нові росіяни здорово п’ють і віддають перевагу горілці. Тоді як жінки, котрі супроводжують їх, звичайно з’являються в сукнях від відомих кутюрьє, чоловіки іноді вдягнені досить погано. Вони розплачуються, як правило, кредитними картками — «Голд» або «Платініум».

Анекдот: «Чуєш, братане, — каже один «новий росіянин» іншому. — Чув стару пісню про нас? «Весь покрытый зеленью, абсолютно весь...»

У чотиризірковому готелі «Софітель-Медітерране» комерційний директор Евелін Гасс розповідає: «До нас російські постояльці приїжджають звичайно влітку й проводять тут 14 днів. Вони завжди платять готівкою. Через росіян ми навіть змінили час роботи бару. Вони починають пити горілку вже з десятої години ранку. Вони шумно поводяться в ресторанах і в усіх громадських місцях».

Однак Паскаль Брен, генеральний директор готелю «Мажестік» — однієї з каннських перлин — ставиться до «витівок» нових росіян абсолютно спокійно. Більше того, він вважає, що «коли вони набудуть лиску, то стануть справжньою клієнтурою розкішних готелів». Типовий образ постояльця свого готелю, «нового росіянина», він змальовує так: «Це підприємець (найчастіше в агропродовольчій сфері), йому близько 50 років, і він приїжджає зі всім своїм сімейством, що складається іноді з кількох подружніх пар. Вони мають тенденцію знімати багатомісні номери, оскільки в їхньому уявленні найдорожче — найкраще. Коли вони відвідують наші ресторани, в їхніх рахунках нерідко фігурують замовлення на спиртне по 4000—5000 франків за пляшку. Вони вибирають не блюда, а ціни».

Власники розкішних бутиків задоволені «новими росіянами»: «У жінок є смак, і вони не торгуються. Більшості з них, якщо це молоді жінки, дуже легко підібрати одяг. Нерідко дівчині зростом 1 метр 80 сантиметрів годиться 36 розмір. І вони ніколи не дивляться на ціни».

У магазині «Крістіан Лакруа» продавщиця Марі висловлює іншу думку: «Як правило, у них відсутній смак, при купівлі вони орієнтуються на фірму. У них немає культури носіння одягу, вони неввічливі й зарозумілі».

«Вони купують все поспіль: шкіряні вироби, косинки, парфуми, рушники, ця оргія споживання — просто безумство», — вважають у магазині «Гермес».

А ось у магазині ювелірних прикрас «Фред» навіть є каталог російською мовою. У магазині «Шопар» пані Мартін Жюліан висловлює задоволення тим, що вона недавно продала прикрасу вартістю 500 000 франків одному росіянину.

У перукарських салонах раді російській клієнтурі, яка «ніколи не рахується з витратами». А в агентстві нерухомості «Мікаель Зінграф» від нових росіян є замовлення на придбання вілл вартістю від 10 до 30 млн. франків. Агентства, однак, діють обережно: «Ми вважаємо за краще знати походження коштів. Треба, щоб у клієнта був європейський рахунок. Якщо немає, ми не маємо справи з такими клієнтами».

Анекдот: Похорони. Ховають «нового росіянина». Братани несуть вінок з написом: «Васю, ти не помер! Ти гониш!»

Отже, серед цього загального хору голосів, що суперечать один одному, французи чують і такі заклики: «Будьте поблажливі до «нових росіян», вони ж фактично щойно народилися...» Дійсно, «нові росіяни» як прошарок суспільства народилися зовсім недавно й вмирати, як видно, не збираються. Та ось якщо великі гроші на просторах колишнього СНД можна «зробити» порівняно швидко, то культуру поведінки, культуру споживання й взагалі культуру загалом набувають довгочасно, поколіннями, передачею культурних цінностей від батьків дітям — століттями. За гроші її не купиш. Думка французів однозначна: «Культура — саме те, чого бракує «новим росіянам», котрі мають гроші, але не мають лиску сьогодні. Можливо, в їхніх нащадках коли-небудь об’єднається й те, й інше».