«Не треба боятися злості»

Про моральний стан нашого суспільства у незвичних умовах війни «День» поспілкувався із психологом Оленою Лещинською

Шок від перших днів війни замінився у декого на інші реакції – звикання, стреси або ж надмірну емпатію. Ми звикаємо до того, що доведеться жити у нових умовах, і часто – виживати. А зараз намагаємося спрямувати свою енергію у правильне русло – хтось волонтерить, хтось просто працює, підтримуючи економіку, хтось пішов у лави територіальної оборони…А хтось виливає свій гнів на тих, кому вдалося втекти з гарячих точок, а сам лишився в облозі окупантів. Так чи інакше – це наші реакції на війну, людські, емоційні, дуже різні. Про підґрунтя цих реакцій, про моральний стан нашого суспільства у незвичних умовах війни (скільки ж років світ повторював, що ніколи знову цього не допустить) – «День» поспілкувався із докторкою психологічних наук Оленою ЛЕЩИНСЬКОЮ.

«ЗАРАЗ МИ БАЧИМО У СУСПІЛЬСТВА ТЕ, ЩО У ПСИХОЛОГІЇ НАЗИВАЮТЬ КОГНІТИВНИМИ РЕАКЦІЯМИ»

– Олено Альбертівно, зараз у соцмережах бачимо чимало дописів зі своєрідними засудженнями тих, хто виїхав із міст, що в окупації, в облозі чи під обстрілами, а з боку тих, хто виїхав, бачимо іронічні поради, що робити тим, хто залишився. Із чим пов’язані такі емоційні засудження чи обурення, чи це просто реакція людей на стрес через війну?

– Я спробую пояснити це дещо глобально. Звичайно, що людям страшно, є форс-мажорні переживання. Є теорія про контури свідомості, яких виділяють чотири, а найперший – біовиживальний контур. Існує закономірність, що у разі загрози для біовиживального контуру, то інші – на рівні особистості, особистісних контактів, навіть на смисловому рівні – гальмуються. Тобто людина на певний час може втрачати свої моральні якості. Зараз ніде не можна почуватися у безпеці, бо, бачите, зараз не знаєш, де вибухне. Плюс є ще диверсійні групи та зрадники – у нашому місті, Івано-Франківську, вже двічі затримували таких осіб. Якщо у старі часи ведення війни була лінія фронту і був тил, то навіть цього зараз немає, тому люди не можуть почуватися в безпеці. А це все знижує моральний рівень, і це, мабуть, властиво для всіх екстремальних ситуацій.

ФОТО REUTERS

Але мушу сказати ще таку річ, що стосується ЗМІ та політики. Протягом останнього часу телебачення, котре у приватних руках, будувалося на принципі собачих боїв, зокрема ток-шоу. Наведу приклад зі свого досвіду: свого часу слухала програми радіо «Ера», тут обговорювалися різні культурні теми, які стосувалися життя людей, не тільки політики. Ви самі знаєте, скільки зараз лишилося журналістики справжньої, крім вашої газети, яка є окремим острівцем професійності. Тому якщо на рівні держави не усвідомлюють і не дбають про масову свідомість, а її тільки використовують заради досягнень комерційних або політичних, то, звичайно, відбувається певна дегуманізація суспільства.

Існують речі, які довго змінюються. Масова свідомість довго формується, накопичується, це як океан, який або підігрівається, або охолоджується, але це відбувається довго. Зараз ми маємо наслідки певної деградації. Також у нас закрили за Януковича комісію щодо суспільної моралі. Якщо на цьому полі масової свідомості не ведеться фундаментальна культурна робота, то воно заростає будяками. Таким чином, зараз ми бачимо дійсно те, що у психології називають когнітивними реакціями: ви змогли виїхати, а ми ні, от ви збудували гарну хату, її знищили, то так і треба, бо були дуже горді…

Війна – це жахлива річ, найжахливіше, що може статися із суспільством. Звичайно, вона оголює найжахливіші вчинки та речі, які люди могли від себе і не очікувати. Тому не можна сказати, що ми десь у повній безпеці, а десь ні. Ми собі жили, як жили. І розвивалися в тому темпі, в якому нам вдавалося. І ми маємо право жити так, як ми хочемо. Сьогодні ніяк не можна звинувачувати жертву агресивного нападу. Всі українці зараз є жертвою цього ґвалтівника, і ми не можемо відповідати за ту маячню, яка є в голові російського лідера, і за ту об’єктивну сприйнятливість до цієї маячні отого всього натовпу, який там живе. Ми не можемо відповідати за це. Вони – людоненависники. У культурному плані в нас теж усе б поступово вирівнялося, але треба зараз припинити звинувачувати одне одного. Кожен живе, як може, і перебуває в тій ситуації, в якій опинився. І ніколи ми не знаємо, яка ситуація безпечна, а яка ні. Тому має бути тільки милосердя одне до одного.

«ЦЕЙ РЕЖИМ СХОЖИЙ НА НАЦИСТСЬКИЙ, У ЯКОМУ ВИКОХАЛИ ГІТЛЕРА ТА ГІТЛЕРІВСЬКУ СПІЛЬНОТУ»

– Ви згадали трішки про те, що ми жили собі своїм життя, а тут Росія зі своєю ідеологією прийшла з війною проти України. Багато хто зараз намагається говорити з родичами, які живуть у РФ, щось пояснюють, але результат – як горохом об стіну, чесно кажучи. Чи є сенс у тому, щоб витрачати зусилля та щось пояснювати росіянам, тим 70%, які підтримують війну Путіна проти України?

– Немає сенсу пояснювати. У мене теж є такий родич, який каже, що невідомо, хто ж це бомбить українські міста. Я думаю, що треба ставитися до них як до сектантів. Звичайна розмова родича з родичем тут не спрацює. Цей режим абсолютно схожий на нацистський, у якому викохали Гітлера та гітлерівську спільноту. Тому це треба або зовсім залишити, або тимчасово припинити ці пояснення. У Росії мусить відбутися процедура, схожа на денацифікацію. Тому що це такий моральний момент, коли позиція росіян зводиться до одного: я не знаю тому, що я не хочу це знати. Для мене це вибачень не має. Значить – це моральний вибір тих людей. І ніхто їм не допоможе, хіба що тільки власні страждання.

– Мабуть, зараз їм цього бажають дружно всі українці (страждань), зараз усі так люто ненавидять росіян, і це ми бачимо і у вживанні нецензурної лексики у побуті, й на плакатах та білбордах. Це теж вияв наших емоцій, що ми шлемо їм разом негативну хвилю словами, думками, енергією?

– Це теж накопичувалось у нас, це той енергетичний резервуар, який чекав свого часу. Мені здається, що вісім років ми витісняли у себе все російське, але чекали на якусь розв’язку. Вісім років ми були на тій лінії розмежування, кожен раз дивилися, скільки наших захисників там вбили, і все одно мусили там перебувати. Думаю, за цей час накопичилася злість – емоція справедлива та виправдана. Ми мусимо боротися з ворогом, який прийшов вбивати, і вже вбиває та знищує. Знищує наше життя. Звичайно, що злість – це найбільш адекватна емоція на це. Не треба боятися цієї злості. Тим більше, що там ніхто не кається.

«ЯК ТІЛЬКИ ЗНИКНЕ ЦЕЙ ШКІДНИК ПЛАНЕТАРНОГО МАСШТАБУ, В УКРАЇНЦІВ БУДЕ ШАНС ДІЙСНО ЖИТИ ПО-ЛЮДСЬКИ»

– Але з іншого боку війна так згуртувала українців у єдиному бажанні перемогти, знищити ворога, Росію як імперію. Як нам зберегти цю єдність надалі, бо це, мені здається, потужна сила, з якою ми можемо долати всі перепони?

– Те, що зараз відбувається, це відтермінована війна, яка мала бути ще одразу після Другої світової. Тому що було два агресори. Виходить, що НАТО та холодна війна ніби імперію зла розвалили, але ідеологічне ядро залишилося, яке фактично, як шматок інфекції, знову зробило набряк. І зараз себе проявляє. За ідеєю цей набряк мав би просто зникнути. Бо наша боротьба зі зброєю в руках, економічна війна, яку розгорнув цивілізований світ, дає усвідомлення, що з Росією має бути так само, як із нацизмом, коли він зник, а Німеччина лишилася. Так само має зникнути путінізм, а натомість має бути щось інше.

Якщо ми відповідаємо на запитання, чи ми згуртовуємося, чи ні, то левова частка нашого незгуртування – це якраз результат інформаційно-психологічної війни з боку Росії. Тобто джерело нашої української необ’єднаності знаходиться саме в тому, що у нас постійно працюють агенти впливу, які це все розбурхують. Українцям нема чого бути необ’єднаними, у нас можуть бути різні політичні погляди, по-різному можемо жити. Але імперія вкладає шалені гроші, щоб ми були роз’єднані. Як тільки зникне ось цей шкідник планетарного масштабу, то і ХАМАС не отримає тієї підтримки, що мав раніше, і Куба, і Північна Корея. Бо ж маємо справу із державою-терористом. Якщо вирвати жало саме у неї, думаю, в українців буде шанс дійсно жити по-людськи.