Наука, якою можна пишатися

За результатами всеукраїнського дослідження «Як Україна бачить своє майбутнє», яке було проведено Gradus Research, на запитання: «Які найбільш значні досягнення України за період незалежності ви можете назвати» — 27% респондентів (міські жителі віком 18 — 60 років) відповіли: «Ніякі», що виявилося найчастотнішою відповіддю на це запитання (розрив величезний: наступні за частотністю — безвізовий режим і справжня незалежність набрали 8% і 7% відповідно). Тож фокусна тема цьогорічного «Фестивалю ідей» (записи подій якого нещодавно з’явилися у вільному доступі) — «Україна, якій вдається» — виявилася особливо актуальною. Адже вона стала приводом поговорити про здобутки українців у різних сферах, зокрема в науці.

ВІД АДРОННОГО КОЛАЙДЕРА ДО ВИВЧЕННЯ ЗМІН КЛІМАТУ

«Українські вчені мають спроможність і беруть участь у багатьох міжнародних колабораціях і наукових дослідженнях. Яскравий приклад — великий адронний колайдер. Це найскладніший на даний момент технічний пристрій, де працюють тисячі науковців із усього світу. І українські вчені виконують там настільки важливу роль — я можу сказати своє оцінне судження, — що адронний колайдер не працював би настільки добре або й взагалі не працював би, якби не фізики із Національного наукового центру «Харківський фізико-технічний інститут». Детектори, які там працюють і детектують ці частинки, кварк-глюонну плазму, працюють завдяки нашим розумам, — розповідає кандидат фізико-математичних наук, популяризатор науки Антон СЕНЕНКО. — Так само багато науковців, наприклад із Інституту теоретичної фізики, також долучаються до цього проєкту, зокрема доктор фізико-математичних наук, професор Геннадій Зінов’єв. Тож українські фізики роблять дуже потужний внесок у ці дослідження, і світом це визнано».

Ще одним успішним прикладом є програма «Горизонт-2020». Це рамкова програма Європейського Союзу з фінансування науки та інновацій із загальним бюджетом близько 80 млрд євро розрахована на 2014 — 2020 роки. Ясна річ, ідеться про мультидисциплінарні дослідження найвищого рівня, в яких беруть участь відомі європейські колективи науковців, зокрема й українські. Як розповів Антон Сененко, наші науковці із університетів, академічних інститутів або із приватного бізнесу в шаленій конкуренції таки здобувають фінансування і приносять в Україну десятки мільйонів євро.

Одним із таких прикладів є проєкт «Полярні регіони в системі планети Земля: роль місцевих та регіональних полярних процесів у зміні полярного клімату та глобальної кліматичної системи» (PolarRES), який переміг у конкурсі програми ЄС «Горизонт-2020». У межах цього проєкту Національний антарктичний науковий центр спільно з 30-ма науковими організаціями із різних країн світу (США, Великобританія, Нідерланди, Фінляндія, Норвегія, Німеччина, Китай та ін.) моделюватиме зміни клімату в Антарктиці та Арктиці. Як пояснюють у дописі на фейсбук-сторінці Національного антарктичного наукового центру: «Дослідники вивчатимуть, як динаміка атмосферних процесів, танення льодовиків, підвищення рівня і закислення океану впливають на формування регіонального полярного клімату. Будуть застосовані й доопрацьовані моделі, які нададуть можливість прогнозувати різні сценарії змін полярного клімату залежно від низки факторів, насамперед людської діяльності. Важливо, що дослідження паралельно відбуватимуться в обох полярних регіонах планети — Арктиці та Антарктиці».

Ще одна успішна співпраця, про яку розповіла і в якій брала участь Катерина ТЕРЛЕЦЬКА, докторка фізико-математичних наук, завідуюча лабораторією прикладної математики НЦ МАНУ, старша наукова співробітниця ІПММС НАН України, стосується досвіду ліквідації наслідків Чорнобильської аварії. Ідеться про низку українських інститутів, які робили і моделювання, і дослідження у сфері радіобіології. Сьогодні вони успішно залучені до досліджень на Фукусімській АЕС. А українські здобутки у сфері радіобіологічних досліджень мають попит також у Кореї та Китаї.

Катерина Терлецька зауважила й про потужну українську діаспору математиків: до прикладу, українка Марина В’язовська, котра разом з командою математиків розв’язала математичне рівняння, яке намагалися розв’язати видатні математики світу протягом кількох століть... Хоч нині Марина В’язовська працює у Швейцарському федеральному технологічному інституті, народилася вона в столиці України, закінчила Київський національний університет імені Тараса Шевченка, а 2010 року захистила кандидатську дисертацію в Інституті математики НАН України.

А наприкінці минулого року український науковець вперше виграв грант Європейської дослідницької ради у сфері органічної хімії. Доктор хімічних наук Павло Михайлюк проводить дослідження у представництві компанії Enamine Ltd (світовий постачальник хімічних сполук) в Україні.

Як засвідчують ці приклади, наголошує Антон Сененко, дослідження українських вчених перебувають у світовому контексті. І це стосується не лише природничих дисциплін, що засвідчує, наприклад, кількість науковців, які беруть участь у міжнародних програмах чи здобувають науковий ступінь у найпрестижніших університетах світу, пройшовши надзвичайно високий конкурсний відбір.

БІЗНЕС І НАУКА

Окрема тема — це співпраця українських науковців з приватними компаніями та державними установами. Як наголосив Антон Сененко, існує потреба в людях, які пов’язували би бізнес і науку, створюючи відповідне середовище. Водночас певні успіхи вже є. Зокрема, багато прикладів співпраці з підприємствами існує серед хіміків і фармакологів. Багато українських (серед яких — молоді) вчених, зазначає Антон Сененко, працюють у лабораторіях із синтезу речовин, які потім експортуються США та країнами Європи. Потужною є співпраця між українською оборонною промисловістю і науковцями: ракети «Вільха», комплекс «Нептун» не з’явились би без розробок українських вчених.

Хотілося б згадати і про позитивні тенденції ставлення українців до науки. Адже, як переконує Антон Сененко, її авторитет за ці п’ять років зріс. Ця тема все частіше з’являється в інформаційному просторі, а минулого року відкрився Музей науки, що спрямований популяризувати здобутки й посилювати зацікавлення цією сферою. Ба більше, як анонсувала Катерина Терлецька, наступного року планують відкрити Музей математики, а ще в планах — поширювати практику музеїв науки по всій Україні.

Окрема тема — ядерні реактори. «Протягом цих шести років були періоди, коли у нас не було вугілля, ми мали проблеми з газом, і тоді атомні електростанції забезпечували до 70% енергогенерації в Україні, — розповідає Антон Сененко. — Проблема в тому, що українські атомні реактори за своїми паспортними даними, коли їх будували в СРСР, мали поступово виводитися із експлуатації з 2016 року. Але ми знаємо, що вони не виводяться, а термін їхньої експлуатації подовжується... Реактор — це не автомобіль, його не піднімеш підйомником і не подивишся, чи нормально він працює. Науковці Інституту ядерних досліджень проводять спеціальні експерименти, які перевіряють, чи реактори працюють нормально». Катерина Терлецька додала, що й математики мають багато проєктів стосовно обслуговування атомних електростанцій, наприклад щодо систем підтримки прийняття рішень. До того ж, зазначила дослідниця, «у нас, у Національній академії, є робоча група з математичного моделювання поширення ковіду; ці щотижневі звіти читають і прислухаються до них». Утім, підсумувала вона, більшість їхніх досліджень мають попит усе ж таки за кордоном.

СВІТОВІ ДОСЯГНЕННЯ ЗА УМОВ ОБМЕЖЕНИХ РЕСУРСІВ

Цінність цих досягнень зростає ще більше, коли брати до уваги контекст, у яких вони здійснені. «Україна може пишатися тим, що ми майже на 60-му місці за ВВП серед інших країн світу, але наші, наприклад, фізики — на 40-му місці у світі. Умовно — бо не можна порівнювати тепле й синє, — наші фізики на 20 позицій вище, ніж економіка може їх забезпечити», — каже Антон Сененко. Адже нерідко наукові дослідження потребують значних коштів на обладнання, реактиви, матеріали.

Та українці й за таких умов знаходять вихід. Як розповіла Катерина Терлецька, в українських математиків немає необхідного обладнання, щоб робити вимірювання високого рівня в Чорному морі чи в Арктиці, де українці проводять дослідження. Зате в наших вчених є чимало нових ідей, які вони й пропонують міжнародній науковій спільноті. «У нас немає ресурсів, тому нам постійно потрібно видумувати, яким чином за найменший кошт ми можемо зробити якнайбільше користі або отримати цікаві результати... — пояснює Катерина Терлецька. — Наука зараз глобальна, і, в принципі, те, чого нам не вистачає, як-от обладнання, ми завжди можемо знайти завдяки кооперації».

Однак такий підхід можуть використовувати не всі сфери. «Фундаментальна наука — це дорого, вона потребує базису, який акумулюється роками, який не тягнуть жодні приватні інвестиції. Наприклад, кажуть, що приватні компанії розробили вакцини. Проте ці приватні компанії у своїх офіційних пресрелізах завдячують університетським програмам та державному фінансуванню, які сформували базис для створення цих вакцин. Тому що всі ці знання, які акумулюються, на основі яких починають працювати прикладна наука та інновації, формуються роками й мільярдними інвестиціями, — пояснює Антон Сененко. — Наука — різна, і якщо науковець може піти із академічної установи й за сучасних умов реалізовувати щось своє — це чудово. Я це тільки підтримую. Проте якщо ми говоримо про теоретичну фізику і кварк-глюонну плазму чи темну матерію, то я хочу подивитися, який приватний інвестор це проінвестує». Відповідно, в цих сферах для успіхів науковців потрібна суттєва державна фінансова підтримка. Інша річ, зазначає Катерина Терлецька, що й фінансувати потрібно, виходячи зі стратегічних завдань, які були б відображені у виборі пріоритетних для держави напрямків. А саме — тих, які корелювали би з потребами бізнесу та промисловості й могли б у майбутньому принести в Україну інвестиції.

Водночас певні зрушення в напрямку фінансування української науки є. Наприклад, запрацював Національний фонд досліджень України — державний цільовий фонд, метою якого є надання грантів для підтримки наукових досліджень та розробок. «Вперше за роки незалежності дуже багато наукових груп отримують мільйони гривень на свої дослідження. Раніше на дослідження наукова група могла на рік отримувати 60 — 100 тисяч гривень, при цьому значна частина цієї суми йшла на податки. А тут ідеться про мільйони, і науковці уже цього року й наприкінці минулого року закупили обладнання на значну суму. Це тільки почалося, але ці факти вже надихають», — коментує Антон Сененко. Детальніше про те, які проєкти були профінансовані минулого року, можна прочитати у звіті Національного фонду досліджень України за 2020 рік, що доступний на сайті установи.

Ситуацію з фінансуванням науки можна покращити, якщо внести відповідні правки до законодавства. «Зараз запустився Національний фонд досліджень; там окремим рядком в умовах прописано, скільки має отримувати науковець — не більше, ніж 10 мінімальних заробітних плат на 1 січня певного року. Чому це окремо прописали? Тому що бюджетне законодавство таке, що навіть коли гроші є, маємо серйозні проблеми, щоб забезпечувати ринкові умови заробітної плати. Скажімо, працює математик в Інституті математики за 8 тисяч гривень, а в ІТ-компанії він міг би отримувати 50 тисяч. Інститут математики не має законодавчих підстав, навіть маючи гроші, виплачувати йому таку зарплату, бо директора можуть посадити за нераціональне використання бюджетних коштів. Тому що от у вас є тарифна сітка, за нею працюйте».

***

Насамкінець хотілося б згадати і про позитивні тенденції ставлення українців до науки. Адже, як переконує Антон Сененко, її авторитет за ці п’ять років зріс. Ця тема дедалі частіше з’являється в інформаційному просторі, а минулого року відкрився Музей науки, який спрямований популяризувати здобутки й посилювати зацікавлення цією сферою. Ба більше: як анонсувала Катерина Терлецька, наступного року планують відкрити Музей математики, а ще в планах — поширювати практику музеїв науки по всій Україні.