«Мовним війнам» Харківщини — два роки
Усі явища в неживій і живій природі циклічні. У Харкові останнім часом циклічного характеру набула зміна офіційного статусу російської мови.
Всі інстанції, що беруть участь у кругообігу мови в місті, пройшли вже два абсолютно однакових кола. Після прийняття міськрадою рішення про офіційний статус російської мови на території Харкова (нарівні з українською), прокурор міста Стефан Славський (двічі) подавав протест до суду Київського району міста. Райсуд рішення міськради (двічі) скасовував. Депутати (двічі) подавали апеляцію до облсуду, який (двічі) повертав матеріали до районного суду для повторного розгляду, причому за умови зміни складу суддів. Удруге обласний суд ухвалив таке рішення 13 травня.
З юридичної точки зору питання про статус російської мови постало одразу після прийняття Верховною Радою минулого скликання Закону про мову. Закон наказував: діловодство на території України має провадитися державною мовою. Спочатку це положення закону було сприйнято в Харкові «в багнети». Однак більшість функціонерів швидко зрозуміли, що його виконання все одно ніхто не контролює. Тому документи писалися як раніше, тобто в основному — старою, доброю, канцелярською російською.
Дещо інакше дивилися на проблему депутати міськради. Вони вважали, що невідповідність юридичного та фактичного положень може рано чи пізно призвести до конфлікту. З іншого боку, обранцям не хотілося лаятися з україномовними політиками Харкова. Краплею, котра переповнила чашу, стало прийняття конституційного положення про «місця компактного проживання».
На кінець позаминулого року депутати міськради «дозріли» й на останній сесії-96 ухвалили рішення про можливість використання в документах російської мови нарівні з українською.
Які ж юридичні позиції сторін? Прокурор Харкова Стефан Славський вважає, що міськрада перевищила свої повноваження. Конституція дійсно дає право оголосити мову другою офіційною (окрім державної української) в місцях компактного проживання осіб (громадян) тієї чи іншої національності, однак ухвалити таке рішення може тільки парламент. Противники ж Славського (з числа юристів) погоджуються з прокурором у тому, що остаточне рішення має бути за Радою. Однак чого це вона раптом буде розглядати це питання без відповідного рішення органу місцевого самоврядування, не розуміють. Відзначимо, що сам термін «місця компактного проживання» припускає численне трактування, оскільки немає його юридичного визначення.
Перейдемо від теорії до практики. Після того, як причетні до діловодства чиновники пересвідчилися в тому, що за використання російської їм «нічого не буде», вони вже не звертали уваги ані на рішення депутатів, ані на судові вердикти. Інтерес до статусу мови проявляє лише жменька чиновників, депутатів і журналістів. До речі, в Харкові тільки три ЗМІ (державне радіо й телебачення, а також — газета «Слобiдський край», також державна) віщають і друкують українською мовою.
Не призвела теоретико-юридична суперечка й до зміни загальномовної ситуації в Харкові. В місті вистачає людей, для яких російська є рідною мовою. Окрім того, на території міста чимало масивів приватних будинків, де говорять в основному так званим слобідським суржиком. Цей діалект, звісно ж, не є ані російським, ані українським, хоча виникнув на стику саме цих мов. Ось, наприклад, якими словами дівчина з такого району зазиває до себе в гості однолітка (протилежної статі): «Айда до мєня!»
Мовна ситуація в Харкові з деякими поправками (на велике місто) повторює ситуацію в області, на заході якої (поблизу кордону з Полтавщиною) розмовляють переважно по-українськи, а на сході і півночі — по-російськи.
Двомовність давно вже є приводом для появи анекдотів. Ось один із них.
Онук приїхав «на село до дідуся». Дід говорить: «Давно не бачилися, он
яким ти став! Чи пiдрос?» «Сам ти, дєд, чипідрос!» — відповідає внук...