Маленький чоловік з пісенною душею
У травні 1924 року в одному паризькому госпіталі з'явився на світ хлопчик, якого в реєстрі новонароджених записали Шармуз Варенаг Азнавурян. Але нянечка ніяк не могла вимовити ім'я Шармуз, і тому малюка почали називати Шарлем...
Минулого року знаменитий співак Шарль Азнавур відзначив півстолітній ювілей своїх виступів на концертній сцені. Проте його творча кар'єра обчислюється 63 роками, бо вперше він вийшов на театральну сцену і знявся в кіно, коли йому виповнилось дев'ять.
Свою юність він згадує у відомій п'єсі "Автобіографія". У ній він кидає погляд на скромний будинок у Латинському кварталі, де "в оточенні співаків і артистів він навчався спочатку російської мови, а відтак уже вірменської". Його батько тримав у Парижі маленький ресторанчик, де інколи влаштовувалися бали російських емігрантів. Під час цих веселощів він давав собі волю поспівати перед гостями. Мати Шарля - вірменка, народжена в Туреччині, - в минулому була актрисою. А на чужині вона частіше виконувала роль голови родини, причому робила це легко й ненав'язливо. Власне, народження Шарля припало на той час, коли Азнавури чекали на американську візу. Проте доля була проти їхнього переселення в Новий Світ.
Роки війни застали їх у Франції. Батьки Шарля симпатизували комуністам і навіть переховували одного з бійців Опору. "Для моїх батьків це було питанням обов'язку, - згадує Азнавур. - А ми із сестрою сприймали це як гру". Гра грою, але юному Шарлю не раз доводилося переживати неприємні моменти, коли німці зупиняли його на вулиці, стривожені "недозволенними" розмірами його носа.
Після війни Шарль із приятелем П'єром Рошем почали співати дуетом у кабаре. Перебування в творчому середовищі принесло свої плоди: одного дня він познайомився зі своїм кумиром Шарлем Трене й Едіт Піаф. "Ми з Едіт знайшли одне в одному багато спільного, - каже співак. - І в неї, і в мене минуле було з відтінком біди".
Паризький "горобчик" вирішив пригріти вірменське пташеня. Шарль стає водієм на побігеньках, носильником, мийником посуду. Але не коханцем. Жадібна до чоловіків геніальна співачка чомусь не зволила переступити межу дружніх стосунків.
Едіт також відмовилась виконувати написану Шарлем спеціально для неї пісню "Я ненавиджу неділі". Але залишалися Містінгет, Жюльєт Греко, Паташу, Жильбер Беко, які вже виступали з його творами. 1950 року напарник Рош виїхав до Канади. І тоді Азнавурян втратив свій вірменський суфікс, і на сцену несміливим кроком вийшов співак Шарль Азнавур. Цей крок зустріли з розумінням. "Коли його слухаєш, до страждання можна доторкнутися", - випалив якось Жан Кокто.
Шлях до визнання був тернистим. 1955 року Азнавур уперше з'явився на сцені "Олімпії", де на нього чекав грандіозний провал. Один критик писав: "Виходити на сцену з таким голосом і такими фізичними даними - цілковите божевілля". Інший підхоплював: "Якщо Азнавур - співак, то чому б не уявити собі зірку естради з дерев'яною ногою..."
І все-таки успіх прийшов через два роки в "Альгамбрі". А 1960 року після головної ролі у фільмі Франсуа Трюффо "Стріляйте в піаніста" Шарль Азнавур став усесвітньо відомим.
Гени матері робили свою справу. Ще з дитинства Шарль мріяв про акторську кар'єру. Що ж, його знімали такі режисери, як Рене Клер, Клод Шаброль, Фолькер Шлендорф. І все ж Азнавур-співак здавався ціліснішим, глибшим, мудрішим за Азнавура-актора. Маленький чоловік у скромному сірому костюмі, з неповторним акцентом, який не дратував, а надавав неповторного забарвлення співучій французькій мові, буквально зазирав у душу слухачеві, ділився своєю тугою і переконував, що, попри все, життя заслуговує на зацікавлення та увагу.
"Я їм і п'ю по-французьки, - каже Азнавур. - Інколи я думаю по-французьки, але далеко не завжди. Мені здається, що моє світовідчуття трохи ширше. Я - європеєць. Часто можна почути висловлювання, на кшталт: "Англійці виліплені з іншого тіста" - або "Італійці - це щасливі французи". Це неправильно. Мені здається, ми всі однакові за суттю, але кожний народ має свого бісика".
Шарль Азнавур залишається, здається, єдиним із французьких шансоньє, якому вдалося підкорити Америку. Минулого року його диск вийшов на перше місце в класифікації "Біллборду" - американської біблії музичного шоу-бізнесу. Співак збирав цілі зали в Медисон сквер гардені, й американці аплодували представникові європейської культури, яка зазвичай оцінюється ними на рівні десь між патагонською та марсіанською.
У свої 72 Шарль Азнавур продовжує виступати. Він має що сказати людям. Останніх десять років шансоньє постає і як громадський діяч. 1988 року він створив власний Фонд допомоги Вірменії, який надсилає на батьківщину його предків медикаменти, молоко, пшеницю. Щодня він оплачує дві години поставок електроенергії. "Коли я допомагаю людям, я допомагаю собі самому, - пояснює Азнавур психологічні причини своєї добродійності. - Друга світова війна поглинула наше дитинство і юність. Тож тепер я надолужую - поводжуся, мов юнак. Усе в цьому світі циклічне".
Однак не закінчуватимемо свою розповідь на такій патетичній ноті. Нещодавно один англійський журналіст прямо запитав Азнавура, чи багато жінок було в його житті. "О-о-оох... - відповів співак. - Як у всіх. Але я завжди був відданим. У мене були тривалі любовні зв'язки, а в проміжках між ними я був у пошуках взаємності. Останніх 33 роки я живу з однією жінкою. Зазвичай преса не дуже цікавиться моїм особистим життям - вона не може розкопати нічого скандального. І річ не в тому, що я успішно ховаю кінці у воду, а в тому, що ховати немає чого!"
