Людина, яка вміє літати

Сьогодні — 50-річчя від дня народження Сергія Бубки

Гідність і зрілість нації проявляються і в почутті вдячності до тих, хто на весь світ її прославляв і звеличував своїми «вершинними здобутками». Впливовий український публіцист Лариса Івшина з цього приводу слушно зауважила: «Є такий вислів: «Народи спілкуються вершинами». І чим більше в народу вершин, тим краще його чути в світі».

Сергій Бубка увійшов у людську пам’ять якось відразу, стрімко і безповоротно, наче заздалегідь знав свою дорогу. Навіть журналісти, які писали про нього, згодом вагались з точністю визначити, коли саме це сталося: чи то в сімдесят восьмому на Всесоюзній спартакіаді школярів, чи то у вісімдесятому на чемпіонаті СРСР серед юнаків... Світ же ще не знав імені свого нового кумира — Бубка. А втім, ні, зустріч з ним перший його тренер давно вже визначив як «щасливий подарунок» у своєму житті.

Сергій Бубка — улюбленець долі чи спортсмен величезних фізичних можливостей та сили волі, який після невдач на трьох олімпійських іграх знову доводив усьому світові, що саме він є найкращим жердинником планети? Як сталось, що звичайний хлопець став так багато значити для світу? І чи багато ми знаємо про цю постать?

• ЗВІДКИ ВЗЯВСЯ СЕРГІЙ БУБКА?

Робітничий район Луганська, вулиця Зої Космодем’янської. 4 грудня 1963 року у сім’ї військовослужбовця і сестри-хазяйки в лікарні народився Сергій Бубка.

Стрибками з жердиною Сергій почав займатися в 1974 році разом зі старшим братом Василем (згодом — теж відомим жердинником) у ДЮСШ «Динамо». І звичайно, йому пощастило з тренером: без Віталія Опанасовича Петрова, — який відразу розгледів у ньому неабиякий талант стрибуна, він ніколи не захопився б легкою атлетикою, і його життя, безумовно, склалося б зовсім інакше. Під керівництвом Петрова досить швидко С. Бубка зумів потрапити до когорти найкращих стрибунів з жердиною в країні. Ну а дебютував він, узявши висоту 2.70. З тих пір і бере свій початок його сходження на вершину спортивної кар’єри. На все життя запам’яталися йому змагання в Ташкенті, де на шкільній спартакіаді чотирнадцятирічний учень у 1978 році стрибнув на 4.40, посівши четверте місце серед усіх учасників, старших за нього на 2—3 роки. Це був перший «вихід у світ» майбутнього уславленого чемпіона.

У листопаді 1979 року Сергій переїхав у Донецьк до свого тренера, куди його наставника запросили на роботу. Навчався він у 57-й донецькій середній школі, яку за рік закінчив без жодної трійки. У ті роки в Донецьку були створені найкращі в країні умови для підготовки стрибунів із жердиною. Завдяки спеціальній системі вправ, придуманих Віталієм Петровим, невисокий від природи його учень швидко наздогнав своїх однолітків за показниками зросту, а за спортивними результатами в стрибковому секторі почав їх випереджати. У 1980 — 1982 роках він служив у армії, де мав можливість удосконалювати свою спортивну майстерність. Подолавши в 1980 році планку на висоті 5.10, Сергій Бубка виконав норматив майстра спорту і став чемпіоном СРСР серед юнаків. За ще два роки молодому стрибуну підкорився норматив майстра спорту міжнародного класу — 5.55. Цей результат дозволив йому здобути срібну медаль на дорослому чемпіонаті країни й отримати запрошення до збірної СРСР.

Відслуживши, в 1983 році здібний легкоатлет вступив до Київського державного інституту фізичної культури і спорту, який закінчив у 1987-му. І ось що мені подумалось: багатьом здається, що великий спорт і хороша освіта — речі абсолютно несумісні. Що ж, деякі спортсмени, скажемо прямо, освіченістю та інтелектом не відзначаються. Але Бубка на них не схожий. Наприкінці 90-х він засів за кандидатську дисертацію, прагнучи зробити свій внесок у розвиток науки про спорт. А в 2002-му вже став кандидатом педагогічних наук. Володіє англійською та французькою мовами. Повчальний приклад, чи не так? Для людини завжди важливе позиціонування себе в світі. Без духовності, знань, професійних навичок і досягнень вона порожня.

• 35 СВІТОВИХ РЕКОРДІВ ЗА 10 РОКІВ

До своїх видатних спортивних результатів Сергій Бубка просувався, долаючи безліч труднощів. Річ у тім, що стрибки з жердиною — один з найскладніших видів легкої атлетики. Від спортсмена стрибок вимагає не тільки відмінної фізичної підготовки, спритності, координації рухів, уміння на висоті володіти тілом. «Щоб високо стрибати, — розповідав Бубка, — потрібно з математичною точністю прораховувати багато різних чинників — і психологію, і власні фізичні можливості, і оптимальну для спортсмена техніку, і особливості жердини та доріжки, і ще багато чого». Зі своїм тренером йому вдалося гармонізувати тренувальний процес, розвинути баланс швидкості, сили, техніки. Очевидно, саме завдяки величезній працездатності й унікальній обдарованості успіхи прийшли до Сергія в досить юному віці.

У дев’ятнадцять років, у 1983 році, він з тріумфом переміг на першому своєму чемпіонаті світу з легкої атлетики в Гельсінкі з результатом 5.70. Тоді про нього заговорили як про зірку. Причому не висхідну, що цілком відповідало б його віку, а вже сформовану. Він підтвердив це і встановленням у наступному році нового світового рекорду — 5.85 на змаганнях у Братиславі. Однак по-справжньому здивувати світ йому вдалося за рік.

13 липня 1985 року в передмісті Парижа, на стадіоні імені Жана Буена, сталася подія, що відкрила новий етап у розвитку легкоатлетичного спорту. На очах здивованої публіки Сергій Бубка у третій спробі чисто впорався з шестиметровою висотою. Сама цифра — 6.00 — приголомшувала уяву. Повільно, крок за кроком, підступали стрибуни до заповітного рубежу. І раптом з’явилась людина, яка зламала всі підвалини легкоатлетичного світу, успішно подолавши планку на, здавалося б, нездоланній висоті.

Буквально за якихось три роки Бубка з нікому невідомого спортсмена перетворився на світову знаменитість, супермена, ім’я якого не зникало зі сторінок спортивних видань. Утім, історія стрибків з жердиною знала й більш вагомі злети рекордних висот. Але тоді вони були цілком зрозумілі: просто змінювався головний снаряд у цьому виді спорту — жердина — і метод його використання. Але тут жодних змін не було, а з’явився «космічний стрибун», як Бубку тоді називали. Він упродовж двох років підняв планку на 20 сантиметрів — на стільки, на скільки її було піднято за все попереднє десятиліття — і залишив далеко позаду своїх переслідувачів.

Коли цей матеріал, нарешті, був підготовлений, автор вніс до нього таке суттєве доповнення. Шістнадцять років Сергій Бубка та Віталій Петров були разом. Здавалося, що вони, і про це чимало писали спортивні журналісти, являють собою ідеальний еталон пари: тренер — учень. Але перед Олімпіадою в Сеулі в стосунках між ними стався розрив, тяжкий і болісний для обох. Із часом давні претензії та образи на щастя забулися. Тепер вам зрозуміло, чому я вирішив назвати ще помічників Бубки після того, як вони припинили разом працювати. Це тренери Євген Родіонович Волобуєв і Аркадій Георгійович Шквиря.

 Але підемо далі — Сергій Бубка залишався непереможним на чемпіонатах світу впродовж чотирнадцяти років. За цей час він спромігся виграти шість золотих медалей на відкритому повітрі і чотири в залі. А також стати переможцем гран-прі IААF у стрибках з жердиною, гран-прі IAAF серед усіх видів, змагань на Кубок світу та Кубок Європи. Цікаво, що кожен рік стрибун додавав до свого показника пару-трійку сантиметрів. І таким чином досяг своїх феноменальних рекордів. Улітку 1994-го на відкритому стадіоні італійського курорту Сестрієре він «узяв» висоту 6.14. А роком раніше на змаганнях у закритому залі Донецька стрибнув ще вище — на 6.15. Відомий біограф знаменитих спортсменів Юрій Попов підрахував: «Троном «короля жердини» Бубка не поступався нікому протягом 20 років»! Та й 35 світових рекордів на стадіонах і в залах, встановлених ним за роки стрибкової кар’єри, — теж унікальне досягнення в історії легкої атлетики. Зверніть увагу: із 17 його світових рекордів на відкритих стадіонах 13 зафіксовані на висоті шість метрів і вище. Перевершити видатні досягнення Сергія Бубки або хоча б наблизитися до них й досі нікому не вдається. Максимум, на що виявилися здатні деякі стрибуни, так це стати членами так званого «Клубу шести метрів».

Зрозуміло, іноді на змаганнях у нього бували й невдачі. Тільки в 1988 році на Олімпійських іграх у Сеулі, стрибнувши на 5.90, наш герой завоював олімпійське «золото». А ось Барселона, Атланта і Сідней, на жаль, підтвердили статус олімпіад як «не його турніру». Через різні причини Бубці не вдалося там успішно виступити і він вибував зі змагань. Хтось, напевно, з цим не погодиться, але я вважаю, що невдачі часом бувають корисніші за перемоги. Тому що кожна невдача дає можливість спортсмену побачити недоліки у своїй підготовці і працювати над їх усуненням.

Життя без випробувань нічого не варте. Що ж до феномена Бубки, який вплинув на розвиток легкої атлетики, то стисло розповім, у чому це, на наш погляд, полягає. По-перше, наш земляк, повторюся ще раз, перегорнув нову яскраву сторінку в літопису можливостей людського організму. Якщо вірити замірам, які на підставі його виступів неофіційно за допомогою новітніх технологій зробили японці, у Сергія були стрибки на висоту близько 6.37 і 6.40 . Усього ж планку заввишки понад шість метрів наш спортсмен долав 46 разів! По-друге, спортивне довголіття Бубки, його вміння у найвідповідальніший момент виходити на пік фізичної форми і перемагати не можуть не вражати. Своїми високими спортивними результатами олімпійський чемпіон та шестиразовий чемпіон світу залучив у сектор для стрибків з жердиною велику кількість молодих амбітних атлетів. Нарешті, Сергій Бубка переконав фахівців і просто любителів спорту визнати стрибки з жердиною елітним видом легкої атлетики, таким як спринт, стрибки у висоту, десятиборство і марафон.

• ГЛЯДАЧІ НЕ МОГЛИ СТРИМАТИ СЛІЗ

4 лютого 2001 був опублікований Указ Президента України Леоніда Кучми про присвоєння Сергію Назаровичу Бубці звання Герой України. У цей же день у Донецьку відбувся XII Міжнародний легкоатлетичний турнір «Зірки жердини». Переможець уже відомий — ним став ізраїльтянин російського походження Олександр Авербух з результатом 5.80. Але планку встановлюють на висоті світового рекорду — 6.15. У Палаці спорту гасне світло. Маленький лазерний «Бубка» перелітає над планкою і приземляється на мати. А за мить у світлі прожекторів з’являється справжній власник рекорду — у спортивній формі, з жердиною — він вийшов на доріжку для розбігу, примірився до стрибка. Під музику, що викликає у публіки особливі почуття, повільно підійшов до планки і подивився вгору. Потім поклав жердину, зняв кросівки і сховав їх у спортивну сумку...

Церемонія прощання, за свідченням очевидців, була напрочуд зворушливою. Ледве не розплакався, він насилу стримував емоції. «Моя біографія як спортсмена завершилася, — сказав Сергій Назарович. — Але я не йду. Мої мрії і справи назавжди будуть пов’язані з великим спортом. Даруйте, сльози насуваються на очі... Всі звикли бачити Бубку з кам’яним обличчям, але я така ж людина, як і всі ви. Повторюю, я не пішов і залишаюся вірним спорту».

Так попрощався з великим спортом справді видатний чоловік — унікальний український спортсмен Сергій Бубка, який залишив яскравий слід в історії вітчизняного і світового спорту. Один з найтитулованіших на чемпіонатах світу з легкої атлетики. Занесений до Книги рекордів Гіннесса за найбільшу кількість світових досягнень у легкоатлетичному спорті. «Чемпіон чемпіонів» — за рейтингом французької газети «Екіп». Тричі визнаний «найкращим спортсменом світу». Названий Організацією Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) у 2003 році «Чемпіоном зі спорту». І хто скаже, враховуючи всі перелічені факти, що він невартий цього?

Мабуть, не буде зайвим згадати ще одну подію, значною мірою гідну уваги. Бубка — чи не єдиний спортсмен у всьому світі, кому в центрі Донецька в 1999 році споруджено прижиттєвий бронзовий пам’ятник. Чому я вирішив про це сказати сьогодні? Та тому, що тут явно є привід для думки: такі постаті у світі спорту народжуються раз на століття, а можливо, і взагалі раз за історію...

• ВІРНІСТЬ СПОРТУ ЯК СПОСІБ ЖИТТЯ

Завершивши кар’єру стрибуна, Сергій Назарович не відмовився від прагнення підкоряти нові висоти. І підкоряє! Нині свої лідерські якості він успішно демонструє вже в новій іпостасі — професіонального спортивного адміністратора. Вже вісім років очолює Національний олімпійський комітет України. З 1999 року Сергій Бубка — член Міжнародного олімпійського комітету і член виконкому МОК. Крім того, упродовж 12 років наш знаменитий спортсмен працює в раді Міжнародної асоціації легкоатлетичних федерацій ( IAAF), з 2007 року він — її віце-президент.

Людину можна назвати лідером, якщо її цілі мають стратегічний характер, якщо її слова переконливі, а результати діяльності відчутні. Взяти хоча б засновану ним у Донецьку школу зі стрибків із жердиною. Або ж щорічний турнір «Зірки жердини», що став одним з найпопулярніших у світі. А як вплинув Сергій Бубка на збільшення розміру преміальних для українських спортсменів-призерів олімпіад! А ідея провести в Україні зимові Олімпійські ігри! А заснування Олімпійського ордена НОК, щоб вшановувати ветеранів спорту! І цей перелік можна було б продовжити...

І насамкінець кілька слів про книжку Андрія Хорошевського «10 гениев спорта» (Харків, видавництво «Фоліо», 2005), де є серед інших також нарис, присвячений Сергію Бубці. Ось фрагмент з передмови до незвичайного видання з такою привабливою назвою:

«Стоп! — скаже хтось, байдужий до спорту. — А чи не перебільшення це, чи може бути генієм спортсмен? Геніальним буває композитор, художник, письменник, політик або бізнесмен урешті-решт. Але щоб спортсмен?..» Можливо, й так. Але хіба не геніальні фінти Пеле, що доводив до божевілля глядачів на стадіонах Європи та Америки, або накопичена роками тренувань сила Юрія Власова, його рекорди і перемоги, після яких натовп римлян ніс його на руках вулицями вічного міста, або ж польоти над кільцем Майкла Джордана, які змушували повірити в те, що людина може літати...

 Люди, про життя яких розповідається в цій книжці, не просто досягли великих успіхів у спорті, вони змінювали цей світ, здійснювали вплив на світогляд цілих поколінь, який можна порівняти з впливом найвідоміших письменників чи політиків... Спорт вищого рівня — це тяжка праця, виснажливі тренування, що доводять до знесилення, травми, небезпека для здоров’я, а іноді навіть для життя. Честь і слава тим, хто зумів пройти цей шлях до кінця, вистояв у боротьбі із суперниками і власними невдачами, зумів підпорядкувати собі непокірну і часто жорстоку долю!»

Якщо зможете цю книжку дістати, почитайте. І ви ще раз переконаєтеся, що невипадково найвизначнішого легкоатлета всіх часів і народів, Героя України Сергія Бубку називають генієм спорту... Від себе залишається привітати мого кумира, справжню гордість нашої країни з ювілеєм і побажати досягти тих висот, які він ще не здолав у своєму житті.